Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3079/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Чистякової І.О.
за участю секретаря судового засідання Мороз Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Державного агентства автомобільних доріг України (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, ідентифікаційний код 37641918), 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Служба автомобільних доріг у Харківській області (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2, ідентифікаційний код 30885376)
до Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243)
про визнання права власності
за участю :
позивача - Лесика М.А., наказ № 4 від 13.01.2020;
3-ї особи - Півньова Є.О., довіреність № 2782/09 від 29.10.2020;
відповідача - Новікова М.С., довіреність №08-21/1671/2-20 від 08.07.2020;
Державне агентство автомобільних доріг України (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Харківської міської ради, в якій просить: визнати за Державним агентством автомобільних доріг України право державної власності на лінійний комплекс інженерних споруд - ділянку автомобільної дороги загального користування державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11 + 180 - км 11+250, що проходить по Сімферопольському (Мереф'янському) шосе у м. Харкові з наступними складовими зазначеної автомобільної дороги, а саме:
- шляхопровід, розташований на ділянці автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11 + 180 - км 1 1+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман (Жихорський шляхопровід) та розташований на 11 км автомобільної дороги М-18 Харків- Сімферополь-Алушта-Ялта, у м. Харкові, що знаходиться у оперативному управлінні Служби автомобільних доріг у Харківській області (вул. Ахсарова, 2, м. Харків, 61202);
- інженерне облаштування, яке знаходиться на ділянці автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11 + 180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман у місті Харкові на зазначеному шляхопроводі, а саме: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху).
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається, зокрема на те, що йому належить право власності на автомобільну дорогу М-18 протяжністю 5,2 км з відповідними складовими зазначеної автомобільної дороги на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.09.2007 № 735-р "Про передачу проїзної частини автомобільних доріг у державну власність", статті 7 Закону України "Про автомобільні дороги" та статті 187 Цивільного кодексу України, проте позивач не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, та наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на це майно, а тому позивач вважає, що має право пред'явити позов про визнання його права власності на вказане вище майно відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.
Також, позивач зазначає, що шляхопровід, розташований на ділянці автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11 + 180 - км 1 1+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман (Жихорський шляхопровід) знаходиться в п'ятому непрацездатному (аварійному) стані, а тому правова невизначеність питання належності складових автомобільної дороги М-18, вкрай аварійний стан зазначеної ділянки автомобільної дороги ставлять під загрозу безпечне та нормальне функціонування дорожньої галузі Харківської області та створюють загрозу її стабільному функціонуванню. Відсутність можливості позивачу належним чином виконувати свої прямі завдання, визначені законодавством, є загрозою суспільним та державним інтересам у галузі інфраструктури, зокрема, в частині належного функціонування автомобільної дороги загального користування державного значення М-18 та її відповідності вимогам суспільного виробництва та безпеки пересування, потребам громадян (власників транспортних засобів) та їх правам на безпечні умови руху.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 вересня 2020 року залишено позовну заяву Державного агентства автомобільних доріг України без руху.
Встановлено позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення даної ухвали. Позивачу у 10-денний строк з дня вручення даної ухвали запропоновано подати до господарського суду Харківської області: заяву, в якій зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи та засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства копії додатків до позову, а саме: звіт про оцінку майна шляхопроводу, розташованого на ділянці автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків - Сімферополь - Алушта - Ялта" км 11+180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа - Красний Лиман (Жихорьський шляхопровід).
01.10.2020 до господарського суду Харківської області від представника позивача у справі надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви за вх. № 22764.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3079/20. Зазначено, що справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26 жовтня 2020 р. о 10:00 год.
Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі Службу автомобільних доріг у Харківській області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
В підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 26 жовтня 2020 року про відкладення підготовчого засідання на 02.11.2020 о 14:00 год.
На електронну адресу господарського суду Харківської області 27.10.2020 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи із застосуванням відеоконференції (вх. №25059), в якому останній просив суд провести судове засідання по справі №922/3079/20, призначене на 02.11.2020 в режимі відеоконференції в приміщенні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду або Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 жовтня 2020 року судове засідання у справі №922/3079/20, призначене на 02.11.2020 року о 14 год. 00 хв., вирішено провести в режимі відеоконференції. Доручено Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду забезпечити проведення судового засідання у даній справі, призначене на 02.11.2020 року о 14 год. 00 хв., в режимі відеоконференції.
Представник позивача у судовому засіданні 02.11.2020 підтримав позов та просив суд його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.
Представник 3-ої особи у судовому підтримав правову позицію позивача.
Присутній представник відповідача у судовому засіданні визнав позов. Через канцелярію господарського суду відповідачем 02.11.2020 за вх. 25456 було надано пояснення за підписом представника відповідача Новікова М.С., в яких він визнає позов.
Відповідно до ст. 185 ГПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.
Згідно ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що останні не містять доказів того, що визнання відповідачем позову у цій справі суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку про ухвалення в підготовчому засіданні у справі №922/3079/20 судового рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.09.2007 р. № 735-р "Про передачу проїзної частини автомобільних доріг у державну власність" та відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради Харківської області 5 скликання "Про комунальну власність м. Харкова" від 21.02.2007 р. № 33/07 проїзна частина автомобільної дороги М-18 Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта, яка проходить по Сімферопольському (Мереф'янському) шосе, протяжністю 5,2 кілометра передана з комунальної власності м. Харкова у державну власність з віднесенням її до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодору).
Відповідно до наказу Укравтодору від 24.09.2007 р. № 531 проїзна частина зазначеної автодороги прийнята на баланс Служби автомобільних доріг у Харківській області з 25.11.2008 р. і остання по цей час здійснює її експлуатаційне утримання на праві оперативного управління.
Натомість, інженерні споруди і облаштування, технічні засоби, призначені для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів, а також штучна споруда - шляхопровід, розташований на ділянці автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11+180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман (Жихорський шляхопровід), Службі не передавались.
Наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 29.07.2019 р. № 256 затверджено положення про Службу автомобільних доріг у Харківській області (в новій редакції).
Відповідно до положення про Службу автомобільних доріг у Харківській області (далі - Служба) заснована на державної власності і належить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України (надалі - Уповноважений орган управління), яке відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011р. № 456/11 "Про Положення про Державне агентство автомобільних доріг України" є правонаступником Державної служби автомобільних доріг України.
Служба утворена відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 28.02.2000р. № 420 "Про структуру управління дорожнім комплексом", від 28.12.2001р. № 1809 "Деякі питання Державної служби автомобільних доріг", від 06.08.2003р. № 1221 "Деякі питання управління дорожнім комплексом", розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.11.2011р. № 1221-р "Питання управління Державною службою автомобільних доріг об'єктами державної власності".
Метою діяльності Служби є забезпечення розвитку та функціонування автомобільних доріг загального користування державного значення у Харківській області шляхом їх будівництва, реконструкції, ремонтів та утримання (дорожні роботи) в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг.
Основним предметом діяльності Служби є: виконання функцій замовника робіт та послуг з будівництва, реконструкції, ремонтів та утримання автомобільних - доріг та іншого державного майна; забезпечення виконання дорожніх робіт в рамках реалізації Уповноваженим органом управляння єдиної транспортної політики у межах фінансових ресурсів, що направляються Службі як одержувачу бюджетних коштів на дорожнє господарство згідно з законодавством; організація будівництва, реконструкції, ремонтів та утримання автомобільних доріг та їх складових; облік та паспортизація автомобільних доріг, та їх складових у Харківській області, інвентаризація земель під автомобільними дорогами та оформлення на них відповідних правовстановлюючих документів, здійснює інші функції.
Служба є державною неприбутковою організацією - юридичною особою публічного права, діяльність якої спрямовується і координується Уповноваженим органом управління та підзвітна і підконтрольна йому; майно Служби є державною власністю і закріпляється за нею на праві оперативного управління; на балансі Служби обліковуються автомобільні дороги, та їх складові, передані їй в оперативне управління, що є складовою єдиної транспортної системи України та належать до сфери управління Уповноваженого органу управління; має право представляти і захищати свої інтереси у державних, громадських, кооперативних, підприємницьких, судових та інших органах (п. 3.1, 3.5, 5.1, 5.3, 5.4., 6.1 положення про Службу).
Позивач як Уповноважений орган управління здійснює свої права щодо управління Службою безпосередньо та відповідно до положення про Державне агентство автомобільних доріг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 р. № 439 (далі - Положення про Укравтодор), інших нормативно-правових актів. Зокрема, відповідно до підпункту 3 пункту 3 згаданого Положення одним з основних завдань Укравтодору є здійснення управління об'єктами державної власності, а відповідно до підпункту 13 пункту 10 Положення Голова Укравтодору утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи і організації, затверджує положення (статути) про них, в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Укравтодору.
Згідно з пунктом 14 Положення Укравтодор є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
Відповідно до ч. 1 ст. 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
У ч. 2 ст. 81 ЦК України зазначено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Як вже зазначалось вище, Служба створена рішенням Державного агентства автомобільних доріг України на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 28.02.2000р. № 420 "Про структуру управління дорожнім комплексом", від 28.12.2001р. № 1809 "Деякі питання Державної служби автомобільних доріг", від 06.08.2003р. № 1221 "Деякі питання управління дорожнім комплексом", розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1221-р "Питання управління Державною службою автомобільних доріг об'єктами державної власності" та інших нормативно-правових актів України.
Служба заснована на державної власності і належить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України, яке відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 р. № 456/11 "Про Положення про Державне агентство автомобільних доріг України" є правонаступником Державної служби автомобільних доріг України.
Служба, як державна неприбуткова організація - юридична особа публічного права є залежною від Державного агентства автомобільних доріг України організацією і створеною на його майні та є некомерційним суб'єктом господарювання відповідно до статей 52-53 Господарського кодексу України. А тому, Служба не може і не могла бути власником майна свого Уповноваженого органу. В той же час, Служба може мати це майно у своєму оперативному управлінні, що передбачено статтями 22, 55, 136 Господарського кодексу України та Положенням про Службу.
Відповідно до частини 1 статті 53 ГК України некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цих прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.
Ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватись та розпоряджатись майном (ст. 317 ЦК України).
Ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Абзацом другим частини 2 ст. 331 ЦК визначено, що якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Відповідно до пункту 2 Акту приймання-передачі проїзної частини ділянки автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта", складеного комісією з приймання-передачі зазначеної ділянки дороги від 31.10.2008, затвердженого Заступником Голови Державної служби автомобільних доріг України 31.10.2008, вказана автомобільна дорога (її ділянка) була введена в експлуатацію в 1946 році.
Згідно з Актом огляду шляхопроводу, розташованого на ділянці автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11+180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман (Жихорський шляхопровід) від 22 липня 2020 р., затвердженим начальником САД у Харківській області А.І. Алексєєвим, зазначений шляхопровід було спроектовано у 1947 році, а споруджено - у 1950 році.
Отже, як слідує із наданих до суду матеріалів справи спірне майно існувало ще до 01.01.2004.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон про реєстрацію прав) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
За ч. 4 ст. 3 згаданого Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013 р., визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті.
Згідно ж з частиною 3 статті 3 цього Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Цивільний кодекс УРСР 1963 року не встановлював впливу реєстрації або її відсутності на право власності на нерухоме майно.
Окрім того, у вказаний період (до 01.01.2013) діяли Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995р. № 56 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.01.1996р. за № 31/1056; Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998р. № 121 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.06.1998р. за № 399/2839; Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18.02.2002 р. за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на відповідні будинки і споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України та Законом про реєстрацію прав.
Таким чином, право власності на спірне майно не залежало від його державної реєстрації та виданих у зв'язку із нею правовстановлюючих документів.
Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом про реєстрацію прав та відсутності правовстановлюючого документа, особа яка правомірно володіє цим об'єктом в силу Закону, вправі визнати своє право власності в судовому порядку згідно ст. 392 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, на даний час право власності держави в особі Укравтодору на зазначені споруди (штучні споруди та інженерне облаштування) не підлягає обов'язковій державній реєстрації.
Відповідно до частини 4 статті 5 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
У ст. 1 Закону України "Про автомобільні дороги", який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг, наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів;
- інженерне облаштування - спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, технологічного зв'язку, вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху тощо);
- штучні споруди - інженерні споруди, призначені для руху транспортних засобів і пішоходів через природні та інші перешкоди, а також сталого функціонування автомобільної дороги (мости, шляхопроводи, естакади, віадуки, тунелі, наземні та підземні пішохідні переходи, наплавні мости та поромні переправи, розв'язки доріг, підпірні стінки, галереї, уловлювальні з'їзди, снігозахисні споруди, протилавинні і протисельові споруди тощо.
Відповідно до статті 7 Закону "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і задовольняють потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях.
Автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації.
Згідно з абз. 1 ст. 9 вказаного Закону складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв'язку; інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху).
Як зазначено вище, фактично, Служба на цей час здійснює експлуатаційне утримання проїзної частини автомобільної дороги М-18 Харків-Сімферополь-Алушта- Ялта протяжністю 5,2 км. зі всіма інженерними спорудами і облаштуванням, необхідними для забезпечення безпечних та зручних умов руху по цій автомобільної дороги, включаючи і "Жихорський шляхопровід".
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про дорожній рух" автомобільна дорога, вулиця являє собою частину території, в тому числі в населеному пункті, призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розміщеними на ній спорудами.
Вказані складові частини автомобільної дороги державного значення виконують допоміжну роль, однак об'єднані з проїзною частиною автомобільної дороги єдиним призначенням - для належного та безпечного пересування учасників дорожнього руху (транспортних засобів та пішоходів) та є частинами речі (майна), які не можуть бути відокремлене від речі (автомобільної дороги) без її пошкодження або істотного знецінення.
За змістом ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 04 червня 2014 року № 163 (п. 3.9) лінійний об'єкт інженерно-транспортної інфраструктури - це наземні, надземні або підземні лінійні об'єкти для пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів, передачі електроенергії тощо.
Відповідно до п.3.8 ДБН А.2.2-3:2014 комплекс (будова) - сукупність будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, об'єднаних цільовим призначенням, зведення яких здійснюється, як правило, за єдиною проектною документацією. Зазначене узгоджується з визначенням автомобільної дороги як комплексу інженерних споруд, призначених для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.
При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
Відповідно до ст. 1 Закону "Про автомобільні дороги" проїзна частина - частина автомобільної дороги, безпосередньо призначена для руху транспортних засобів.
Згідно з абз.74 пункту 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів.
Таким чином, ділянка автомобільної дороги М-18 протяжністю 5,2 км "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта", яка проходить по Сімферопольському (Мереф'янському) шосе у м. Харкові (проїзна частина якої передана за згодою Кабінету Міністрів з комунальної до державної власності з віднесенням її до сфери управління Укравтодору відповідно до розпорядження Уряду від 11.09.2007 р. № 735-р "Про передачу проїзної частини автомобільних доріг у державну власність"), зокрема, та ділянка, яка розташована на км 11+180 - км 11+250 та перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман (Жихорський шляхопровід) у м. Харкові є такою, що передана позивачу з усіма її складовими - шляхопроводом та інженерним облаштуванням, які згідно імперативних вимог ЦК України не підлягають відокремленню.
Відповідно до пункту 1 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 р. N 198 зазначені Правила поширюються на автомобільні (позаміські) дороги, міські вулиці і дороги загального користування, залізничні переїзди (далі - дорожні об'єкти) в межах смуги їх відчуження та червоних ліній і є обов'язковими для їх власників або уповноважених ними органів, організацій, що здійснюють ремонт і утримання дорожніх об'єктів (далі - дорожньо- експлуатаційні організації) і користувачів.
Пунктом 2 зазначених Правил передбачено, що ремонт і утримання дорожніх об'єктів (крім залізничних переїздів), що перебувають у загальнодержавній власності, здійснюється дорожньо-експлуатаційними організаціями, які належать до сфери управління Укравтодору, а тих, що перебувають у комунальній власності, - відповідними комунальними дорожньо-експлуатаційними організаціями.
Таким чином, чинне законодавство передбачає обов'язок Укравтодору та підвідомчих йому організацій здійснювати утримання відповідних дорожніх об'єктів як цілісних лінійних комплексів, а не їх окремих елементів.
Відповідно ж до пункту 11 Правил власники дорожніх об'єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов'язані:
своєчасно і якісно виконувати експлуатаційні роботи відповідно до технічних правил з дотриманням норм і стандартів з безпеки руху;
постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об'єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до діючих нормативів або припинити (обмежити) рух;
контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; вирішувати питання забезпечення експлуатації дорожніх об'єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об'єктів, аварії на підземних комунікаціях і виникнення інших перешкод у дорожньому русі й разом із спеціалізованими службами організації дорожнього руху і за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції оперативно вносити зміни до порядку організації дорожнього руху;
аналізувати стан аварійності на дорожніх об'єктах, виявляти аварійно-небезпечні ділянки і місця концентрації дорожньо-транспортних пригод, розробляти і здійснювати заходи щодо удосконалення організації дорожнього руху для усунення причин та умов, що призводять до їх скоєння;
забезпечувати дотримання вимог техніки безпеки, а також безпеки дорожнього руху під час виконання дорожньо-експлуатаційних робіт;
відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів.
Аналогічні положення містить стаття 13 Закону "Про автомобільні дороги", відповідно до якої орган управління автомобільними дорогами загального користування відповідає за:
1) стан автомобільних доріг загального користування відповідно до діючих норм та фінансування;
2) якість робіт з проектування, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування;
3) відшкодування збитків користувачам автомобільних доріг загального користування у порядку, визначеному законом;
4) відповідність нормативно-правовим актам розміщення технічних засобів організації дорожнього руху, об'єктів дорожнього сервісу та рекламоносіїв;
5) цільове використання бюджетних коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування.
Подібні вимоги, обов'язки та компетенція власників автомобільних доріг викладені у статтях 9 та 24 Закону України "Про дорожній рух".
Однак, вищевказаним нормативним обов'язкам не кореспондує відповідне право та охоронюваний Законом інтерес Позивача щодо реалізації прав держави як власника на відповідний об'єкт в цілому, а саме - щодо володіння, користування та розпорядження шляхопроводом та інженерним облаштуванням з метою задоволення суспільних потреб, оскільки Позивач з незалежних від нього причин не є титульним власником цього майна. Однак, згідно статті 7 Закону України "Про автомобільні дороги" таке майно належить державі в особі уповноваженого органу управління (Позивача).
Зазначене створює правову невизначеність у здійсненні управління об'єктом державної власності (ділянкою автомобільної дороги), який має важливе значення для забезпечення прав та інтересів громадян в частині безпечних умов пересування та руху транспортних засобів, що, в свою чергу, шкодить інтересам держави і суспільства та перешкоджає виконанню Позивачем своїх завдань та функцій.
Так, відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Укравтодор Позивач з метою виконання покладених на нього завдань забезпечує організацію будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами і нормами. Однак, зазначену функцію (в частині ділянки автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь- Алушта-Ялта" км 11+180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман (Жихорський шляхопровід)) Позивач належним чином здійснити не може з огляду на юридичну невизначеність належності зазначених складових автомобільної дороги, відсутність правовстановлюючих документів на них.
Таким чином, як випливає з норм законодавства, зазначені вище елементи автомобільної дороги є її невід'ємними частинами та повинні перебувати у державній власності. Позаяк, в противному випадку здійснювати утримання цієї ділянки автомобільної дороги як цілісного єдиного об'єкту та відшкодовувати збитки учасникам дорожнього руху є неможливим без задоволення (визнання) майнового інтересу Позивача щодо володіння, розпорядження та управління цим майном.
Відповідно до листа Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради Харківської області № 123/0/66-20 від 21.01.2020 р. шляхопровід на 11 км автомобільної дороги М-18 Харків-Сімферополь- Алушта-Ялта, розташований над залізничними коліями на 251 км дільниці Основа- Красний Лиман на балансі комунальних підприємств, функціонально підпорядкованих Департаменту будівництва та шляхового господарства Виконавчого комітету Харківської міської ради, не перебуває.
Таким чином, складові автомобільної дороги (шляхопровід та інженерне облаштування), які за законом безумовно мають перебувати у державній власності, не належать Позивачу як уповноваженому органу, що здійснює управління об'єктами державної власності у сфері дорожнього господарства (автомобільним дорогами загального користування державного значення та їхніми складовими), що позбавляє права Позивача законно їх утримувати та здійснювати управління об'єктом державної власності (ділянкою автомобільної дороги, що зазначена вище) в інтересах держави та суспільства.
Разом з тим, відсутні і правовстановлюючі документи, що підтверджують належність зазначеної ділянки автомобільної дороги та її елементів (крім проїзної частини) будь-якому суб'єкту.
Так, відповідно до листа Центрального Державного Науково-Технічного Архіву України (ЦДНТА України) від 30.06.2020 № 419/05-15 у документах з фондів ЦДНТА України не виявлено відомостей щодо балансоутримувача, власника, володільця або будівельної організації, що здійснювала будівництво Жихарського шляхопроводу, що розташований на ділянці автомобільної дороги М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта- Ялта" км 11+180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа- Красний Лиман (Жихорський шляхопровід) та розташований на 11 км автомобільної дороги М-18 Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта, у м. Харкові.
Згідно з вимогами ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.
Так, згідно листа Виконавчого комітету Харківської міської ради від 29.01.2020 08-12/259/2-20 останній повідомив, що ним не встановлено балансової приналежності шляхопроводу, розташованого в межах автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11+180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман.
Окрім того, Відповідач повідомив, що Укравтодору спільно зі Службою необхідно створити комісію для фіксації факту наявності безхазяйного нерухомого - майна, проінспектувати вказаний шляхопровід та скласти відповідний акт.
Надалі Виконавчий комітет повідомив, що Укравтодору за згодою Міністерства інфраструктури необхідно виготовити технічну документацію на цей об'єкт нерухомості та звернутись до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно з метою отримання відомостей наявності у Державному реєстрі прав відомостей про власника цього майна.
Як вказав Відповідач, у разі відсутності відомостей про власника цього майна Позивачу необхідно звернутися до цього ж органу реєстрації прав із заявою щодо взяття такого майна на облік як безхазяйного, а інформацію про факт взяття цього майна на облік як безхазяйного розмістити в друкованих мас-медіа.
Таким чином, із змісту листа Відповідача вбачається, що останній вважає складові елементи ділянки автомобільної дороги М-18, зокрема, шляхопровід та інженерне облаштування, які розташовані на 11 км автомобільної дороги М-18 Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта, над залізничними коліями на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман безхазяйним майном та не визнає права Позивача на таке майно (висловлює сумнів у його належності).
Відповідно до частин першої-третьої статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Згідно з статтею 10 Закону України "Про автомобільні дороги" органами, що здійснюють управління автомобільними дорогами загального користування, є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення. Аналогічні повноваження щодо управління автомобільними дорогами державного значення передбачені у пункті 1 Положення про Укравтодор.
Таким чином, зазначеним державним органом є Позивач.
Згідно з статтею першою Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (далі - Закон про управління) управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 4 згаданого Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності, зокрема, є міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).
Як уже зазначалося, Позивач є уповноваженим Кабінетом Міністрів України органом, що здійснює управління об'єктами державної власності.
Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Дане положення закріплено також і у ст. 321 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Таким чином, Укравтодор як уповноважений законом орган управління автомобільним дорогами загального користування державного значення не в змозі належним чином здійснювати таке управління, реалізовувати правомочності держави як власника та забезпечувати законне володіння і утримання об'єктів, що є складовими автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ллта" км 11+180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман, зокрема, Жихорського шляхопроводу.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 ГК України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Таким некомерційним суб'єктом господарювання є Третя особа на стороні Позивача, у якої автомобільна дорога перебуває на праві оперативного управління.
Відповідно до ч.2 ст. 2, ч.1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з ч.1 ст. 141 ГК України до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п. 1.1 листа Міністерства юстиції України від 11.01.2007 р. № 19-32/2 "Роз'яснення порядку реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна залежно від форм власності" зазначено, що від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідні органи державної влади.
Вказане підтверджується і Рішенням Конституційного Суду України від 01 липня 1998 р. № 9-рп (справа N 01/1501-97 N 1-8/98 щодо приватизації державного майна).
Так, у п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційний суд зазначив, що аналіз положень Конституції і законів України, інших нормативних актів свідчить, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника в межах, визначених Основним Законом України, а Кабінет Міністрів України конституційно визнаний тим органом, на який покладено управління державним майном відповідно до закону.
Як вже зазначалось, згідно з ч.1 ст. 5 Закону "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.
Пунктом 1 частини 2 цього Закону встановлено, що здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності.
Як вже зазначалось, Позивач визначений Урядом таким органом щодо автомобільних доріг загального користування державного значення.
Вищевикладене свідчить, що Державне агентство автомобільних доріг України позбавлено можливості здійснювати реалізацію своїх майнових прав та інтересів в частині управління державним майном, його експлуатації, закріплення його на праві оперативного управління за Службою та належного здійснення господарської компетенції щодо нього, що, в свою чергу, вносить правову невизначеність у питання належності шляхопроводу та відповідних інженерних облаштувань зазначеної автомобільної дороги.
Відповідно до ч.3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За змістом вказаної статті та в силу статті 7 Закону "Про автомобільні дороги" Позивач є особою, якій від імені держави належить право реалізації правомочностей власника на ділянку автомобільної дороги загального користування державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" (без її проїзної частини), що проходить по Сімферопольському (Мереф'янському) шосе протяжністю 5,2 км у м. Харкові з відповідними складовими зазначеної автомобільної дороги, а саме - шляхопроводу, розташованого на ділянці автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11+180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман (Жихорський шляхопровід) та розташований на 11 км автомобільної дороги М-18 Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта, у м. Харкові та відповідним інженерним облаштуванням.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 4 липня 2011 р. у справі № 3-67гс11 за позовом Львівського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (далі - ДТГО) до Неліпинської сільської ради (далі - Сільрада), виконавчого комітету Сільради, третя особа - Особа 1, про визнання права державної власності на будівлю вокзалу, яка знаходиться в господарському віданні ДТГО, що входить до сфери управління позивача - суб'єкт управління державним майном вправі подавати позов про визнання права власності за державою на майно, що знаходиться у нього на праві повного господарського відання.
Як уже зазначалося проїзна частина вказаної автомобільної дороги (без необхідних складових, що не підлягають відокремленню) знаходиться в оперативному управлінні Третьої особи.
За змістом статті 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
У пункті 76 постанови Великої Палата Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (далі - Постанова) Велика Палата висловила наступну позицію:
"Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його".
У пункті 79 зазначеної Постанови Велика Палата зазначила таке: «Позивачем у такому позові може бути суб'єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи».
У пункті 83 Постанови зазначено, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.
З огляду на вищенаведене, суд вважає позовні вимоги позивача щодо визнання за позивачем права державної власності на лінійний комплекс інженерних споруд - ділянку автомобільної дороги загального користування державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11 + 180 - км 11+250, що проходить по Сімферопольському (Мереф'янському) шосе у м. Харкові з наступними складовими зазначеної автомобільної дороги, а саме:
- шляхопровід, розташований на ділянці автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11 + 180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман (Жихорський шляхопровід) та розташований на 11 км автомобільної дороги М-18 Харків- Сімферополь-Алушта-Ялта, у м. Харкові, що знаходиться у оперативному управлінні Служби автомобільних доріг у Харківській області (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2, ідентифікаційний код 30885376);
- інженерне облаштування, яке знаходиться на ділянці автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11 + 180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман у місті Харкові на зазначеному шляхопроводі, а саме: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху) є обґрунтованими, підтвердженими наданими до матеріалів справи документами та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, позивачу слід повернути з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову платіжними дорученнями: № 566 від 17.09.2020 на суму 26 052,50 грн, № 565 від 17.09.2020 на суму 1 921,00 грн, що складає 13 986,75 грн, решту судового збору в сумі 13 986,75 грн слід покласти на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, ст.ст.181, 319, 344, 331, 376, 392 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати за Державним агентством автомобільних доріг України (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, ідентифікаційний код 37641918) право державної власності на лінійний комплекс інженерних споруд - ділянку автомобільної дороги загального користування державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11 + 180 - км 11+250, що проходить по Сімферопольському (Мереф'янському) шосе у м. Харкові з наступними складовими зазначеної автомобільної дороги, а саме:
- шляхопровід, розташований на ділянці автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11 + 180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман (Жихорський шляхопровід) та розташований на 11 км автомобільної дороги М-18 Харків- Сімферополь-Алушта-Ялта, у м. Харкові, що знаходиться у оперативному управлінні Служби автомобільних доріг у Харківській області (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2, ідентифікаційний код 30885376);
- інженерне облаштування, яке знаходиться на ділянці автомобільної дороги державного значення М-18 "Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта" км 11 + 180 - км 11+250, що перетинає залізничні колії на 251 км дільниці Основа-Красний Лиман у місті Харкові на зазначеному шляхопроводі, а саме: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху).
3. Судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 27973,50 грн, що сплачений платіжними дорученнями: № 566 від 17.09.2020 на суму 26 052,50 грн, № 565 від 17.09.2020 на суму 1 921,00 грн, покласти на сторони згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України, а саме: 50% сплаченого позивачем судового збору у розмірі 13 986,75 грн підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України, а 50% сплаченого позивачем судового збору у розмірі 13 986,75 грн покладається на відповідача.
4. Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова повернути Державному агентству автомобільних доріг України (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, ідентифікаційний код 37641918) з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, згідно платіжного доручення № 566 від 17.09.2020, що складає 13 986,75 грн., оригінал якого залишається в матеріалах справи.
5. Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243) на користь Державного агентства автомобільних доріг України (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, ідентифікаційний код 37641918) судовий збір у розмірі 13 986,75 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Позивач: Державне агентство автомобільних доріг України (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, ідентифікаційний код 37641918).
3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Служба автомобільних доріг у Харківській області (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2, ідентифікаційний код 30885376).
Відповідач: Харківська міська рада (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "12" листопада 2020 р.
Суддя І.О. Чистякова