Справа № 120/1896/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук Костянтин Олександрович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
10 листопада 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року (прийнятого в м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
у травні 2020 ОСОБА_2 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ №2-4677/15-20-СГ від 25 лютого 2020 року, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не надання ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки: сільськогосподарського призначення, державної форми власності, за кадастровим номером 0523986800:01:000:0679 (загальна площа 25.607 га), орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту);
- зобов'язати Головне управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки: сільськогосподарського призначення, державної форми власності, за кадастровим номером 0523986800:01:000:0679 (загальна площа 25.607 га), орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту);
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що у липні 2019 року його довіритель звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із колективним клопотанням щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер ділянки 0523986800:01:000:0679) для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області.
Проте, відповідач наказом від 13 серпня 2019 року відмовив ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу у зв'язку із тим, що на вказану земельну ділянку вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у комунальну власність для створення громадських пасовищ, а також зважаючи на те, що у клопотанні не зазначено вид документації із землеустрою.
Не погодившись із таким рішенням органу Держгеокадастру, позивач оскаржив його у судовому порядку.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі №120/2701/19-а, яке набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13 серпня 2019 року №2-13595/15-19-СГ. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з урахуванням висновків суду за результатами розгляду справи повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтованою площею 2,0 гектара на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області прийняло наказ від 25 лютого 2020 року №2-4677/15-20-СГ, яким повторно відмовлено у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер ділянки 0523986800:01:000:0679) для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області, у зв'язку із тим, що в порушення вимог статті 25 Закону України "Про землеустрій" заявником у клопотанні не зазначено вид документації із землеустрою.
Вважаючи, що відповідач безпідставно повторно відмовив у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить зобов'язати відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16 липня 2020 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 та інших громадян звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер ділянки 0523986800:01:000:0679) для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що знаходиться на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області.
До вказаного клопотання додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспортного документа та реєстраційного номеру облікової картки платника податків заявника, інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер.
Проте, наказом від 13 серпня 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило заявника про неможливість надання дозволу на розробку документації із землеустрою у зв'язку із тим, що на вказану земельну ділянку вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у комунальну власність для створення громадських пасовищ, а також зважаючи на те, що у клопотанні не зазначено вид документації із землеустрою.
Не погодившись із прийнятим наказом, позивач оскаржив його в судовому порядку.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року, ухваленим у справі №120/2701/19-а, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13 серпня 2019 року №2-13595/15-19-СГ та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з урахуванням висновків суду за результатами розгляду справи повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтованою площею 2,0 гектара на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області прийняло наказ від 25 лютого 2020 року №2-4677/15-20-СГ, яким повторно відмовлено у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер ділянки 0523986800:01:000:0679) для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області, у зв'язку із тим, що в порушення вимог статті 25 Закону України "Про землеустрій" заявником у клопотанні не зазначено вид документації із землеустрою.
Вважаючи, що відповідач безпідставно повторно відмовив у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить зобов'язати відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з ч.1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України).
Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Згідно з нормами частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).
Отже, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частинами 10-11 статті 118 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Щодо правомірності відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, колегія суддів звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу.
Як встановлено судом першої інстанції, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-4677/15-20-СГ від 25 лютого 2020 року ОСОБА_1 повторно відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки заявником у клопотанні не зазначено вид документації із землеустрою.
Однак, колегія суддів зазначає, що перелік випадків, за наявності яких особі може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є вичерпним. При цьому чинне законодавство не передбачає право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Також, стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до виду документації згідно із ст.25 Закону України "Про землеустрій".
Натомість, відповідач помилково ототожнює цільове призначення земельної ділянки, яке вказується при поданні заяви в порядку ст.118 ЗК України, із зазначенням виду документації із землеустрою.
Так, приписами частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що видами документації із землеустрою є:
а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;
в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів;
г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;
д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;
е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;
є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;
ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
з) робочі проекти землеустрою;
и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;
і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;
й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок;
к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Частиною 1 статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Частиною 2 статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частини 3, 4 статті 79-1 ЗК України).
Згідно з частиною 5 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до частини 6 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Зі змісту клопотання про надання відповідного дозволу та доданих до нього документів слідує, що позивач бажає отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0523986800:01:000:0679 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області.
Відтак, на переконання суду, орган Держгеокадастру мав змогу встановити вид документації із землеустрою, на розроблення якої позивач просив надати дозвіл.
При цьому, орган Держгеокадастру не врахував приписи частини 7 статті 118 ЗК України, якими передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні відповідного дозволу. Водночас, підстава відмови у наданні позивачеві дозволу, наведена у наказі, який оскаржується, не узгоджується із тими, що наведені у згаданій вище нормі, що свідчить про необґрунтованість прийнятого рішення.
Тобто, підстави якими керувався відповідач, приймаючи наказ від 25.02.2020 № 2-4677/15-20-СГ, не можуть визнаватися законними, в силу чого наказ, що оскаржується, слід визнати протиправним та скасувати.
Розглядаючи позовну вимогу щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою, то суд зазначає наступне.
Як встановлено пунктами 2, 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, що оскаржується, а колегія суддів погоджується з такою позицією, тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов'язання відповідача надати відповідний дозвіл.
Відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Також, законодавцем чітко встановлені як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.
Щодо посилань відповідача у апеляційній скарзі на те, що зобов'язання його вчинити конкретну дію в даному випадку буде втручанням у дискреційні повноваження органу Держгеокадастру колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відтак, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень не визначено. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Отже, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
В той же час, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №120/2225/19-а, від 06 листопада 2019 року у справі №120/2190/19-а, від 12 листопада 2019 року у справі №120/1836/19-а, в, від 17 грудня 2019 року у справі №120/2019/19-а та ряду інших.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17 дійшов наступного висновку, а саме: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Враховуючи, що клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".
Враховуючи, що оскаржуваний наказ від 25 лютого 2020 року прийнятий з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.
В силу вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 відповідний дозвіл.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від №2-4677/15-20-СГ від 25 лютого 2020 року є протиправним та підлягав скасуванню.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 10 листопада 2020 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Смілянець Е. С.