Справа № 826/6943/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Головань О.В.
12 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Вовк І.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2020 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 12 грудня 2019 року) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Львівській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 30 740,97 грн., -
У травні 2018 року, Головне управління ДФС у Львівській області (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 30 740,97 грн.
Позовні вимоги заявлені (після уточнення) про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу сумі 20 680,63 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкову вимогу щодо сплати пені за несвоєчасну оплату податкового боргу позивачем на адресу відповідача не надсилалася, так як і відсутні докази направлення та вручення податкових повідомлень-рішень № 2648-15 від 30.06.2015 та № 13847-13 від 06.09.2016 року, на які нарахована пеня за несвоєчасну оплату податкового боргу. Відповідно неможливо визначити дату початку нарахування пені.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) зареєстровано в якості фізичної особи-підприємця 29.09.2004 року та перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві та не перебуває у процесі припинення.
Станом на 20.06.2019р. за ОСОБА_1 обліковується заборгованість по орендній платі за землю з фізичних осіб - 20 680, 63 грн., що підтверджується довідкою та відповідним розрахунком по вказаному платнику.
Вказана заборгованість виникла на підставі податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №13847-13 від 06.09.2016р., яким відповідачу визначено податкове зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за податковий період 2016р. на суму 109159,73 грн. (докази направлення вказаного рішення відповідачу, в матеріалах справи відсутні).
Крім того, на підставі ст.129 Податкового кодексу України за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання по орендній платі за землю контролюючим органом нараховано пеню в сумі 20 680,63 грн.
Оскільки відповідачем заборгованість по орендній платі з фізичних осіб добровільно не погашена, податковий орган звернувся до суду для того, щоб стягнути її в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст. ст. 67 та 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755- IV визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до ст.269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Відповідно до п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Згідно з положеннями ст.288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Згідно зі ст.285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Ст. 286 Податкового кодексу України встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
П. 287.1 ст.287 Податкового кодексу України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
З матеріалів справи, зокрема, картки особового рахунку платника податків, вбачається, що за результатами нарахування орендної плати за земельну ділянку за 2016 рік, у відповідача виникла заборгованість у сумі 109 159,73грн.
Податковим повідомленням-рішенням форми «Ф» №13847-13 від 06.09.2016р. відповідачу визначено податкове зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за податковий період 2016р. на суму 109 159,73грн., доказів направлення якого на адресу відповідача до суду не надано.
За приписами п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 58.1., абз. 2 п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: 1) невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; 2) завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; 3) заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
Згідно з п. 287.5. ст. 287 Податкового кодексу України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад або рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
Відповідно до п. 287.9. ст. 287 Податкового кодексу України у разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове (податкові) повідомлення-рішення у строки, встановлені цією статтею, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача наявний податковий борг з орендної плати з фізичних осіб на суму 20 680,63 грн. (пеня).
Згідно з п. 59.1. ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п.п. 1,2 розділу ІІ Порядку податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції. Податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму:
- узгодженого грошового зобов'язання;
- непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає те, що податковий борг виник в результаті нарахування відповідачу пені по орендній платі за землю за несвоєчасну сплату, яка нарахована на податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 06.09.2016 р. № 13847-13.
У той же час, відповідач заперечує проти факту наявності боргу з орендної плати за землю, оскільки не отримував податкові повідомлення-рішення про сплату орендної плати, а тому звільнений від відповідальності за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Також слід зазначити, що матеріали справи не містять, а Головне управління ДФС у Львівській області до суду не надано, доказів на підтвердження направлення та вручення позивачу податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 06.09.2016 року №13847-13, на яке посилається позивач як на підставу для нарахування пені, що відповідно є підставою для звільнення позивача від відповідальності, передбачено Податковим кодексом України за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення податкового боргу з відповідача.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаль