Справа № 620/3311/20 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.
11 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргувідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво» до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправними та скасування постанов,-
Ніжинське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство «Ніжинрайагролісництво'звернулось до суду з даним позовом,в якому просиловизнати протиправними та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору від 13.08.2020 ВП № 58931343 та ВП № 56013306, винесені головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Бабенком В.М.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підставою для винесення спірних постанов слугували ухвали Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2020 у справі № 927/238/17 та від 24.06.2020 у справі № 927/650/16 про затвердження мирових угод, укладених 22.05.2020 між Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області та позивачем в процесі виконання судових рішень щодо розстрочення виплати стягнутих коштів. Тобто, фактично примусового виконання рішень Господарського суду Чернігівської області у справах № 927/238/17 та № 927/650/16 не відбулося, а тому позивач вважає, що постанови про стягнення виконавчого збору є протиправними та винесеними в порушення вимог частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 рокуадміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення виконавчого збору від 13.08.2020 ВП № 56013306, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Бабенком В.М. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог апелянт вказує на те, що Закон України «Про виконавче провадження» містить виключний перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується. В межах спірних правовідносин, закінчення виконавчого провадження відбулось у зв'язку із затвердженням судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення (п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»). Таким чином апелянт доводить, що спірна постанова була винесена ним у відповідності до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» через те, що виконавчий збір не було стягнуто під час примусового виконання рішення.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вказуючи про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що постановою головного державного виконавця Ніжинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області 20.03.2018 відкрито виконавче провадження № 56013306 з примусового виконання наказу Господарського суду Чернігівської області № 927/650/16 від 06.03.2018 про стягнення з позивача 1 697 965, 77 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.
Постановою заступника начальника відділу Ніжинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області 17.04.2019 відкрито виконавче провадження № 58931343 з примусового виконання наказу Господарського суду Чернігівської області № 927/238/17 від 09.04.2019 про стягнення з позивача 248 084, 87 грн.
Відповідно до ухвали Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2020 у справі № 927/238/17 та ухвали Господарського суду Чернігівської області від 24.06.2020 у справі 927/650/16 затверджено мирові угоди, укладені 22.05.2020 між Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області та позивачем в процесі виконання судових рішень щодо розстрочення виплати стягнутих коштів.
13.08.2020 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Бабенком В.М. винесено постанови про закінчення вказаних виконавчих проваджень на підставі п. 2 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», а саме через затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.
Того ж дня головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Бабенком В.М. винесено постанови про стягнення виконавчого збору з позивача в межах виконавчого провадження № 56013306 у розмірі 146 172, 23 грн та в межах виконавчого провадження № 58931343 у розмірі 24 808, 48 грн, у зв'язку з чим відкрито виконавчі провадження по даним постановам.
Не погоджуючись з такими діями та рішеннямидержавного виконавця, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судове рішення оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог.
Так, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини в рамках виконавчого провадження № 56013306 виникли до набрання чинності змін, внесених до Закону України «Про виконавче провадження» Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII, відповідно, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 13.08.2020 (ВП № 56013306) не відповідає Закону України «Про виконавче провадження», а тому є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1404-VІІІ).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разізатвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.
Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 2540/3203/18, на яку слушно послався суд першої інстанції.
З 28 серпня 2018 року частину другу статті 27 Закону №1404-VІІІ зміненоЗаконом України №2475-VIII від 03 липня 2018 року та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво», база обрахунку виконавчого збору змінювалась.
Положення статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність позивача, як боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню.
Так, у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
13 серпня 2020 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Бабенком В.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 39 Закону №1404-VІІІ, після чого державним виконавцем винесена спірна постанова про стягнення з боржника виконавчого збору.
Таким чином, з урахуванням того, що зміни внесені Законом №2475-VIII погіршили становище боржника, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за наказом Господарського суду Чернігівської області № 927/650/16 від 06.03.2018, колегія суддів вважає, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 146 172, 23 грн.
Крім того, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Враховуючи, що виконавче провадження закінчено у зв'язку із затвердженням судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення та зважаючи на те, що виконавчий збір не стягнуто, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у державного виконавця підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII.
Зазначене дає підстави для висновку, що державний виконавець приймаючи спірну постанову не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Карпушова
А.Г. Степанюк