Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 листопада 2020 р. Справа№200/8330/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши при секретарі судового засідання Купріян В.Ю. в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати Наказ Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області від 18 серпня 2020 року №3975-СГ; зобов'язати Головне Управління Держгеокадастру у Донецькій області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, за межами населеного пункту Соледарської ОТГ (колишньої Васюківської сільської ради Бахмутскького району) для ведення особистого селянського господарства.
Ухвалою від 14 вересня 2020 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 12 жовтня 2020 року.
06 жовтня 2020 року до суду від відповідача засобами електронного зв'язку надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
12 жовтня 2020 року розгляд справи відкладено на 26 жовтня 2020 року.
16 жовтня 2020 року до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
26 жовтня 2020 року розгляд справи відкладено на 09 листопада 2020 року.
09 листопада 2020 року сторони повідомлені належним чином до судового засідання не з'явились, відповідач про причини неявки не повідомив.
Дослідивши матеріали адміністративного позову та відзиву на адміністративний позов суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 39767332, адреса реєстрації: Україна, 84313, Донецька обл., місто Краматорськ, бульв. Машинобудівників, будинок 16, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Згідно п.п. 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Відповідно до ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
ОСОБА_1 в обґрунтування адміністративного позову зазначає, що 16.07.2020 він звернувся до Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, за межами населеного пункту Соледарської ОТГ (колишньої Васюківської сільської ради Бахмутського району) для ведення особистого селянського господарства.
До вказаної заяви позивачем додавались графічні матеріали розташування земельної ділянки та копія паспорта громадянина України.
Відповідач Наказом від 18 серпня 2020 року №3975-СГ відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою через те, що витребувана земельна ділянка обліковується як землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами. В повному пакеті документів відсутня інформація щодо наявності або відсутності на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, у разі наявності необхідно долучити правовстановлюючі документи на будівлі.
Позивач вважає таку відмову у наданні дозволу протиправною та звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що в поданому позивачем пакеті документів відсутня інформація щодо наявності або відсутності на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна та на кадастровій карті неможливо визначити кому саме належить господарські будівлі і двори, що може привести до того, що надаючи позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою на земельній ділянці можуть знаходитись господарські будівлі і двори які находяться у власності інших громадян.
Відповідач зазначає, що для вирішення питання позивачу необхідно звернутися до Соледарської ОТГ (колишня Васюківська сільська рада Бахмутського району Донецької області), працівники якої складають акт-обстеження земельної ділянки, де зазначають розташовані чи ні на земельній ділянці господарські будівлі і двори, кому вони належать.
До клопотання про отримання земельної ділянки слід додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації відповідачем для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення відповідача про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідач зазначає, що графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру.
Дослідивши копію графічного матеріалу, доданого позивачем до клопотання від 18.08.2020 № 3975-СГ, відповідач встановив, що на ньому відсутні координати місця розташування бажаної земельної ділянки з посиланням на об'єкт адміністративно-територіального поділу України, кадастрову зону та кадастровий квартал (фрагмент). Так само, даний графічний матеріал не містить відомостей про розташовані поряд земельні ділянки та визначені законом обмеження у їх використанні.
З урахуванням наведеного, з наданого позивачем графічного матеріалу неможливо встановити місце розташування бажаної земельної ділянки.
Відповідач вважає, що діяв в межах діючого законодавства.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини, викладені в адміністративному позові, визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
З підстав викладеного суд зазначає наступне.
Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЗК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з приписами ч. 4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Як визначено пунктом «а» частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року № 742-IV особисте селянське господарство є господарською діяльністю, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Згідно з частинами 1-4 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Приписами частини 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Частиною 7 вказаної статті ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що при зверненні особи, зацікавленої в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, до вповноваженого цим кодексом органом із відповідним клопотанням, таке клопотання має бути розглянуто вповноваженим органом у місячний строк, а за наслідком його розгляду має бути надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Виключний перелік підстав для відмови також встановлено вказаною нормою.
Отже, за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідний орган в місячний строк надає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відтак, суд зазначає, що слід розмежувати невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та об'єктивну неможливість зазначити індивідуальні ознаки земельної ділянки, такі як координати місця розташування бажаної земельної ділянки з посиланням на об'єкт адміністративно-територіального поділу України, кадастрову зону та кадастровий квартал (фрагмент), відомості про розташовані поряд земельні ділянки та визначені законом обмеження у їх використанні, наявності або відсутності на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна неможливість визначити на кадастровій карті, кому саме належить господарські будівлі і двори, через відсутність таких відомостей.
Відповідно до ч. 6 ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Дослідивши оскаржуване рішення суд встановив, що мотивом його прийняття зазначено що витребувана земельна ділянка обліковується як землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами. В повному пакеті документів відсутня інформація щодо наявності або відсутності на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, у разі наявності необхідно долучити правовстановлюючі документи на будівлі.
Оскільки, відповідач не може відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки, крім тих що визначені у ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України, відмова викладена в оскаржуваному рішенні суперечить діючому законодавству та є протиправною.
Матеріалами адміністративної справи підтверджено, що приписи ч. 6 ст. 116 Земельного Кодексу України, позивачем виконано, інформація щодо бажаного місця розташування земельної ділянки надана відповідачем виходячи з наявної у загальному доступі інформації.
Враховуючи викладене та не доведення відповідачем правомірності відмови позивачу у наданні дозволу, суд дійшов висновку про протиправність Наказу Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області від 18 серпня 2020 року №3975-СГ та його та скасування.
Щодо зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, за межами населеного пункту Соледарської ОТГ (колишньої Васюківської сільської ради Бахмутскького району) для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким».
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування (оренду), визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою або відмовити в його наданні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними .
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків та дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити відновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам справи та враховуючи що позивач вже вдруге звертається до суду, виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав з тих самих підстав.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту та відновлення своїх прав.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору стягуються з відповідача на користь позивача.
Керуючись Конституцією України, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (84313, Донецька область, м. Краматорськ, бульв. Машинобудівників, 16, ЄДРПОУ 39767332) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області від 18 серпня 2020 року №3975-СГ.
Зобов'язати Головне Управління Держгеокадастру у Донецькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, за межами населеного пункту Соледарської ОТГ (колишньої Васюківської сільської ради Бахмутскького району) для ведення особистого селянського господарства.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (84313, Донецька область, м. Краматорськ, бульв. Машинобудівників, 16, ЄДРПОУ 39767332) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 09 листопада 2020 року.
Повний текст рішення складено та підписано 12 листопада 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко