12 листопада 2020 рокум. Ужгород№ 260/3196/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
02 жовтня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить: "1. Розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження; 2. Визначити протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_3 , код НОМЕР_4 , Закарпатська обл., ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ,) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_2 ) на день виключення зі списків особового складу військової частини (01.08.2019 року) усіх видів забезпечення , а саме - компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; 3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса: АДРЕСА_3 , код НОМЕР_4 , Закарпатська обл., ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ,) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2017-2019 роки із розрахунку (середньоденного заробітку) 503,51 грн. в день за період із 02.08.2019 до дня фактичного розрахунку 21.09.2020 року (416 днів) в розмірі 209460,16 грн.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року даний позов було залишено без руху.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року було прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників в адміністративній справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом начальника Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30 липня 2019 року № 311-ОС позивач виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Позивач вказує, що станом на день підписання наказу про звільнення в запас Збройних Сил України відповідачем не було проведено розрахунків, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", аргументуючи це тим, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не відноситься до щорічних відпусток, а є пільгою для учасника бойових дій, та те, що жодного разу у період за період з 2017 року по 2019 рік позивачем не було подано рапорту чи будь-якого прохання, щодо надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Разом з тим, вказує, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у адміністративній справі № 260/1845/20 від 24 червня 2020 року було визнано протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період з 2017 року по 2019 рік та зобов'язано Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період з 2017 року по 2019 рік. 21 вересня 2020 року, Мукачівським прикордонним загоном позивачу на картрахунок перераховано заборгованість компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період з 2017 року по 2019 рік у сумі 20740,15 грн (із відрахування військового збору). З урахуванням того, що Мукачівським прикордонним загоном з часу видання наказу про звільнення і до часу виключення із списків частини повністю не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби з позивачем (компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій ) то ОСОБА_1 , набув право на стягнення в судовому порядку середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 02 серпня 2019 року (наступний день після звільнення, виключення зі списків частини) по 21 вересня 2020 року (день фактичної виплати) в розмірі 209460,16 грн.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що відповідно до статті 10-1 пункту 14 абзацу 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, в році звільнення з військової служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Разом з тим, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні ним був здійснений 21 вересня 2020 року то відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, то застосуванню до такого роду спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства. Однак, відповідач вказує, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті Кодексу законів про працю України. При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Фактичний розрахунок щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій було здійснено з позивачем на виконання рішення суду. У зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що, позивач, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
23 липня 2017 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій Серії НОМЕР_5 (а.с. 14).
Наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону від 30 липня 2019 року № 311-ОС позивач виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення (а.с. 16).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у адміністративній справі № 260/1845/20 від 24 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік (а.с.а.с. 17, 18).
На виконання вказано рішення суду, 21 вересня 2020 року Мукачівським прикордонним загоном позивачу на картковий рахунок було перераховано компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період з 2017 року по 2019 рік у сумі 20740,15 грн (а.с. 15).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 2 частини 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі по тексту - Закон України № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 року (далі по тексту - Закон України № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно із статтею 12 пунктом 12 Закону України № 3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон України № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із статтею 10-1 пунктом 8 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Статтею 10-1 пунктом 14 абзацом 3 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до статті 10-1 пункту 17 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно із статтею 10-1 пунктом 18 Закону України № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до статті 10-1 пункту 19 Закону України № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21.10.1993 року та "Про оборону України" № 1932-XII від 06.12.1991 року (далі по тексту - Закони України № 3543-XII та №1932-XII відповідно).
Згідно зі статті 1 Закону України № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України № 1932-XII визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону України № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до статті 10-1 пункту 19 Закону України 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується статтею 12 пунктом 12 Закону України № 3551-XII, статтею 10-1 пунктом 8 Закону України № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, що військовослужбовець прослужив у році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР та статтею12 частиною 1 пунктом 12 Закону України № 3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16 травня 2019 року справі № 620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), адміністративна справа № 303/6366/19 є типовою, а справа №620/4218/18 - зразковою.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року залишене без змін.
Відповідно до статті 291 частини 3 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (№ 620/4218/18).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач протягом періоду з 2017 року по 2019 рік додаткову відпустку, передбачену статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" для учасників бойових дій із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік - не використовував.
Відтак, суд зазначає, що позивач набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку, у зв'язку із звільненням зі служби. Однак, як встановлено судом, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України № 3551-XII, за 2017-2019 роки.
Однак, як вже було зазначено судом, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у адміністративній справі № 260/1845/20 від 24 червня 2020 року було визнано протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період з 2017 року по 2019 рік та зобов'язано Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період з 2017 року по 2019 рік.
Законодавством, зокрема статтею 238 КАС України, не врегульоване питання щодо можливості, зокрема, закриття провадження у справі, у випадку уже наявності рішення, яким спірні правовідносини були вирішенні по суті.
А відтак, суд вважає за необхідне задоволенні позову в частині в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період з 2017 року по 2019 рік відмовити, у зв'язку з наявністю з даного приводу судового рішення, яким права позивача в цій частині уже були захищені і поновлені.
Таким чином, станом на день виключення позивача зі списків особового складу з останнім не було проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Збройних Силах України.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Системний аналіз спеціального законодавства, положень КЗпП України та з врахуванням правової позиції Верховного Суду, свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому судом такі до уваги не беруться.
Оскільки, компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки позивачу не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Як вбачається із рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у адміністративній справі № 260/1845/20 від 24 червня 2020 року позивач із позовом про зобов'язання нарахувати та виплатити грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, звернувся 18 травня 2020 року.
21 вересня 2020 року Мукачівським прикордонним загоном позивачу на картковий рахунок було перераховано компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період з 2017 року по 2019 рік у сумі 20740,15 грн (а.с. 15).
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом у травні 2020 року, тобто зі спливом більш ніж десяти місяців після звільнення з роботи, яке мало місце у липні 2019 року.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Враховуючи фактичні обставини справи, зокрема, що позивач протягом тривалого часу не звертався до роботодавця із вимогою про стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20740,15 грн.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20740,15 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до статті 139 частини 4 КАС України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Визначаючи співмірність понесених витрат з урахуванням складності справи та задоволення позову частково, суд вважає, що понесені позивачем у даній справі судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 840,80 грн підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись 139, 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в розмірі 20740,15 (двадцять тисяч сімсот сорок гривень 15 копійок) гривень.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 копійок) грн.
У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
СуддяС.Є. Гаврилко