12 листопада 2020 року Справа № 160/12213/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
01.10.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- рішення, що оформлене листом Відділу призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 0400-0305-8/60485 від 24.07.2020 року «Повідомлення про відмову в призначенні пенсії» в частині відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи: з 01.08.1978 року по 23.08.1979 року на посаді хореографа-методиста в Сухачовському міському клубі та з 01.09.1979 року по 28.11.1979 року на посаді керівника ритміки в Будинку культури ім. Бабушкіна та відмови призначити пенсію за віком на ОСОБА_1 з 18.06.2020 року - визнати протиправним та скасувати;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.08.1978 року по 23.08.1979 року на посаді хореографа-методиста в Сухачовському міському клубі та з 01.09.1979 року по 28.11.1979 року на посаді керівника ритміки в Будинку культури ім. Бабушкіна та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 18.06.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії, оскільки не зарахування періодів, які мають чітку та зрозумілу підставу звільнення - «за власним бажанням» на підставі того, що відсутні посилання на статтю КЗпП при звільненні, є надмінним формалізмом, крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. Посилання у спірному рішення на відмову у призначенні позивачу пенсії по інвалідності не відповідає дійсності, так як позивач звертався саме із заявою про призначення пенсії за віком. Після отримання оскаржуваного рішення позивач повторно звертався до відповідача із аналогічною заявою, у призначення пенсії, на підставі якої, було також відмовлено, при цьому, позивач вважає, що пенсію маю бути призначено з дати первинного звернення, оскільки повторну заяву було повернуто заявнику.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2020р. у даній справі відкрито провадження, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову - протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
29.10.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що записи про прийом та звільнення з роботи повинні проводитися у відповідності із вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Мністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, а також раніше діючої Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці від 20.06.1974 року №162.
При цьому, відповідач зазначає, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, так як згідно записів трудової книжки неможливо зарахувати період роботи з 01.08.1978 року по 23.08.1979 року та з 01.09.1979 року по 28.11.1979 року, у зв'язку з тим, що у трудовій книжці позивача при звільненні відсутнє посилання на ст. КЗпП. Будь-яких інших документів, підтверджуючих страховий стаж, позивач не надав.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
18.06.2020 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням органу пенсійного фонду №0400-0305-8/60485 від 24.07.2020 року відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу, так як загальний трудовий стаж становить 25 років 5 місяців 28 днів, при цьому періоди роботи з 01.08.1978 року по 23.08.1979 року та з 01.09.1979 року по 28.11.1979 року, неможливо зарахувати до страхового стажу, у зв'язку з тим, що у трудовій книжці позивача при звільненні відсутнє посилання на ст. КЗпП (інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, наказ Міністерства праці України від 29.07.1993 року №58).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).
Відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058 жінки мають право на приззначення пенсії за віком після досягнення 59 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Згідно ст. 24 ЗУ №1058 страховий стаж це період (строк), протягом якого особа піддягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, розповсюдження даної постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження трудового стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Підставою для відмови позивачу у зарахуванні періодів роботи з 01.08.1978 року по 23.08.1979 року та з 01.09.1979 року по 28.11.1979 року, відповідач вказав те, що у трудовій книжці позивача при звільненні відсутнє посилання на ст. КЗпП (інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, наказ Міністерства праці України від 29.07.1993 року №58).
Суд не погоджується з такими доводами, з огляду на таке.
Згідно з пунктами 1.1, 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, страховий стаж за період роботи до 1 січня 2004 року обчислюється на підставі записів у трудовій книжці.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту Мінсоцзахисту від 29 липня 1993 року №58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників"відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відтак неналежне чи недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Як вбачається із записів долученої до матеріалів справи копії трудової книжки, ОСОБА_1 :
1) 01.08.1979 року зарахована в Сухачевський клуб на посаду хореограф-методист на підставі наказу №10 від 01.08.1978 року;
2) 23.08.1979 року звільнена, у зв'язку з переходом на іншу роботу, на підставі наказу №15 від 23.08.1979 року;
3) 01.09.1979 року зарахована в Будинок культури ім.Бабушкіна на посаду керівник ритміки, на підставі наказу №18 від 01.09.1979 року;
4) 28.11.1979 року звільнена з посади посаду керівник ритміки в Будинку культури ім.Бабушкіна за власним бажанням, на підставі наказу №21 від 17.11.1979 року.
Кожний із зазначених періодів містить посилання на відповідний наказ; також міститься відмітка про посаду та підпис відповідальної особи, яка заповнювала трудову книжку, печатка підприємства, де працювала позивач.
Відтак, факт наявності стажу роботи у вказаних організаціях підтверджується трудовою книжкою на підставі закону, оскільки факт прийняття на роботу та звільнення з роботи можливо достовірно встановити з даних трудової книжки.
Крім того, суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Також, суд вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду у справі №687/975/17 від 21.02.2018.
Як передбачено ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог зобов'язати відповідача врахувати вищевказаний період роботи та призначити позивачу пенсію, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення, перерахунку пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 18.06.2020 року.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в сумі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1855025272.1 від 01.10.2020 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов'язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 420,40 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення, що оформлене листом Відділу призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 0400-0305-8/60485 від 24.07.2020 року «Повідомлення про відмову в призначенні пенсії» в частині відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи: з 01.08.1978 року по 23.08.1979 року на посаді хореографа-методиста в Сухачовському міському клубі та з 01.09.1979 року по 28.11.1979 року на посаді керівника ритміки в Будинку культури ім. Бабушкіна та відмови призначити пенсію за віком на ОСОБА_1 з 18.06.2020 року;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.06.2020 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв