справа №619/4756/20
провадження №1-кп/619/408/20
іменем України
12 листопада 2020 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіОСОБА_1
за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданнікримінальні провадження № 12020220280000684 від 07.06.2020, № 12020220280000004 від 01.01.2020 по обвинуваченню:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України,освіта середня, не одруженого, не працюючого, учасника бойових дій, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: - 16 липня 2019 року Дергачівським районним судом Харківської області за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді 170 годин громадських робіт,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 389 КК України,
за участю сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження:
прокурораОСОБА_4
обвинуваченого потерпілоїОСОБА_3 ОСОБА_5 .
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
ОСОБА_3 , будучи засудженим вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 16 липня 2019 року за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді 170 годин громадських робіт, 28 жовтня 2019 року став на облік в Дергачівському міськрайонному відділі філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області, де йому було роз'яснено порядок та умови відбування покарання у вигляді громадських робіт та попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 389 КК України, за ухилення від відбування громадських робіт, про що складено відповідну підписку під особистий підпис. 10 січня 2020 року ОСОБА_3 видане направлення до Козачолопанської селищної ради Харківської області, згідно якого він був повинен приступити до виконання громадських робіт з 11 січня 2020 року та в якому ОСОБА_3 власноруч написав відмову від направлення до Козачолопанської селищної ради та поставив особистий підпис. 04 травня 2020 року ОСОБА_3 повторно видане направлення до Козачолопанської селищної ради Харківської області, згідно якого він був повинен приступити до виконання громадських робіт з 05 травня 2020 року та в якому ОСОБА_3 власноруч написав відмову від направлення до Козачолопанської селищної ради та поставив особистий підпис. 5 травня 2020 року ОСОБА_3 , знаходячись за місцем свого мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , маючи прямий умисел, направлений на ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а саме ухилення від відбування громадських робіт, до яких його засуджено вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 16 серпня 2019 року, діючи з цією метою, грубо порушуючи обов'язки покладених на нього судом, та в супереч роз'ясненому йому порядку та умовам відбування покарання у вигляді громадських робіт, не прибув до Козачолопанської селищної ради Харківської області для відпрацювання призначеного йому покарання, тим самим ухилився від відбуття призначеного йому вироком суду покарання у виді 170 (ста сімдесяти) годин громадських робіт, та включно до 07 червня 2020 року не приступав до відбуття покарання у вигляді громадських робіт без поважної причини, відповідно до даних наданих Козачолопанської селищної ради Харківської області.
Крім того, 31 грудня 2019 року приблизно о 19 год 00 хв ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння в житловому будинку розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , розпочав словесний конфлікт із власницею будинку ОСОБА_5 . В ході словесного конфлікту в ОСОБА_3 виник умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5 . В послідуючому діючи умисно, протиправно, реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , яка сиділа на стільці за столом, стоячи поблизу неї збоку ОСОБА_3 взяв зі столу правою рукою пусту керамічну тарілку та наніс один удар навідмаш в ліву сторону обличчя ОСОБА_5 в область лівої сторони лобу та лівої щоки, спричинивши своїми протиправними умисними діями потерпілій ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді двох рубців, які є наслідком загоєння забитих ран в лобній області та одного рубця, який є наслідком загоєння різаної рани лівої щоки, одного садна на голові. За ступенем тяжкості: рани на голові, які потребували до хірургічного втручання та загоїлись із утворенням рубців належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинила короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня). Садно викликало незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, відповідно відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 , які виразилися:
- в умисному легкому тілесному ушкодженні, що спричинило короткочасний розлад здоров'я ОСОБА_5 , суд кваліфікує за ч. 2 ст. 125 КК України;
- в ухиленні засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт, суд кваліфікує за ч. 2 ст. 389 КК України.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, підтвердив факт і обставини їх вчинення, так як це зазначено вище.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачена правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності її позиції немає, останній роз'яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу. Вина обвинуваченого у вчиненні вище зазначених кримінальних правопорушень доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.
Повно, всесторонньо, об'єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку у даному кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість висунутого проти обвинуваченого ОСОБА_3 обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення у ході судового розгляду його винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції.
Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу стороною захисту не заявлялося.
Отже, вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 389 КК України, доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18) вказав, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України щире каяття обвинуваченого ОСОБА_3 , визнається судом обставиною, яка пом'якшує його покарання.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Мотиви призначення покарання.
Вивченням даних про особу ОСОБА_3 встановлено, що він раніше судимий, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, на обліку у лікаря психіатра і нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.
Відповідно до змісту статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Згідно з ч. 6 ст. 368 КПК України обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 лютого 2018 року (справа № 634/609/15-к, провадження № 51-658 км17) зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За таких обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 389 КК України у виді обмеження волі в межах санкцій частин цих статей, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
При вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосувати ОСОБА_3 при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, суд крім даних про особу винуватого та обставин, які пом'якшують покарання, враховує число кримінальних правопорушень, які входять у сукупність, форму вини і мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків.
Отже, суд дійшов висновку про застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
З урахуванням вимог статей 176, 177, 377 КПК України у суду відсутні підстави для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 368-371, 373-376, 392, 395 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 389 КК України, та призначити йому покарання:
- за ч. 2 ст. 125 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі;
- за ч. 2 ст. 389 КК України у виді 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_3 визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш сувориму виді 2 (двох) років обмеження волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 КВК України строк покарання ОСОБА_3 обчислювати з дня прибуття і постановки на облік у виправному центрі.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1