07.10.20
Справа№ 522/3776/17
Провадження№2/522/2460/20
07 жовтня 2020 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:
Головуючого судді Свяченої Ю.Б.,
при секретарі судового засідання Шеян І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Одеської міської ради, Управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом приведення приміщень у попередній стан та відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи-
Позивач звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради, в якому просить суд зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні власністю, шляхом приведення у первинний стан самовільно реконструйованої квартири АДРЕСА_1 ; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 76 070,00 грн; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч ) гривень та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником квартири під АДРЕСА_2 . Житловий будинок, розташований за вищевказаною адресою є пам'ятником архітектури та містобудування - Готель «Саксонський», 1881 року побудування, архітектор - ОСОБА_4 , був прийнятий під охорону держави рішенням Одеського обласного виконавчого комітету від 27.12.1991 р. № 580 (peг. № 312), як пам'ятник архітектури та містобудування місцевого значення.
Позивач зазначає, що з осені 2016 р. в будинку по АДРЕСА_3 , ведуться будівельні роботи та реконструкція квартири АДРЕСА_4 власником якої є відповідач по справі - ОСОБА_2 . Також роботи ведуться і на горищі, частина якого розташована над квартирою позивача, в результаті чого створилася аварійна ситуація для мешканців всього будинку в цілому. В ході реконструкції для влаштування сходів провідних з квартири на горище, були вирізані балки - несучі перекриття; вирізані кранштейни та розкоси, на яких кріпиться зовнішній декор будинку; демонтовані розкоси, які підтримували конструкцію покрівлі, в зв'язку з чим вся конструкція будинку втратила свою жорсткість внаслідок чого в квартирі позивача було завдано збитків власності позивача, а саме: полопалися надвіконні перемички, просіла підлога, просіли двері встановлені на мансарді і в кухні, в зв'язку з чим їх не можливо закрити, на стінах квартири утворилися тріщини, які з кожним днем стають все більше і ширше, за площею і збільшенням тріщин ведеться спеціалізоване спостереження. Окрім того, при реконструкції (перебудуванні) квартири відповідачем було захвачено частину горища, яке знаходиться безпосередньо над квартирою ОСОБА_1 , цей факт підтверджується тим, що у стіні горища, яке належить позивачу на праві приватної власності стирчить кінець від саморіза, який був вкручений з боку горища, на яке можна потрапити тільки з квартири відповідача.
Ухвало суду від 06 березня 2017 року ( суддя Бойчук А.Ю.) відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.
Ухвалою суду від 10 березня 2017 року вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії із проведення будівництва, реконструкції, ремонтних, будівельно-ремонтних, та монтажних робіт в квартирі АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 18 липня 2017 року ( суддя Бойчук А.Ю.) провадження по справі зупинено з підстав призначення судової будівельно-технічної експертизи.
06 листопада 2019 року вищевказана справа повернулась до Приморського районного суду м. Одеси з виконанням вказаного дослідження відповідно до висновку № 17-3894 від 11 жовтня 2019 року.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу суду вказана справа надійшла у провадження судді Свяченій Ю.Б.
Ухвалою суду від 19 листопада 2019 року прийнято вищевказану справу до свого провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 19 грудня 2019 року.
У підготовче засідання 19 грудня 2019 року з'явився представник позивача. Інші учасники справи у судове зсідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Підготовче засідання відкладено на 21 січня 2020 року з підстав неявки інших учасників процесу.
У підготовче засідання 21 січня 2020 року з'явились представник позивача та представник відповідача - ОСОБА_2 . Підготовче засідання відкладено на 26 лютого 2020 року, з підстав неявки інших учасників процесу.
До суду від представника відповідача - ОСОБА_2 надійшов відзив на уточнену позовну заяву. Відзив подано у відповідності та з дотриманням вимог 187 ЦПК України. У відзиві представником заявника зазначено, що обставини, які викладені в уточненій позовній заяві не відповідають дійсності та є необґрунтованими, оскільки у 2017 році, відповідач - ОСОБА_2 набула право власності на кватиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 16 листопада 2016 року посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кучеренко Н.П. реєстр. № 1770. Однак, дозвільних документів, які надають право виконання робіт та документів на підтвердження прийняття об'єкту до експлуатації відповідними органом УДАБК реєструвались у вересні місяці 2016 року, тобто за два місяці до набуття відповідачем вказаної квартири у власність. Відповідно, роботи із реконструкції квартири за адресою АДРЕСА_5 , проводились попереднім власником. Відповідно об'єкт набутий ОСОБА_2 був таким, що прийнятий до експлуатації, Реєстр дозвільних документів не містить інформації про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт ОД 082162631519 та декларації про готовність об'єкта до експлуатації ОД 142162741956. Приведення об'єкта у попередній стан передбачає приведення технічних характеристик об'єкту у відповідності до правоуставлюючих документів. Згідно висновку експерта № 17-3894 від 11.10.2019 року (аркуш 8 висновку експерта) встановлено, що на момент огляду експертом вищевказаної квартири її технічні характеристики відповідали даним технічного паспорту від 13.02.2017 року, за виключенням приміщення №6 щодо якого при проведенні інвентаризації була не вірно розрахована площа. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом четвертим частини другої статті 16 ЦК України. Відповідно у разі пред'явлення вимоги про приведення об'єкта у попередній стан позивачем має бути визначено який саме стан слід вважати таким, що буде спряти відновленню його прав. Тому представник відповідача у відзиві на уточнену позовну заяву зазначає, що вимога позивача про приведення об'єкта у первісний стан буде спрямована на порушення права власності на вищевказану квартиру. Також зважаючи на те, що ОСОБА_2 у 2017 році продала належну їй квартиру вона не може вважатися належним відповідачем у спорі про приведення об'єкта у первісний стан адже така вимога може бути пред'явлена виключно до власника. Також у відзиві зазначено, що вимога про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, на думку представника відповідача, завданої майну позивача, яке на його думку виникло після проведення відповідачем робіт із реконструкції є безпідставною, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того коли у належній йому квартирі виникли пошкодження, а саме що такі пошкодження виникли саме під час належності квартири АДРЕСА_1 на праві власності ОСОБА_2 . Крім того, представником відповідача у відзиві зазначено, що фактично єдиним доказом наданим на підтвердження вимог позивача є висновок експерта за № 17-3894 від 11 жовтня 2019 року. Проте такий висновок виготовлено із порушенням вимог Інструкції про порядок призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, а тому не може вважатися допустимим доказом.
У підготовче засідання 26 лютого 2020 року з'явились представник позивача та представник відповідача - ОСОБА_2 . Роз'яснено права та обов'язки. У підготовчому засіданні представник відповідача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими. Також у підготовчому засіданні представник відповідача зазначив, що у разі пред'явлення вимоги про приведення об'єкта у попередній стан позивачем має бути визначено який саме стан слід вважати таким, що буде спряти відновленню його прав. Тому представник відповідача у відзиві на уточнену позовну заяву зазначає, що вимога позивача про приведення об'єкта у первісний стан буде спрямована на порушення права власності на вищевказану квартиру. Також зважаючи на те, що ОСОБА_2 у 2017 році продала належну їй квартиру вона не може вважатися належним відповідачем у спорі про приведення об'єкта у первісний стан адже така вимога може бути пред'явлена виключно до власника.
Протокольно ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача про виклик та допит експерта. Протокольною ухвалою суду від 26 лютого 2020 року закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 06 квітня 2020 року.
Судове засідання 06 квітня 2020 року відкладено на 20 липня 2020 року з підстав неявки сторін по справі.
У судове засідання 20 липня 2020 року з'явились представник позивача та представник відповідача - ОСОБА_2 . Справа слухалась по суті. У судовому засідання представник позивача зазначив, що при реконструкції (перебудуванні) квартири відповідачем було захвачено частину горища, яке знаходиться безпосередньо над квартирою ОСОБА_1 .
Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що вимога про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої майну позивача, яке на його думку виникло після проведення відповідачем робіт із реконструкції є безпідставною, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того коли у належній йому квартирі виникли пошкодження, а саме що такі пошкодження виникли саме під час належності квартири АДРЕСА_1 на праві власності ОСОБА_2 .
Судове засідання відкладено на 23 вересня 2020 року
У судове засідання 23 вересня 2020 року з'явились представник позивача та представник відповідача - ОСОБА_2 . Судове засідання відкладено на 07 жовтня 2020 року.
У судове засідання 07 жовтня 2020 року з'явились представник позивача та представник відповідача - ОСОБА_2 . Інші учасники справи у судове засідання не з'явились. Про причини неявки суд не повідомляли. Від представника УДБК ОМР до суду надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, прийнявши докази, що є наявними у матеріалах справи, заслухавши думки представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 2010 року за №4294 та договору купівлі-продажу від 16 квітня 2010 року за №4295 посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. позивачеві ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_6 .
Відповідно до Інформаційної довідки від 17 лютого 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі- продажу квартири від 16 листопада 2016 року, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П.
В кінці 2016 року в квартирі АДРЕСА_4 розпочались роботи з реконструції та переплануванні квартири, а також горища, частина якого розташована над квартирою позивача ОСОБА_1 , які проводила власник ОСОБА_2 .
В результаті реконструкції в квартирі позивача утворилися множинні тріщини на стелі, стінах, віконних прорізах, просідання підлоги .
З відповіді Управління державного архітектурно-будівельного конторою Одеської міської ради № 01-10/333-3г від 27 січня 2017 на ім'я позивача, вбачається що під час неодноразових виїздів на місце потрапити до об'єкту будівництва не вдалося у звязку з відсутністю замовника будівництва та його уповноваженої особи.
02 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 разом з сусідами будинку квартир АДРЕСА_7 та № НОМЕР_1 звернулися до КП ЖКС «Порто-Франківський» із заявою та повідомили, що в результаті реконструкції квартири АДРЕСА_4 , а саме видалення несучих конструкцій, створена аварійна ситуація будинку.
Звернення позивача та сусідів також було адресовно прокурору Одеської області, Одеській місцевій прокуратурі №3, головному архітектору Одеської міської ради, Приморського відділу поліції в м.Одесі, начальнику управління культури, національностей, релігій та охорони обктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради.
Відповідно до Актів обстеження виконаних КП ЖКС «Фонтанський» від 18 січня 2017 року, 03 квітня 2017 року, 06 квітня 2017 року, 18 квітня 2017 року, 19 квітня 2017 року, 21 квітня 2017року, 07 червня 2017 року, комісією встановлено, що квартира АДРЕСА_4 належить ОСОБА_2 .
Відповідно до Акту огляду будівлі-памятки від 03.03.2017 року Управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації в будинку АДРЕСА_3 встановлено: на стінах квартири АДРЕСА_8 спостерігаються ділянки уражені тріщинами, доступу до квартири АДРЕСА_4 не було.
09 березня 2017 року ОСОБА_2 відчужила квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 .
Як вбачається із відповіді Приморського відділу поліції в м. Одесі від 23 травня 2017 року незважаючи на ухвалу суду про заборону, в приміщенні продовжуються ремонтні та будівельні роботи. В ході проведення подальшої перевірки було здійснено вихід за адресою : АДРЕСА_4 , де по прибуттю, в бесіді з ОСОБА_5 , яка являється представником ОСОБА_2 на підставі довіреності, стало відомо, що у вказаній квартирі дійсно проводяться ремонтні роботи, при цьому вказала, що згідно ухвали Приморського районного суду від 10 березня 2017 року яким ОСОБА_2 заборонено проводити ремонтні роботи, пояснила, що на підставі договору купівлі-продажу квартири була продана ОСОБА_3 , а ухвала суду його не стосується.
Суд погоджується з доводами представника позивача про те, що ремонтні роботи в квартирі АДРЕСА_4 проводилися і хід робіт контролювала ОСОБА_6 , як представник ОСОБА_7 , про що свідчить відповідь Приморського ВП в м.Одесі від 23 травн 2017 року, а саме той факт, що квартира 10 березня 2017 року була продана ОСОБА_3 , а 23 травня 2017 року в квартирі з працівниками поліції спілкувалась представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , що договір купівлі-продажу ОСОБА_3 був укладений з метою уникнення правових наслідків невиконання рішення суду.
Враховуючи вищенаведені факти, суд критично оцінює доводи представника відповідача ОСОБА_2 -адвоката Грігорової Г.Г. про те, що ремонт та реконструкція проводилась попереднім власником ОСОБА_8 .
Факт проведення ремонтних робіт та реконструкції горища та квартири АДРЕСА_1 також підтверджується технічним висновком 02-02/об-2017 ПП «Ретроград», виготовленим на замовлення ОСОБА_2 , де експерт встановив роботи, які саме роботи були проведені.
До суду відповідачем не надані докази того, що реконструкція квартири АДРЕСА_1 проводились на підставі дозвільних документів.
Висновком експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №17-3894 від 11.10.2019 року встановлено, що роботи з реконструкції квартири АДРЕСА_4 та розташованого над нею горищного приміщення за адресою АДРЕСА_3 виконувалися без обов'язкових для пам'ятки місцевого значення досліджень, письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації, а тому є самовільно проведеними.
Також експертизою встановлено про втручання в несучі елементи будівлі, що може призвести до погіршення їхньої нормальної експлуатації та несучої спроможності та негативно може вплинути на технічний стан будинку в цілому.
До приміщення квартири відповідача комісії з обстеження, допущено не було. Можливою причиною пошкоджень у приміщеннях квартири АДРЕСА_8 та горищного поверху над нею є виконання робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_4 та горищного поверху над нею.
Також, експертом встановлена вартість ремонтно-відновлювальних робіт, яка становить 76070 гривень.
Вказане підтверджується поясненнями експерта , який був допитаний у судовому засіданні.
Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. З 1-2/2004, висловлено правову позицію щодо встановлення режиму спільної власності на допоміжні приміщення співвласників багатоквартирного будинку. У відповідності до зазначеного рішення допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.), відповідно до ч.2 ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним, документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.
Відповідно до приписів ст.. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором, або законом, не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно до ст.. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням, часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. . Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи,, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст.151 ЖК України (ЖК Української РСР), громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені Цивільним кодексом Української РСР.
Відповідно до ст. 179 ЖК України, користування будинками державного й громадського житлового фонду, а також приватного житлового .фонду та утримання їх здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями. Пунктом 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинкової території, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, передбачено, що власник, наймач (орендар) приміщень житлових будинків має право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
Пунктом 1.4.1. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, визначено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Власник наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого в жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.
Конвенцією про охорону архітектурної спадщини Європи (підписана 03.10.1985р.; набрала чинності 01.12.1987р.; підписана від імені України 25.11.2005р.; ратифікована 20.09.2006р.; набрала чинності 01.04.2007р.) визначено архітектурну спадщину, об'єкти спадщини, що підлягають охороні, заходи та правові процедури охорони. Для цілей цієї Конвенції вираз "архітектурна спадщина" включає такі нерухомі об'єкти: 1.пам'ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення;... (ст.1). Відповідно до Конвенції, Кожна Сторона зобов'язується заохочувати приватну ініціативу, спрямовану на підтримання в належному стані і реставрацію архітектурної спадщини (ст.6). Кожна Сторона зобов'язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка заохочує програми реставрації та підтримання в належному стані архітектурної спадщини (ст.10). Приділяючи належну увагу архітектурному та історичному характеру спадщини, кожна Сторона зобов'язується сприяти: -використанню об'єктів архітектурної спадщини, що охороняються, із врахуванням потреб сучасного життя; -пристосуванню, коли це можливо, старовинних будівель для нового використання (ст.11).
Статтею 54 Конституції України встановлено, що держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкт культурної спадщини - визначене місце, споруда, комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Окрім того, ч.1 ст.22 вказаного Закону пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
Згідно вимог ч.1 ст.24 Закону України «Про охорону культурної спадщини», власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у' спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Згідно ст.26 Закону України «Про охорону культурної спадщини»,, ремонт та реставрація пам'яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового, дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.
Аналогічні положення містяться і в Типових регіональних правилах забудови, затверджених наказом Держбуду України 10.12.2001 р. за № 219, зареєстрованих у Мінюсті України 03.01.2002 р. № 4/62902 (далі - Правила), зокрема, реконструкція будинків здійснюється лише з дозволу виконавчого комітету відповідної ради (розділ 7 Правил); проектна документація до її затвердження підлягає комплексній державній експертизі згідно із Порядком затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва й проведення їх комплексної інвестиційної державної експертизи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998року №1308 (п. 11.1 розділу 11 Правил); погоджений проект подається на розгляд до містобудівної ради при головному архітекторі району (міста) (п.11.3 розділу 11 Правил); здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством (п.12.7 розділу 12).
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 року, будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації. Згідно з ч.5 ст.7 Закону затвердження проекту замовником (забудовником) може бути здійснено за наявності рішення органу містобудування та архітектури про погодження проекту.
Відповідно до ч.3 ст.47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» цього ж Закону юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі. Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно ст. 323 ЦК України, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження /псування/ майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 3 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
В силу ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка завдала.
Отже загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавала шкоди(цивільне правопорушення). Деліктна відповідальність настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.
Причиний зв"язок між протиправною поведінкою особи, та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдана шкоди.
Згідно пункту другого Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 „ Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", що відповідно до ст. 440,450 ЦК України, шкоди заподіяна особі і майну громадянина підлягає відшкодуванню за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причиний зв'язок, та є вина зазначеної особи.
На підставі ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У відповідності до ст. ст. 10, 151, 177 ЖК України, громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, зобов'язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об'єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки.
Суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
На підтвердження моральної шкоди, суд приймає до уваги доводи позивача про те, що позивач проживає в цій квартирі разом з батьком ОСОБА_9 , 1956 року народження, який є інвалідом. Внаслідок реконструкції квартири відповідачем почалася руйнація квартири позивача та будинку вцілому.
Відповідно до ст. 391 ЦКУ, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із Конституцією та законами України, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.
Згідно п.4, ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України «Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 зробив висновок, що «..адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого».
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за доцільне стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу представника позивача.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, повязані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В матеріалах справи міститься попередній орієнтований розрахунок суми судових витрат у розмірі 18 918 грн.
Однак, ані позивачем ані його представником належних документів, які б свідчили про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки) до суду не надано.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем при подачі позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 640 грн. та грошові витрати на проведення експертизи складали 5645,28 грн, тому суд вважає за доцільне стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача судові витрати у розмірі 6285 ( 640+5645,28) грн, 28 коп.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 10, 151, 177 ЖК України, ст.ст. 323, 1116 цК України ст.ст.4,7,12,13,80,82, 137, 245,246,258- 273,354 ЦПК України ,суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Одеської міської ради, Управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом приведення приміщень у попередній стан та відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи- задовольнити частково;
Зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні власністю ОСОБА_1 , шляхом приведення у первинний стан самовільно реконструйованої квартири АДРЕСА_1 відповідно до проектної документації будинку.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 76 070,00 (сімдесят шість тисяч сімдесят ) гривень.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 (десять тисяч ) гривень.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 6285 ( шість тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн. 28 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено 19 жовтня 2020 року.
Суддя: Ю.Б. Свячена