Справа № 580/2608/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
11 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Карпушової О.В.., Степанюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 до управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:
- визнати неправомірними дії відповідача по передачі нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , Службі безпеки України за виконавчим провадженням № 43827011;
- визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.07.2020 року про закінчення виконавчого провадження, відкритого 18.05.2020 року за виконавчим листом №580/3433/19, виданим Черкаським окружним адміністративним судом;
- стягнути з відповідача 2102 грн. в рахунок моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень внаслідок прийняття протиправної постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №62071676.
В обґрунтування позову зазначав, що на сьогоднішній день відсутнє рішення Білозірської сільської ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 15,0 га кадастровий номер 7124981000:01:004:0517 та передачу йому цієї земельної ділянки за виконавчим листом №580/3433/19, а державний виконавець, не перевіривши обставин повного виконання рішення суду, як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень, формально підійшов до виконання вказаного вище судового рішення, що й призвело до винесення незаконної постанови про закінчення виконавчого провадження.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вельган О.В. від 06.07.2020 про закінчення виконавчого провадження ВП №62071676. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у відповідній частині. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що винесенням неправомірної постанови про закінчення виконавчого провадження позивачу завдано моральну шкоду, що не було враховано судом першої інстанції.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом установлено і вбачається з матеріалів справи, що 18.05.2020 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вельган О.В. відкрито виконавче провадження ВП №62071676 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Черкаським окружним адміністративним судом 29.04.2020, яким зобов'язано Білозірську сільську раду прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 15,0 га кадастровий номер 7124981000:01:004:0517 та передати земельну ділянку ОСОБА_1 в оренду терміном на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області.
Білозірська сільська рада листом №1082/01-17 від 09.06.2020 повідомила відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про виконання судового рішення, направивши копії рішень №101-50/VII та №101-51/VII від 24.02.2020.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вельган О.В. 06.07.2020 закінчено виконавче провадження ВП №62071676 згідно ч. 3 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із повним фактичним виконанням рішення.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Білозірська сільська рада не виконала рішення суду у спосіб, визначений виконавчим документом, тому державним виконавцем передчасно прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження. В задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд відмовив у зв'язку з недоведеністю.
Колегія суддів не може повною мірою погодитись з судовим рішенням з огляду на наступне.
Так, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, пункт 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини 2 названої статті); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини 2 названої статті).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою, з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
У справі, що розглядається, відповідач не довів, що винесення протиправної постанови не викликала у позивача психологічних страждань, розчарувань та незручностей.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що моральну шкоду позивачу заподіяно.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, від 18 грудня 2019 року у справі №826/18484/16, від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17
Що стосується її розміру, то відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли йому моральну шкоду,при цьому, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, об'єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що з відповідача слід стягнути на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 1500, 00 грн, оскільки дії відповідача, призвели до душевних страждань позивача, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи в частині, при цьому, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому це рішення підлягає скасуванню в частині з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 289, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 1500 (одну тисячу п'ятсот) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Карпушова
А.Г. Степанюк