ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 жовтня 2020 року м. Київ № 753/10600/20
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про зобов'язання вчинити дії,
До Дарницького районного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - позивач) з позовом до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить:
- зобов'язати центр надання адміністративних послуг Дарницької РДА в м. Києві зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 його дружину ОСОБА_2 та їх синів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09.07.2020 адміністративну справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва за підсудністю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2020 прийнято справу до провадження та залишено позовну заяву без руху зі встановленням строку на усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали суду 28.08.2020 від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви з доказами сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2020 прийнято адміністративну справу до провадження та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю рішення відповідача про відмову в реєстрації місця проживання.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись при цьому на неможливість реєстрації місця проживання особи в садовому будинку, який не є житловим приміщенням.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2020 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Центру надання адміністративних послуг Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації із заявами про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з заявами вказаними особами надано: копію договору купівлі-продажу садового будинку від 27.09.2012, копію Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду вказаних заяв відповідачем прийняті рішення про відмову у здійсненні реєстрації місця проживання з причин того, що вказаний будинок не є об'єктом житлової нерухомості.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, а свої та своїх малолітніх дітей законні права та інтереси порушеними, позивачі звернулися з даним позовом до суду.
Згідно з статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 «Свобода пересування» Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї від 16.09.1963 №4, що ратифікований Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, установлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV (далі - Закон №1382-IV).
Абзацом третім частини першої статті 3 Закону №1382-IV передбачено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Абзацом п'ятим частини першої цієї ж статті передбачено, що місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Частиною третьою статті 6 Закону №1382-IV передбачено, що для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається: свідоцтво про народження; квитанція про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Згідно зі статтею 4 Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 №5464-X (далі -ЖК УРСР) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
З вищевикладеного слідує, що в переліку об'єктів, які не входять до житлового фонду - садовий будинок не зазначений.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.01.2020 №197244357 наявні відомості про реєстрацію права власності за позивачем 1 садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу садового будинку від 27.09.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за №5464.
Згідно договору купівлі-продажу від 27.09.2012, садовий будинок має присвоєну поштову адресу: АДРЕСА_1 , знаходиться в межах відповідної територіальної одиниці (Садове товариство «Ватутінець», м. Київ, Дарницький район), зареєстрований як об'єкт нерухомого майна, 1971 року побудови, загальною площею 29,60 кв.м. виготовлений з цегли, позначений на плані під літерою «А», має відповідні надвірні будівлі складові та споруди.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо того, що позивач має можливість оформити садовий будинок як житловий і лише після отримання рішення органів місцевого самоврядування про переведення його у жилий будинок може здійснити в ньому реєстрацію місця проживання, оскільки визначений постановою КМУ від 29.04.2015 року №321 порядок переведення садового будинку, що відповідають державним будівельним нормам у житловий будинок, не стосується правовідносин щодо реєстрації місця проживання фізичної особи. Питання реєстрація будинка позивача як садового, зміни цільового призначення земельної ділянки, переведення садового будинку у житловий, є іншими правовідносинами, які не є предметом даної справи щодо реєстрації фізичної особи за місцем її проживання.
За таких підстав, приймаючи рішення про відмову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач не дотримався справедливого балансу між цілями, яких намагався досягнути суб'єкт владних повноважень та несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів позивача, які настають внаслідок прийняття таких рішень.
Аналіз наведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.
Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
З урахуванням викладеного, вбачається що для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.
Статтею 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно. переважно або тимчасово.
Положеннями ст.ст.379, 380 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Із вказаних норм слідує, що визначення зазначеного поняття (місце проживання фізичної особи) не є виключним. Аналіз норм Цивільного кодексу України, також переконує суд в тому, що законодавець вбачає можливість проживання особи в іншому приміщенні, окрім квартири, житлового будинку, за умови, що таке приміщення придатне для постійного проживання в ньому.
Водночас, вимоги які дають підстави стверджувати про можливість постійного проживання у будинку наведені, зокрема, у статті 50 ЖК України згідно якої, жиле приміщення що надається громадянам для проживання має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
Таким чином, у даному випадку слід виходити з таких характеризуючих ознак об'єкту нерухомості, як пристосування та придатність будинку для постійного проживання.
Твердження відповідача про те, що вказаний будинок є садовим будинком, тобто, придатним для проживання в ньому лише в літній (сезонний) період, є необґрунтованими, оскільки навіть за такої умови не позбавляють такий об'єкт нерухомого майна ознак, притаманних житлу, а тому підтверджує право позивачів в інтересах їх малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєструвати їх місце проживання.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України (справи № 801/4384/13-а, 802/4361/13-а) та Київського апеляційного адміністративного суду (справа № 756/11390/17).
З огляду на викладене, суд вважає, що вказаний садовий будинок пристосований і може бути використаний для постійного проживання в ньому.
Посилання відповідача на положення державних будівельних норм, відповідно до яких для садових будинків установлюються інші нормативні вимоги до зовнішніх конструкцій, інженерного устаткування, що не відповідають аналогічним нормативним вимогам до житлових будинків, зазначених висновків суду не спростовують.
При цьому, відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні зі садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього.
Суд також керується тим, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» від 02.09.2014 №1673-VII, який набрав чинності 27.09.2014, ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків», згідно з якою громадяни <…> мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Також, сам по собі той факт, що садовий будинок був збудований на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому.
Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладено в постановах Верховного Суду від 31.03.2020 по справі 826/12955/18, від 21.09.2019 по справі №183/4661/16 (2-а/183/10/17), від 10.10. 2019 по справі № 2340/4673/18.
З урахуванням зазначеного, суд вважає помилковим посилання представника відповідача у відзиві на те, що садовий будинок не є житловим приміщенням, яке придатне для постійного проживання та, зокрема, вказані обставини не можуть бути підставою для відмови заявникам в реєстрації місця проживання в садовому будинку з вказаних підстав.
Таким чином, заборони на проведення реєстрації місця проживання особи в садовому будинку відсутні в нормах чинного законодавства, а посилання відповідача про те, що реєстрація місця проживання особи в садовому будинку не передбачена чинним законодавством є необґрунтованими.
З урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 має присвоєну поштову адресу, знаходиться в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, є об'єктом нерухомого майна, який призначений та придатний для постійного проживання у ньому та є постійним місцем проживанням позивача.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вирішуючи публічно-правовий спір у межах спірних правовідносин, адміністративний суд перевіряє оскаржуване рішення відповідача на предмет його відповідності вимогам ч.2 ст.2 КАС України, а у разі встановлення протиправності такого рішення, з метою ефективного захисту прав або законних інтересів фізичних осіб, юридичних осіб зобов'язує відповідача вчинити дії, які випливають з імперативних правових норм, що регулюють спірні правовідносини.
Статтею 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що позивачами заявлені вимоги фактично в інтересах дітей для її належного матеріального забезпечення.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.160,161 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Пункт 18 Правил №207 встановлює, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Як встановлено вище, єдиною підставою для винесення рішень слугувало те, що садовий будинок не є житловим та в ньому не може бути проведено реєстрацію місця проживання.
При цьому, вказане твердження спростовано вищенаведеними висновками суду.
Враховуючи предмет спору та обставини справи, суд з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також їх малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких звертаються позивачі, в межах повноважень, визначених процесуальним законом, вбачає, що ефективним засобом юридичного захисту прав позивача у спірних правовідносинах, є саме зобов'язання відповідача зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 його дружину ОСОБА_2 та їх синів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою статті 77 КУС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Натомість, позивачами надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для його задоволення.
Відповідно, беручи до уваги положення статті 139 КАС України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Керуючись ст.ст. 72-77, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) задовольнити повністю.
Зобов'язати центр надання адміністративних послуг Дарницької РДА в м. Києві зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 його дружину ОСОБА_2 та їх синів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (02068, м. Київ, вул. О. Кошиця, буд. 11, код ЄДРПОУ 37388222).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя В.П. Шулежко