Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 листопада 2020 р. Справа№200/7870/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зінченка О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (юридична адреса: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Я. Мудрого, 48 а, код ЄДРПОУ 34898944), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Професійна спілка “Юстиція Донеччини” (юридична адреса: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Я. Мудрого, буд. 39/3, код ЄДРПОУ 42777157) про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
25 серпня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( далі-позивач) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі-відповідач), третя особа: Профспілка “Юстиція Донеччини”, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 17 липня 2020 року № 80/1 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового та матеріального забезпечення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області;
- стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 0802.1995 року № 100 з урахуванням пункту 10, з 18 липня 2020 року по день фактичного поновлення на роботі.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року №3889/1 її було звільнено із займаної посади з 28 грудня 2019 року, чим порушено її конституційні права.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року по справі № 200/1070/20-а звільнення позивача визнано протиправним, наказ скасовано, поновлено позивача на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення головного управління.
Наказом головного управління від 20 березня 2020 року № 34/1 «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » позивача поновлено на посаді з 28 грудня 2019 року.
Наказом відповідача від 17 липня 2020 року № 80/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача знов звільнено із займаної посади з 20 липня 2020 року, який нею отримано 21 липня 2020 року.
Листом №08.1-21/13 від 01 квітня 2020 року, отриманого позивачем 03 квітня 2020 року, відповідач попередив про наступне звільнення на підставі 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з посиланням на ліквідацію головного управління.
Вважає, що посилання відповідача на його ліквідацію (Головного територіального управління юстиції у Донецькій області) не може бути застосовано відносно неї, виходячи із того, що Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області у відповідності до абзацу 3 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2019 року № 870 “Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції”.
Всупереч зазначеного, голова ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області прийняв рішення про її звільнення, не виконавши обов'язок забезпечити позивачу проходження державної служби у правонаступника, чим порушив імперативні вимоги частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю та вимоги пункту 2 частини 1 статті 41 Закону України «Про державну службу», при наявності значної кількості вакантних посад у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків), позивачу запропоновано лише 6 вакантних посад для наступного працевлаштування, які є посадами структурних підрозділів правонаступника, розташованих в інших населених пунктах.
Ухвалою суду від 27 серпня 2020 року позовна заява залишена без руху, позивачу наданий 10 денний строк для усунення недоліків шляхом надання копії позовної заяви, а також копії доданих до позовної заяви документів необхідних для направлення третій особі Профспілці “Юстиція Донеччини”.
09 вересня 2020 року позивачем на виконання ухвали суду від 27 серпня 2020 року подана копія позовної заяви з додатком для третій особі Профспілки “Юстиція Донеччини”. Ухвалою суду від 10 вересня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. справи 21-22).
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
21 вересня 2020 року через відділ документообігу та архівної роботи суду надійшло пояснення від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача Професійної спілки «Юстиція Донеччини», яким зазначено наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 09.10.2019 №870 (далі - Постанова КМУ №870) визначено ліквідувати головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, та одночасно утворити міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції України.
Наголошує на тому, що у контексті причин виникнення спірних правовідносин, і у моральному сенсі - звільнення працівника (державного службовця) допускається лише у разі, якщо його не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Виключними та вичерпними підставами звільнення з причин скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу є або неможливість переведення на іншу посаду працівника відповідно до його кваліфікації або відмова від такого переведення.
Закон №889 - VIII у пункті другому частини першої, у частині другої статті 41 встановлює, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей, за його згодою, може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Частина п'ята статті 41 Закону №889 - VIII вказує на те, що суб'єкт призначення з урахуванням професійної підготовки та професійних компетентностей може прийняти рішення про одночасне переведення не менше двох державних службовців між посадами, які вони займають. Переведення здійснюється лише на рівнозначні посади та за згодою державних службовців.
Статтею 22 Закону №889 - VIII у частині п'ятій передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
З огляду на основні принципи, закріплені у Конституції та законах України, у тому числі щодо доброчесності посадових осіб державних органів, вважає, що формулювання у нормах Закону №889 - VIII «може» дорівнює поняттю «зобов'язаний».
Порушення відповідачем законних прав і інтересів позивача підтверджується тією обставиною, що в ідентичних умовах головою ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Харківській області поновленому працівнику запропоновані для заміщення всі без виключення посади. Відповідач повинен запропонувати позивачу всі наявні посади. І тільки позивач мала визначатись надавати чи не надавати згоду на переведення, особливо в тих умовах, коли на час поновлення позивача аналогічна посада, яку вона обіймала, у Правонаступника заміщена ще не була.
Відповідачем не дотримано вимоги щодо одночасного з попередженням про вивільнення повідомлення позивачу про всі наявні вакантні посади у Правонаступника, які вона може обійняти відповідно до своєї кваліфікації, та, як наслідок, отримання від позивача згоди/відмови на переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду.
Відповідачем недотримані вимоги щодо врегулювання з профспілкою питань забезпечення подальшої роботи позивача.
Акцентувала увагу і на тому, що зміни, внесені до законодавства про державну службу не наділяють керівників державного органу правом нехтувати законними інтересами працівників і свідомо порушувати вимоги основного Закону держави - Конституції України, яка гарантує захист від незаконного звільнення.
Вважає вимоги позивача обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
24 вересня 2020 року через відділ документообігу та архівної роботи суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Позивач, ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 17 липня 2019 року і її звільненню з займаної посади передувало декілька обставин.
Постановою Кабінетів Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» прийнято рішення щодо ліквідації як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції України, зокрема, Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та утворення міжрегіональних управлінь.
Наказом голови ліквідаційної комісії Головного управління від 21 жовтня 2019 №776/4 «Про затвердження персонального складу ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області» затверджений персональний склад ліквідаційної комісії Головного управління та 21 жовтня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис про перебування Головного управління в процесі припинення.
Наказом Головного управління від 25 жовтня 2019 року №429/2 «Про затвердження плану заходів з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області» (далі- План заходів) були затверджені заходи з ліквідації Головного управління, які відповідають за змістом наказу Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» та підтверджують саме процес ліквідації Головного управління. Поміж усіх заходів, необхідних для проведення процедури ліквідації Головного управління п. 2 Плану заходів передбачено здійснення письмового персонального попередження працівників Головного управління, а п. 5 зазначеного Плану заходів проведення в установленому законом порядку процедури звільнення працівників.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року за № 3889/1 “Про звільнення ОСОБА_1 ” позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу”.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року по справі №200/1070/20-а позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Професійної спілки «Юстиція Донеччини» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 29 грудня 2019 року і до моменту поновлення на публічній службі - задоволено частково.
На виконання рішення суду, наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 20 березня 2020 року № 34/1 ОСОБА_1 поновлена на посаді з 29 грудня 2019 року.
Наказом Міністерства юстиції України від 28 грудня 2019 року № 4363/5 «Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій», визначено припинення з 28 грудня 2019 року повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах, зокрема Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області.
Тобто, з 28 грудня 2019 року Головне управління припинило здійснення повноважень та виконання функцій.
До штатного розпису Головного управління на 2020 рік включені тільки посади членів ліквідаційної комісії, які станом на 14 лютого 2020 року всі звільнені з Головного управління та є працівниками Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Стаття 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції від 14.01.2020) регулює порядок припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення. Так, відповідно до пункту 1 частини 1 зазначеної статті, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; а відповідно до п. 1-1 - ліквідація державного органу.
Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Відповідно до частин 4, 5 статті 87, у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.
Отже, 01 квітня 2020 року, листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 08.1-21/12 ОСОБА_1 повідомлено про наступне звільнення на підставі пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області не раніше 30 календарних днів з дня попередження. Лист направлено позивачу як на поштову адресу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, так і засобами електронного зв'язку на електронну пошту. Про отримання листа ОСОБА_1 проставила власноручний підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення 09 квітня 2020 року.
Враховуючи неможливість працевлаштувати ОСОБА_1 у Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області, головою ліквідаційної комісії на адресу начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) направлений лист від 28 квітня 2020 року № 01-6/133 щодо можливості надання пропозицій для працевлаштування ОСОБА_1 у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків). 13 травня 2020 року листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 30.04.2020 № 10-05-61/СЗ, ліквідаційній комісії повідомлено про вакантні посади, рекомендовані для заміщення. Зазначений перелік доведений ОСОБА_1 листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 21 травня 2020 року № 08.1-21/24. Проте, позивач надала відповідь та повідомила про незгоду з пропозиціями для працевлаштування за переліченими вакантними посадами та вважала, що їй необхідно було надати перелік всіх вакантних посад.
Відповідач звертає увагу, що стаття 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції від 14.01.2020) передбачає можливість, а не обов'язок суб'єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби. А положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, взагалі не застосовується. Аналогічна норма викладена у роз'ясненнях Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86 р/з щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служб за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»)
Оскільки ОСОБА_1 не виявила згоду на працевлаштування за наданими пропозиціями, наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 17 липня 2020 року № 80/1 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 20 липня 2020 року. Того ж дня з нею був проведений остаточний розрахунок, зокрема, виплачена вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Таким чином вважає, що під час звільнення ОСОБА_1 , ліквідаційна комісія з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, діяла в межах, визначених законодавством України та права позивача не порушувала, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року за № 3889/1 “Про звільнення ОСОБА_1 ” позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу”.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.03.2020 по справі №200/1070/20-а позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Професійної спілки «Юстиція Донеччини» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 29 грудня 2019 року і до моменту поновлення на публічній службі - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року за № 3889/1 “Про звільнення ОСОБА_1 ”, поновлено позивача на посаді, стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу ( а.с. 115-121).
На виконання рішення суду, наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 20.03.2020 № 34/1 ОСОБА_1 поновлено на посаді з 29 грудня 2019 року.
01 квітня 2020 року, листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 08.1-21/12 ОСОБА_1 повідомлено про наступне звільнення на підставі пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області не раніше 30 календарних днів з дня попередження (а.с. 104).
Вищезазначене попередження позивачем отримано 09 квітня 2020 року, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 106).
Головою ліквідаційної комісії на адресу начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) направлений лист від 28 квітня 2020 року №01-6/133 щодо можливості надання пропозицій для працевлаштування ОСОБА_1 у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків) ( а.с. 98-99).
13 травня 2020 року листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 30.04.2020 № 10-05-61/СЗ, ліквідаційній комісії повідомлено про вакантні посади, рекомендовані для заміщення (а.с. 100).
Правомірність дій Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не є предметом оскарження у даній адміністративній справі.
Листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 21 травня 2020 року № 08.1-21/24 зазначений перелік вакантних посад доведений позивачу (а.с. 108-109).
17 липня 2020 року наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 80/1 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з 20 липня 2020 року у зв'язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області згідно п.1-1 частини першої статті 87 Закону України « Про державну службу», з припиненням державної служби, який є предметом оскарження в даній справі (а.с. 110).
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015, №889-VIII /далі - Закон №889-VIII/.
Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ст. 1 Закону).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба може бути припинена за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 Закону).
Приписами пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області ліквідовано.
Також, згідно з частинами 2 та 3 статті 5 Закону відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Отже, Закон України «Про державну службу» (далі - Закон) є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.
Частиною першою статті 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами 2 та 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Разом з тим, згідно з приписами частини 5 статті 40 Кодексу законів про працю України (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX від 19.09.2019) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини 2 статті 40 КЗпП України частин 2 і 3 статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Станом на час прийняття оскаржуваного наказу Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Натомість, внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону України "Про державну служб", якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Так, частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 80/1 "Про звільнення") встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Частиною п'ятою статті 22 цього Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX від 19.09.2019) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Отже, Законом України "Про державну службу", який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб'єкта призначення, а не його обов'язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов'язкового проведення конкурсу.
Стосовно застосування колізійних норм слід зазначити, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. Крім того, як зазначено у рішенні конституційного Суду України від 03.10.1997 № 18/183-97 конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, у спірному випадку слід застосовувати виключно спеціальний нормативно-правовий акт - Закон України «Про державну службу». До того ж, конкретні приписи зазначеного закону прийняті у часі пізніше, ніж приписи КЗпП України.
Станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другою статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п'ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України "Про державну службу", що передбачає не обов'язок, а право суб'єкта призначення за рішенням суб'єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.
Стосовно посилання позивача на застосування до спірних відносин приписів Кодексу законів про працю України слід зазначити, що спір, який розглядається, стосується припинення державної служби (ст. 87 Закону). Оскільки в Законі відсутнє посилання, що ці відносини мають бути врегульовані також і законодавством про працю, у даному випадку мають бути застосовані виключно приписи Закону України «Про державну службу».
Крім того, Законом України «Про державну службу» чітко врегульовано підстави та процедуру припинення державної служби.
Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» внесено зміни до Закону України «Про державну службу» та КЗпП, які стосувалися, у тому числі, процедури звільнення державних службовців. Зазначений закон прийнято Верховною Радою України 14 січня 2020 року та набрав чинності 13 лютого 2020 року. Позивача звільнено 17 липня 2020 року.
Як вже зазначалося, 09 жовтня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», п.1 якої вирішено ліквідувати юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, в тому числі Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області та утворити нові юридичні особи публічного права - міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Відповідно до статті 117 Конституції України, якій кореспондує частину першої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Як визначено статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України, серед іншого, зокрема, утворює, реорганізує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (яким в даному випадку є Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області) відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті на утримання цих органів виконавчої влади.
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», зі змісту якої слідує, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються саме Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр - міністра України.
Таким чином, 16 жовтня 2019 року Міністерством юстиції України на виконання вищезазначеної Постанови Кабінету Міністрів України №870 від 09.10.2019 видано наказ № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України», яким вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про припинення державної служби позивача відповідає вимогам статті 22 Закону України "Про державну службу", не порушує вимог частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів частини п'ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", при цьому відповідачем дотримано вимоги щодо належного персонального попередження позивача про наступне вивільнення, а тому відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції в Донецькій області та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, позовні вимоги позивача до відповідача не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
У зв'язку з тим, що позивач відповідно до пункту 1 частини першого статті 5 Закону України "Про судовий збір", звільнена від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (юридична адреса: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Я. Мудрого, 48 а, код ЄДРПОУ 34898944), третя особа на стороні позивача Професійна спілка “Юстиція Донеччини” (юридична адреса: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Я. Мудрого, буд. 39/3, код ЄДРПОУ 42777157) про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- відмовити у повному обсязі.
Повний текст судового рішення прийнятий в письмовому провадженні 10 листопада 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.В. Зінченко