08 жовтня 2020 року Справа № 160/8763/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51 У від 12 листопада 2019 року, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51 У від 12 листопада 2019 року;
- зобов'язати утриматися Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області (його структурним підрозділам) від нарахування в подальшому штрафних санкцій та пені на суму недоїмки, яка зазначена в Вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51 У від 12 листопада 2019 року;
- зобов'язати утриматися Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області (його структурним підрозділам) від нарахування в подальшому єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 , як фізичній особі-підприємцю.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що він не отримував в паперовій або електронній формі від податкового органу жодних документів про наявність недоїмки (боргу), в тому числі, Вимоги. Про відкрите виконавче провадження № 62492440 та про наявність заборгованості позивач дізнався після арешту коштів, що містяться на його рахунках. Після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження 16 липня 2020 року, позивачу став відомий зміст оскаржуваної Вимоги. Вказує, що в березні 2004 року позивач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності. Проте, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006944880 від 24 липня 2020 року, станом на 24 липня 2020 року за критеріями пошуку «Прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи-підприємця: ОСОБА_1 » в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів не знайдено. Також, безкоштовний пошук відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за пошуковими даними "Фізична особа-підприємець" та запитами « ОСОБА_1 » і « НОМЕР_1 », не відображає будь-якої інформації. Отже, позивач вважає, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску та прийняття Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року задоволено частково заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі №160/8763/20. Зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-6108-51 У від 12.11.2019 року з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 26 539,26 грн. (ВП №62492440) - до набрання законної сили рішенням суду у адміністративній справі №160/8763/20.
01.09.2020 року представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, відповідно до облікових даних ІТС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 з 11.03.2004 року перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДПС у Дніпропетровській області у « 0» стані (платник податків за основним місцем обліку), у господарській діяльності застосовує загальну систему оподаткування. За спірний період позивач не подавав будь-якої звітності. Станом на 12.11.2019 в ІТС «Податковий блок» відсутні відомості від державного реєстратора згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», що позивачем, як фізичною особою-підприємцем, припинено підприємницьку діяльність. При цьому доказів припинення підприємницької діяльності позивачем не надано. Отже, відповідач вважає хибним твердження позивача стосовно того, що відсутність інформації щодо нього в ЄДР свідчить про відсутність у особи правового статусу фізичної особи-підприємця, а тому, оскаржувана вимога є такою, що винесена на законних підставах, у спосіб та у межах повноважень, передбачених чинним законодавством.
04.09.2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій, зокрема, з посиланням на Наказ Міністерства фінансів України 20.04.2015 року №449, яким затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зазначив, що відповідач не проводив перевірку позивача та не складав акт перевірки; не перевірялася звітність такого платника, що мала подаватися ним до податкового органу; не перевірялися бухгалтерські та інші документи платника єдиного внеску, що підтверджують суми доходу чи виплат, на які відповідно до закону нараховується єдиний внесок; не перевірялася належність ведення бухгалтерських документів, не виносились з цього приводу рішення про застосування штрафних санкцій по несплату, неповну сплату сум єдиного внеску; не приймались рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання звітності передбаченої Законом та для вчинення таких дій так само передувало винесення контролюючим органом акта перевірки чи за даними акта документальної перевірки. Звернув увагу на те, що відповідач самостійно вказує на той факт, що податкова вимога приймалась на підставі даних інформаційної системи органу доходів і збору, а не на підставі звітності позивача, оскільки він такої не подавав.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 11.03.2004 ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична-особа підприємець.
12.11.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51 У, якою позивачу визначено до сплати 26 539,26 грн. недоїмки з єдиного внеску.
Незгода позивача із вимогою від 12.11.2019 року зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України №2464-VI. Норми вказаного Закону у даному рішенні застосовуються у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Слід зазначити, що до Закону України №2464-VI з 01 січня 2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина 1 статті 2 Закону України №2464-VI).
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску (частина 2 статті 2 Закону України №2464-VI).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України №2464-VI, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI).
Частинами 2, 3 статті 9 Закону України №2464-VI визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України №2464-VI у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції статті 9 Закону України №2464-VI, яка діє з 01 січня 2018 року, встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статі 6 Закону України №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону України №2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За правилами частин 1-4 статті 25 Закону України №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 15 травня 2019 року затвердженанаказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі по тексту - Інструкція №449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції.
Згідно розділу VI зазначеної вище Інструкції, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу автоматично сформована оскаржувана вимога на суму 26 539,26 грн. Підставою для формування оскаржуваної вимоги стали відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені в інформаційній системі органу доходів і збору.
Згідно пункту четвертого статті 1 Закону № 755, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій. передбачених цим Законом.
Пунктом сьомим цієї ж статті закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Водночас, пунктом восьмим статті 4 Закону № 755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи- підприємця, є особа, яка в обов'язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
В матеріалах справи міститься надана позивачем копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у якій зазначено, що станом на 24.07.2020 року в Єдиному державному реєстрі записів щодо позивача не знайдено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19.
Таким чином, позивач не є страхувальником у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, вимога про сплату боргу прийнята стосовно позивача необґрунтована та безпідставна.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51 У від 12 листопада 2019 року підлягає задоволенню.
Щодо решти позовних вимог, суд приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення позовних, оскільки задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У відповідності до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі №802/2236/17-а.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані доводами відповідача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як встановлено судом, позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 23.07.2020 №0.0.1779844131.1.
Оскільки судом було задоволено вимоги майнового характеру, то судовий збір, який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, становить 420,40 грн.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51 У від 12 листопада 2019 року - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51 У від 12 листопада 2019 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) понесені судові витрати в сумі 420,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник