Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 листопада 2020 р. Справа№200/9032/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов вмотивовано тим, що 11.06.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах і надала всі необхідні документи. Відповідач, розглянувши зазначену заяву та надані документи, прийняв рішення від 15.06.2020 № 212, яким відмовив позивачеві у призначенні пільгової пенсії, у зв'язку із недосягненням необхідного пенсійного віку. Позивач вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватись норми ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, тому дії відповідача є незаконними та такими, що порушують її право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що на час звернення позивача до управління, загальний страховий стаж складає 32 років 11 місяців 18 днів, стаж роботи за Списком №2 - 13 років 10 місяців 17 днів. На день звернення до управління, позивач досягла 51 року. Враховуючи, що ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку передбаченого нормами ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (54 роки 06 місяців), їй було відмовлено в призначенні пенсії. Управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені діючим законодавством України, тому такі дії є законними та обгрунтованими. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.10.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.
Сторони про відкриття провадження були повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.06.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
15.06.2020 рішенням Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 212 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку із недосягненням необхідного пенсійного віку.
В зазначеному рішенні № 212 було зазначено, що загальний страховий стаж складає 32 років 11 місяців 18 днів, стаж роботи за Списком №2 - 13 років 10 місяців 17 днів. Право на пенсію ОСОБА_1 набуде після досягнення 54 років - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначений страховий та пільговий стаж ОСОБА_1 сторонами по справі не заперечується.
Позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача як таке, що прийняте з порушенням норм чиного законодавства та її конституційних прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2 Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i№ dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача призначенти пенсію, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону 1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Відповідно до п. п. 3, 4, 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.
Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення/перерахунок пенсії або рішення про відмову у проведенні такого призначення, суд вирішив обрати інший спосіб захисту позивача та дійшов до висновку, що в даному випадку, слід визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольсько об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 15.06.2020 № 212 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати Маріупольське об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, із врахуванням висновків суду в даній спарві.
Щодо встановлення судового контролю за виконання даного рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду зобов'язувати подати суб'єкта владних повноважень звіт про виконання судового рішення, тому підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд не вбачає.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією №43422 від 25.09.2020, позивач за подання адміністративного позову сплатив 840,80 грн. судового збору.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливе покласти судові витрати на відповідача та про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн. на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, ЄДРПОУ: 42171861) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 15.06.2020 № 212 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171861) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 11.06.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, із врахуванням висновків суду в даній спарві.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, ЄДРПОУ: 42171861) судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 листопада 2020 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець