Справа № 120/1095/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
10 листопада 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року (прийняте у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
в березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої на території Пенківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.09.2019 за №2-16161/15-19-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташовані на території Пенківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неповне з'ясування судом першої інстанції обставини, що мають значення для справи та прийняття рішення з порушенням норм матеріального права.
Також відповідач вказує, що суд не може підміняти державний орган та втручатися у його дискреційні повноваження, зокрема вказувати на конкретне рішення (дії), які має прийняти (вчинити) відповідач.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 22.08.2019 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з колективним клопотанням (вх. №КО-16144/0/94-19) про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок: сільськогосподарського призначення, державної форми власності, за кадастровим номером: 0523984300:01:002:0181 (загальна площа:8 га), орієнтовною площею по 2,0 га на кожного з заявників окремо, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту). В якості додатків до клопотання додав викопіювання з Публічної кадастрової карти України з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорту, копію ідентифікаційного номеру, інформацію з ДЗК.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-16161/15-19-СГ від 18.09.2019 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03).
У наказі зазначено, що позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу на підставі ч.7 ст.118 Земельного кодексу України (далі ЗК України) та у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, враховуючи те, що дана земельна ділянка має схил 3-7 градусів, а тому, відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону земель», забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.
Позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач з формальних та непередбачених законом підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523984300:01:002:0181, розташованої на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Як визначено статтею 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у ч.1 ст.19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч.1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Положенням п."а" ч.3 ст.22 ЗК України встановлено землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Згідно з нормами ч.6 вказаної статті ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
У відповідності до приписів ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку
Згідно з ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Як встановлено судом першої інстанції, підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувало те, що позивачем по-перше: не зазначено який саме вид документації він бажає отримати; по-друге: вказана позивачем у клопотання земельна ділянка відповідає ознакам наведеним у статті 47 Закону України «Про охорону земель», якою встановлено заборону розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). З огляду на викладене, на переконання відповідача, місце розташування об'єкта не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, що є підставою для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
У статті 47 Закону України «Про охорону земель» визначено, що використання ерозійно-та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.
З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території.
Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.
Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.
Отже, зазначена норма обмежує здійснення деяких видів діяльності на схилах в залежності від їх крутизни та покладає додаткові зобов'язання щодо здійснення ґрунтоохоронних заходів власниками та користувачами таких земельних ділянок, але не обмежує їх використання для ведення особистого селянського господарства в цілому. Водночас, своєю відмовою відповідач надає оцінку можливим видам діяльності, які позивач може здійснювати у майбутньому та розміщення певного виду сільськогосподарських культур, які обмежено вимогами законів України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного наказу від 18.09.2020 з мотивів наведених у ньому, адже рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися лише на припущеннях останнього, а тому позовна вимога про його скасування підлягає задоволенню.
Відповідно до п.3. ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви, якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами, які чітко зазначені в рішенні.
Викладене узгоджується із нормами абз.2 ч.2 ст.77 КАС України, в силу яких суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель за основним цільовим призначенням.
Згідно з положенням ч.2 ст.19 ЗК України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Зазначене відповідає і класифікації видів цільового призначення земель, затверджених Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010.
Отже, в даному випадку бажана земельна ділянка є ділянкою сільського господарського призначення, але належить до земель запасу, так як не передана у власність чи користування громадян або юридичних осіб.
Крім того, стаття 118 ЗК України не містить застережень, а тому встановлена нею процедура одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами поширюється як на земельні ділянки, які на момент подання клопотання не є сформованими як об'єкти земельних правовідносин, так і на земельні ділянки, які в процесі набуття прав на них формуються шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Останні теж можуть бути надані громадянам у власність у встановленому ст. 118 ЗК України порядку.
Як встановлено з матеріалів справи, що ще однією підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою стало посилання відповідача на те, що у поданому колективному клопотанні не зазначено вид документації згідно із ст.25 Закону України "Про землеустрій".
Так, статею 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Видами документації із землеустрою є:
а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;
в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів;
г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;
д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;
е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;
є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;
ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
з) робочі проекти землеустрою;
и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;
і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;
й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок;
к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.
Згідно з ч.7 ст.118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що законом визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність і такими підставами можуть лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, перелік випадків, за наявності яких особі може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є вичерпним. При цьому чинне законодавство не передбачає право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Таким чином, підстави якими керувався відповідач, приймаючи наказ №2-16161/15-19-СГ від 18.09.2019, не можуть визнаватися законними підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Також колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що зміст клопотання та подані позивачем документи давали відповідачу змогу встановити вид документації із землеустрою, на розроблення якої позивач просив надати дозвіл.
В силу того, що земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер, вона має площі і межі, у даному випадку підлягає застосуванню спеціальна норма, а саме ч.6 ст.79-1 ЗК України, за змістом якої формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Отже, колегія суддів доходить висновку про протиправність винесеного рішення, яким відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523984300:01:002:0181 (землі запасу, код 16.00), розташованої на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) з формальних та непередбачених законом підстав.
Розглядаючи питання зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою, колегія суддів зазначає таке.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 №К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 №К/800/32134/15).
Однак, повноваження суб'єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі № К/31204/15).
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 11.09.2019 в справі № 819/570/18.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
Згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Зазначеними нормами чинного законодавства визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 за № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
В силу відмови відповідачем позивачу у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), з дотриманням процедури розгляду в межах чинного законодавства (в межах своїх повноважень), однак з незаконних підстав, що не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, колегія суддів дійшов висновку, що наказ відповідача є протиправним, у суб'єкта владних повноважень залишається лише один варіант дій та прийняття рішення, а саме надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою подальшої передачі земельної ділянки безоплатно у власність.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивач обрав належний спосіб захисту своїх порушених прав, щодо зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер 0523984300:01:002:0181 (землі запасу), яка розташована на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
В той же час колегія суддів звертає увагу, що отримання вказаного дозволу не означає позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність. Відповідна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17 та від 19.06.2018 в справі № 806/2982/17.
При вирішенні справи суд також враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Так, у спорі між сторонами встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідач довільно трактує визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та відмовив позивачу у наданні такого дозволу з непередбачених законом підстав.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи, що судом першої інстанції перевірено дотримання позивачем всіх умов, необхідних для отримання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, а відповідачем не надано доказів протилежного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність законних підстав для зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог повністю, з'ясував всі обставини справи, які мають значення для її вирішення та не допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що вказує на безпідставність доводів апелянта.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 10 листопада 2020 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Смілянець Е. С.