11 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/11550/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася із позовною заявою до Луцької міської ради (далі - відповідач, міськрада) про визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , площею 0,2303 га, кадастровим номером 0710100000:22:006:0004, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; зобов'язання затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , площею 0,2303 га, кадастровим номером 0710100000:22:006:0004, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі заяви ОСОБА_1 від 24.02.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням міськради від 27.03.2019 №55/37 позивачу було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , площею 0,2303 га. Даним рішенням зобов'язано ОСОБА_1 розробити вказану документацію та подати її на затвердження до міськради. 16.10.2019 на виконання рішення міськради від 27.03.2019 №55/37 позивачем було подано на затвердження відповідачу відповідну технічну документацію. На пленарних засіданнях міськради, що відбулись 27.11.2019 та 29.01.2020, рішення за результатами розгляду питання про надання позивачу на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 не було прийнято. 24.02.2020 позивач втретє звернулась до міськради із заявою та документами про затвердження технічної документації, однак 14.07.2020 дане питання було знято з порядку денного пленарного засідання сесії на доопрацювання.
Позивач вказує, що чергове неприйняття міськрадою жодного рішення за її заявами про затвердження технічної документації ставить її у правову невизначеність, що є недопустимим, та порушує конституційне право щодо розгляду звернення органом місцевого самоврядування. Відсутність належним чином оформленого рішення про затвердження технічної документації або про відмову у такому затвердженні після спливу встановленого законом строку розгляду заяв свідчить про протиправну бездіяльність міськради, з огляду на що позивач просить таку бездіяльність визнати протиправною та зобов'язати відповідача затвердити технічну документацію.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.27).
Відповідач у поданому відзиві позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та вказав, що затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та надання її для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є дискреційними повноваженнями міськради, при цьому суд не може підміняти орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до його компетенції. З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити (а.с.31-33).
У відповіді на відзив позивач не погодилась із доводами міськради та, посилаючись за судову практику Верховного Суду, зазначила, що захист порушених прав має бути ефективним. В даному випадку відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви (а.с.43-45).
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказав, що практика Верховного Суду, на яку посилається позивач, стосується державного органу (Держгеокадастру), який не є колегіальним. Міськрада є виборним колегіальним органом, до виключної компетенції якого віднесено вирішення земельних питань (а.с.50-51).
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що рішенням міськради від 27.03.2019 №55/37 «Про надання громадянці ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 » позивачу надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 та зобов'язано розробити вказану технічну документацію, яку подати на затвердження до міськради (а.с.10).
Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, 08.10.2019 проведено державну реєстрацію земельної ділянки в АДРЕСА_1 , площею 0,2303 га на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 17.04.2019, розробленої ФОП ОСОБА_2 , та присвоєно вказаній земельній ділянці кадастровий номер 0710100000:22:006:0004 (а.с.20-25).
З листа міськради від 08.01.2020 (а.с.11) слідує, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 16.10.2020 та документів, поданих в департамент «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку», управлінням земельних ресурсів міськради, у визначені чинним законодавством терміни, було підготовлено та внесено на розгляд 66 сесії міськради проєкт рішення «Про надання громадянці ОСОБА_1 на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 », який не набрав необхідної кількості голосів депутатів міськради для його прийняття.
Відповідно до витягу із протоколу пленарного засідання шістдесят шостої сесії міськради сьомого скликання від 27.11.2019 (а.с.12) міськрадою розглянуто питання 58 - проєкт рішення «Про надання громадянці ОСОБА_1 на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » та за наслідками другого повторного голосування запропонованого проєкту рішення за основу: «за» - 18, «проти» - 0, «утримались» - 9, рішення не прийнято.
З листа міськради від 23.12.2019 слідує, що ОСОБА_1 19.12.2019 повторно звернулась в департамент «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку» із заявою про надання в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1 та відповідними документами (а.с.13-14).
Відповідно до витягу із протоколу пленарного засідання шістдесят дев'ятої сесії міськради сьомого скликання від 29.01.2020 за наслідками другого повторного голосування щодо прийняття за основу та в цілому проєкту рішення «Про надання громадянці ОСОБА_1 на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » встановлено наступні результати голосування: «за» - 15, «проти» - 0, «утримались» - 3, рішення не прийнято (а.с.15-16).
24.02.2020 позивач втретє подала заяву з документами в департамент «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку», на підставі якої управлінням земельних ресурсів міськради повторно підготовлено рішення «Про надання громадянці ОСОБА_1 на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 », про що слідує з листа міськради від 17.03.2020 (а.с.17-18). Даним листом відповідач повідомив ОСОБА_1 , що означений проєкт рішення пропонується для почергового розгляду на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, а також сесії міськради, яка відбудеться в квітні 2020 року.
14.07.2020 на дистанційному пленарному засіданні позачергової вісімдесят сьомої сесії міськради сьомого скликання питання «Про надання громадянці ОСОБА_1 на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » знято з порядку денного пленарного засідання сесії для доопрацювання, що підтверджується витягом з протоколу дистанційного пленарного засідання позачергової вісімдесят сьомої сесії міськради сьомого скликання від 14.07.2020 (а.с.19).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Частиною першою статті 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 12 ЗК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Приписами статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За правилами частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Наведені норми земельного законодавства України дають підстави дійти висновку про те, що в разі переходу права власності на жилий будинок від однієї особи до іншої право користування земельною ділянкою, на якій такий будинок розміщений та яка перебувала у користуванні в попереднього власника, переходить до наступного власника. При цьому рішення щодо передачі у користування земельної ділянки особі, яка набула право власності на жилий будинок, приймає (в даному випадку) відповідний орган місцевого самоврядування на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), дозвіл на розроблення якої надає, зокрема, орган місцевого самоврядування.
Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_3 успадкувала нерухоме майно на АДРЕСА_1 . При цьому земельна ділянка площею 0,2303 га, на якій розташоване нерухоме майно, з 21.12.2010 перебувала в оренді матері позивача, що в свою чергу підтверджується витягом з ДЗК (а.с.20-25).
Міськрада листом від 01.03.2017 повідомила позивача про те, що з метою оформлення права оренди на дану земельну ділянку їй необхідно звернутись в департамент «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку» із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с.8-9).
На підставі рішення відповідача від 27.03.2019 №55/37 «Про надання громадянці ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 » (а.с.10-11) позивач розробила відповідну технічну документацію, яку подала на затвердження до міськради.
Статтею 181 ЗК України визначено, що землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Землеустрій передбачає, зокрема, встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок (стаття 184 ЗК України).
Частиною чотирнадцятою статті 186 ЗК України визначено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується: Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності.
Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Частинами першою та другою статті 59 даного Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Отже, з вищенаведеного слідує, що оскільки технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) попередньо не погоджується, тому в разі звернення особи із заявою про затвердження такої технічної документації міськрада повинна її затвердити шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні ради.
Матеріалами справи підтверджується та обставина, що позивач ОСОБА_1 тричі зверталась до міськради із заявами та документами про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , площею 0,2303 га, кадастровим номером 0710100000:22:006:0004, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, однак відповідач рішення про затвердження чи відмову у затвердженні технічної документації не прийняв, що свідчить про протиправну бездіяльність останнього.
Суд звертає увагу, що чинним земельним законодавством України визначені лише умови, за яких орган місцевого самоврядування може відмовити у погодженні (а не затвердженні) технічної документації із землеустрою, а саме: невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (ч.17 ст.186 ЗК України).
Таким чином, умови, за яких орган відмовляє у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), законом не визначені. Відтак, оскільки такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження такої документації із землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Що стосується способу захисту прав позивача, то Веховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а зазначив, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України).
Ця мета кореспондується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).
З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Відповідач тричі протиправно не розглянув заяву позивача про затвердження технічної документації із землеустрою у визначений законом спосіб та не прийняв відповідного рішення. Визнання такої бездіяльності протиправною, як і зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача повторно не захистить порушені права ефективно.
Натомість належним та ефективним способом захисту прав позивача в даному випадку є зобов'язання відповідача прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою.
Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 840,80 грн, сплачений відповідно до квитанції (а.с.7).
Керуючись статтями 243-262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Луцької міської ради щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , площею 0,2303 га, кадастровим номером 0710100000:22:006:0004, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Зобов'язати Луцьку міську раду затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , площею 0,2303 га, кадастровим номером 0710100000:22:006:0004, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі заяви ОСОБА_1 від 24.02.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Луцької міської ради судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Луцька міська рада (43025, м.Луцьк, вул.Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій