11 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/6832/20
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправними дій, скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 та просить:
- визнати протиправним дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Коростенського району Житомирської області, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради, орієнтовною площею земельної ділянки 2,00 га;
- скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 06.03.2020 №6-2514/14-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації»;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 та видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Коростенського району Житомирської області, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради, орієнтовною площею земельної ділянки 2,00 га.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у лютому 2020 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею земельної ділянки 2,0 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Коростенського району, Житомирської області за межами населених пунктів Бехівської сільської ради. Однак, відповідачем 06.03.2020 було прийнято оскаржуваний наказ №6-2514/14-20-СГ, яким відмовлено йому в наданні такого дозволу. При цьому підставою для прийняття зазначеного рішення стала неможливість визначення відповідності місце розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Позивач вважає вказану відмову в наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність такою, що не відповідає нормам Земельного кодексу України, оскільки при зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою він, у відповідності до вимог ст. 118 Земельного кодексу України, надав відповідачу графічні матеріали (викопіювання з кадастрової карти), на яких було зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. З огляду на зазначене, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою судді від 13 травня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №240/6832/20 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
15 червня 2020 року до суду надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що заперечує проти заявлених позовних вимог. Таку позицію відповідач аргументував тим, що на виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р, яким передбачено, що до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження такими землями при передачі їх у власність здійснюється за погодженням з об'єднаними територіальними громадами, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області отримало від Бехівською сільської ради відповідь від 26.02.2020 №87/02-20 де зазначено що виконком сільської ради не заперечує в наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність гр. ОСОБА_1 . Крім того, у відзиві відповідач повідомив, що позивач звернувся з клопотанням для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га уже сформованої земельної ділянки якій присвоєно кадастровий номер, а саме 1822380600:06:000/:0180 площею 39,698, га. З огляду на те, що позивач бажає отримати земельну ділянку із уже сформованої земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області зазначило, що позивач повинен був звертатися із заявою про надання йому дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 263 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
У відповідності до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі її у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Коростенського району за межами населених пунктів Бехівської сільської ради.
До поданої заяви позивачем було додано: копію паспорта, копію ідентифікаційного коду, копію посвідчення УБД та викопіювання з кадастрової карти
Однак, за наслідками розгляду поданої позивачем заяви та доданих до неї документів, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області видало наказ від 06.03.2020 №6-2514/14-20-СГ, яким відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Коростенського району, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради, орієнтовною площею земельної ділянки 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.30), з таких підстав: невідповідністю місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вважаючи відмову в наданні йому дозволу на розроблення документації із землеустрою, оформлену наказом від 06.03.2020 №6-2514/14-20-СГ, протиправною, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 13 Конституції України проголошено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частинами 1 та 2 статті 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
Відносини з приводу набуття і реалізації права на землю врегульовані Главою 19 Розділу IV ЗК України.
Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначено в ст. 116 ЗК України, відповідно до якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
При цьому, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений в статті 118 ЗК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Зі змісту наведених правових положень випливає висновок, що до клопотання про отримання земельної ділянки слід додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації відповідачем для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення відповідача про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
З наведеного вбачається, що частина 7 статті 118 ЗК України передбачає два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Водночас, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином ч. 7 ст. 118 ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування зобов'язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено й в ухвалі Конституційного Суду України " Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України" від 29 вересня 2015 року № 44-у/2015 (справа № 2-40/2015).
Із системного аналізу вищезазначених норм земельного законодавства вбачається, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити: відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України); чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Разом з тим, дослідивши під час розгляду справу оскаржуваний наказ від 06.03.2020 №6-2514/14-20-СГ доводів відповідача про неможливість визначення відповідності місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки вимогам законів, суд зазначає наступне.
Згідно вимог чинного законодавства орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, повинен розглядати питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення конкретно визначеної земельної ділянки з певними межами, місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, відомостями щодо її категорії, форми власності та інше.
Як вже було раніше зазначено судом, норми Земельного кодексу України передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та доданими до неї графічними матеріалами із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Метою надання цих матеріалів є необхідність ідентифікації земельної ділянки для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки вказаних підстав залежить рішення відповідача про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зазначення на карті бажаного місця розташування земельної ділянки має значення для надання об'єктивної оцінки та відповідні на клопотання заявника.
Разом з тим, будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки, стаття 118 ЗК України не містить.
Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово - картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.
Тобто, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та, у передбачених земельним законодавством випадках, надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 разом із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність подавав Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області графічні матеріали на яких позначив місце розташування бажаної земельної ділянки, а саме - викопіювання з кадастрової карти (плану), виготовлені державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
Відповідно до ч.1 ст. Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" кадастрова карта (план) це графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.
Згідно з ч.1 ст. 35 Закону "Про Державний земельний кадастр" кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об'єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, АР Крим).
Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.
Відтак, графічні матеріали, що подаються для отримання у користування земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру.
Частиною 5 ст. 35 Закону "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.
Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).
Відповідно до пунктів 46-48 Порядку ведення Державного земельного кадастру, з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об'єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку виготовляється викопіювання з кадастрової карти (плану) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7. Викопіювання виготовляється в масштабі, який забезпечує чітке відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (зокрема обліковий номер об'єкта Державного земельного кадастру; кадастровий номер земельної ділянки; номер кадастрового кварталу; номер кадастрової зони; найменування адміністративно-територіальної одиниці).
Згідно п.183 постанови Кабінет Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру", викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру в одному примірнику, який надається заявникові після підписання Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування та засвідчення його підпису власною печаткою, а у разі, коли викопіювання надається в електронній формі - посвідчення його власним цифровим підписом. місцевого самоврядування та засвідчення його підпису власною печаткою, а у разі, коли викопіювання надається в електронній формі - посвідчення його власним цифровим підписом.
Таким чином, викопіювання здійснюється державним кадастровим реєстратором у порядку, встановленому постановою Кабінет Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру", за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Відтак, обов'язок надання достовірної та повної інформації у вигляді викопіювання не може покладатись на заявника, оскільки останній є лише замовником такої інформації у компетентного державного органу, який і відповідає за її достовірність, точність, повноту.
Як вже зазначалось судом позивач разом із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою подав викопіювання з кадастрової карти (плану), виготовлене компетентним органом - державним кадастровим реєстратором Відділу у Коростенському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області - Шевель С.І. за допомогою програмного забезпечення з Державного земельного кадастру.
Відтак, суд зазначає, що додані позивачем до зави викопіювання з кадастрової карти (плану) слід розцінювати як належні графічні матеріали в розумінні частини 6 статті 118 Земельного Кодексу України та такі, що надають можливість відповідачу ідентифікувати бажану позивачем земельну ділянку на місцевості та, як наслідок визначити чи відповідає місце розташування цієї земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Беручи до уваги досліджені в ході судового розгляду графічні матеріали, та нормативне закріплення обов'язку за суб'єктом владних повноважень надати заявнику належним чином сформоване викопіювання з кадастрової карти (плану) земельної ділянки, суд приходить не погоджується із зазначеними в оскаржуваному наказі доводами відповідача про неможливість визначення відповідності місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки вимогам законів.
Суд також критично ставиться до зазначених у відзиві на позовну заяву аргументів відповідача про те, що позивач бажає отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га із уже сформованої земельної ділянки площею якій присвоєно кадастровий номер 1822380600:06:000:0180, оскільки вказані обставини не були зазначені в оскаржуваному наказі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 06.03.2020 №6-2514/14-20-СГ як підстави для відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Враховуючи вищезазначене та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області посилалось на підстави не передбачені частиною 7 статті 118 ЗК України, а тому оскаржуваний наказ від 06.03.2020 №6-2514/14-20-СГ про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки на території Бехівської сільської ради Коростенського району Житомирської області є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати позивачу наказу на надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законодавством, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Повноваження щодо встановлення відповідності місця розташування бажаної позивачем земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, та як наслідок вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в даному випадку належать до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
Таким чином, суди не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством,
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в даній частині не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання видати наказ на надання дозволу на розроблення проекту землеустрою слід відмовити.
Одночасно, застосовуючи механізм належного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2020 про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі її у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Бехівської сільської ради Коростенського району, та за результатами розгляду прийняти рішення із врахуванням норм Земельного кодексу України та встановлених даним рішенням обставин справи та висновків суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Керуючись статями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м.Житомир, 10002; код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Коростенського району Житомирської області, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради, орієнтовною площею земельної ділянки 2,00 га.
Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 06.03.2020 №6-2514/14-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації».
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 лютого 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Коростенського району Житомирської області, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради, орієнтовною площею земельної ділянки 2,00 га.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова