м. Вінниця
11 листопада 2020 р. Справа № 120/4788/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 ,, позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі військова частина НОМЕР_1 , відповідач ) із адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність (дії) щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р.;
- зобов'язати нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що йому за період перебування на військовій службі з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. не нараховано та не виплачено індексацію, що порушує його права та стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою від 14.09.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
01.10.2020 р. до суду надійшов відзив, який підписаний "представником відповідача І.Угніч", однак такий не приймається до уваги, виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 43 КАС України передбачено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з частини третьої статті 55 КАС України, юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.
Відтак підпунктом 11 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
Отже, законодавець розмежував поняття "самопредставництво" та "представництво інтересів", які, відповідно, передбачають участь, зокрема, органу державної влади у судовій справі через свого керівника, іншу уповноважену особу відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), тобто в порядку самопредставництва, або ж через представника.
Таким чином, самопредставництво органу державної влади в адміністративній справі може здійснюватись лише особами, коло яких визначено у ч. 3 ст. 55 КАС України.
Водночас в силу положень ст.ст. 131-1, 131-2, абзацу 2 підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01.01.2020 здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що у разі здійснення самопредставництва повноваження особи, яка від імені органу державної влади подає (підписує) заяву, клопотання, скаргу, мають бути підтверджені належними документами, наприклад статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) або відомостями про займану посаду.
Відповідна правова позиція наведена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 480/1886/19.
До відзиву відповідача не надано документів, які б підтверджували повноваження І,Угніч на здійснення самопредставництва чи представництва відповідного органу державної влади.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що від імені відповідача відзив подано (підписано) особою, права якої на вчинення відповідних дій не підтверджені у встановленому законом порядку, а відтак, доводи викладені в ньому не беруться судом до уваги.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
08 листопада 2018 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №249 від 08.11.2018 р. майора ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.
02.07.2020 р. А.М.Криворук звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 щодо виплати індексації грошового забезпечення, за наслідком розгляду чого листом від 17.07.2020 р. за вих №1721 повідомлено, що оскільки фінансування на вказаний вид видатків не здійснювалось, нарахування та виплата індексації не була проведена.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю військової частини та вважаючи, що має право на отримання індексації, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регламентуються Законом України Про індексацію грошових доходів населення (далі - Закон № 1282-XII).
В розумінні статті 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв'язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають. Підтримка купівельної спроможності провадиться шляхом підвищення розміру зазначених виплат.
Підтримка купівельної спроможності соціальних виплат, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, здійснюється шляхом перегляду їх розміру у зв'язку із зростанням прожиткового мінімуму відповідно до законодавства.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 5 Закону № 1282-XII, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів.
Індексація пенсій, інших виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, за рахунок коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі Порядок №1078) і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 11 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, щомісячна грошова сума, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим), щомісячна страхова виплата особам, які перебували на утриманні потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхова виплата дитині, яка народилась інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності); суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Положеннями пункту 4 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
Із аналізу вище процитованих норм видно, що індексація грошових доходів населення в тому рахунку грошового забезпечення військовослужбовців проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Водночас, нормами Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку № 1078 визначено і джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Як видно із матеріалів справи та підтверджується листом за вих.№1721 від 17.07.2020 р., відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 р. по грудень 2017 р.
При цьому, суд акцентує увагу, що відповідачем не надано доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується НОМЕР_1 , кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні. Крім того, відповідачем не надано й доказів того, що ним протягом 2016-2017 років надсилались до вищестоящого органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Окремо, суд вказує й наступне.
Статтею 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З урахуванням викладеного, вимог закону та практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань відповідача на відсутність на його рахунках коштів для виплати індексації грошового забезпечення, що не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат, які передбачені законом. Відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачеві індексації грошового забезпечення протягом січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, що є порушенням вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку № 1078.
Відтак, бездіяльність в частині ненарахування та невиплати індексації за період з січня 2016 року по грудень 2017 року, - є протиправною, відповідно, наявні підстави для її нарахування та виплати.
Враховуючи задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності, позов в частині визнання протиправними дій задоволенню не підлягає, за відсутності предмету спору.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів, оцінивши докази, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору, відтак, такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Повний текст рішення сформовано: 11.11.20
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна