вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/922/20
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.
за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
до Комунального підприємства Київської обласної ради “ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКТЕПЛОМЕРЕЖА”
простягнення 311 560,06 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Комунального підприємства Київської обласної ради “ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКТЕПЛОМЕРЕЖА” про стягнення 311 560,06 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 150 615,22 грн. нарахованої пені, 35 668,40 грн. 3 % річних та 125 276,44 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/922/20 від 21.04.2020 позовну заяву Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” залишено без руху.
04.05.2020 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 03.03.2020.
Ухвалою суду від 12.05.2020 було відкрито провадження у справі № 911/922/20; задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку срощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників судового процесу; запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.
15.06.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою суду від 09.07.2020 судом вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання у справі на 29.07.2020.
23.07.2020 від позивача до канцелярії суду надійшли письмові пояснення у справі.
29.07.2020 відповідачем подано до канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 29.07.2020 з'явились представники позивача та відповідача.
29.07.2020 в судовому засіданні представник позивача заявив усне клопотання про відкладення судового засідання.
В судовому засіданні 29.07.2020 судом розглянуто та задоволено клопотання сторін про відкладення судового засідання та оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 10.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання. При цьому, визначаючи дату наступного судового засідання, судом враховано, що починаючи з 03.08.2020 по 25.08.2020 включно суддя Сокуренко Л.В. буде перебувати у щорічній відпустці.
30.07.2020 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути відповідача 150 615,22 грн. нарахованої пені, 21 516,46 грн. 3 % річних та 63 793,94 грн. інфляційних втрат.
14.08.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшли письмові пояснення по справі.
10.09.2020 в судове засідання з'явились представники позивача та відповідача.
В судовому засіданні 10.09.2020 судом розглянуто та прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо). Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.
З огляду на те, що позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог із дотриманням норм ГПК України, а також її підписано уповноваженим представником, тому зазначена зава приймається судом до розгляду.
У судовому засіданні 10.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду про прийняття заяви про зменшення позовних вимог та про повернення позивачу зайво сплаченого судового збору, а також, вирішено закрити підготовче провадження по справі та призначити розгляд справи по суті на 01.10.2020, про що занесено до протоколу судового засідання.
01.10.2020 в судове засідання з'явились представники позивача та відповідача.
В судовому засіданні 01.10.2020 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.
За твердженнями позивача, відповідачем не були виконані зобов'язання щодо оплати в строки, визначені договором № 1773/1617-ТЕ-17 постачання природного газу від 17.10.2016, поставленого природного газу. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з відповідача 150 615,22 грн. нарахованої пені, 21 516,46 грн. 3 % річних та 63 793,94 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
В свою чергу, представник відповідача, в судовому засіданні 01.10.2020 надав усні пояснення по суті позову, відповідно до яких проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на наступне.
За ствердженнями відповідача, на підставі Закону України “Про теплопостачання”, а також, з урахуванням Постанови КМУ № 217 від 18.06.2014, державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Крім того, частина заборгованості була сплачена за рахунок коштів державного бюджету, на підставі спільних протокольних рішень, а також, власними коштами, однак по графіку погашення заборгованості, погодженого позивачем. З урахуванням вищенаведеного у сукупності, відповідач вважає, що здійсненне позивачем нарахування штрафних санкцій безпідставне, а тому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
01.10.2020 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 22.10.2020.
12.10.2020 відповідачем подано до канцелярії суду заяву про слухання справи без участі представника відповідача.
20.10.2020 на електронну адресу суду від позивач надійшло клопотання про розгляд справи без присутності представника.
В судове засідання 22.10.2020 представники сторін не з'явились, про причини неявки повідомили суд поданими раніше заявами.
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, судом враховані усні поснення учаснкиків судового процесу, надані в судовому засіданні 12.10.2020.
У судовому засіданні 22.10.2020 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
17.10.2016 між Акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі постачальник, позивач) та Комунальним підприємством Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» (далі споживач, відповідач) укладено договір № 1773/1617-ТЕ-17 постачання природного газу (далі - договір). В подальшому, 06.03.2017 сторонами підписано додаткову угоду № 1, копія якої долучена до матеріалів справи.
Пунктами 1.1- 1.2 та 1.4 зазначеного правочину (з урахуванням додаткової угоди № 1) сторони узгодили, що постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором може бути поставлений природний газ власного видобутку (природний ) постачається імпортний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України).
Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) природний газ обсягом до 3994 тис куб. метрів (три мільйони дев'ятисот дев'яносто чотири тисячі куб. метрів).
Згідно з аб. 3 п. 3.1 договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. п. 3.4, 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу постачальнику: - завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеного в акті за категоріями (у тому числі за цим договором); - підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу природний газ за період з жовтня 2016 року по листопад 2016 року включно на загальну суму 5 331 174,60 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.10.2016 на суму 1 814 216,11 грн. та актом приймання-передачі природного газу № б/н від 30.11.2016 на суму 3 516 958,49 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу з боку відповідача підписано директором підприємства та скріплено печаткою підприємства без будь-яких зауважень та заперечень, копії яких містяться у матеріалах справи.
Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами, шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про реорганізацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Судом встановлено, що, на момент розгляду справи, відповідачем здійснено повну оплату поставленого природного газу на суму 5 331 174,60 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, долучених до матеріалів справи.
Відповідно до п. 12.1 договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 1773/1617-ТЕ-17 постачання природного газу від 17.10.2016 та додаткову угоду до нього, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено строк оплати за переданий газ умовами п. 6.1 договору, а саме: остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що за прийнятий природний газ за період з 01 жовтня 2016 року до 30 листопада 2016 року відповідач повинен був розраховуватися до 25-го числа(включно) кожного місця, наступного за місяцем поставки газу ( за жовтень 2016 року - до 25.11.2016 включно; за листопад 2016 року до 26.12.2016 включно, з урахуванням того, що 25.12.2016 це був вихідний день).
Проте, відповідачем свої обов'язки в частині оплати за поставлений у жовтні та листопаді 2016 року природний газ у строки, які визначено умовами договору, належним чином виконано не було, що підтверджується довідкою позивача, копія якої міститься у матеріалах справи.
При цьому, судом враховані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відповідно до яких відповідач вважає, що, оскільки всі кошти, які надходять на спеціальний рахунок відповідача, розподіляються уповноваженим банком самостійно, згідно з затвердженим постановами НКРЕП алгоритму та перераховуються на рахунок позивача, тому, на думку відповідача, у останнього була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, що виключає можливість застосовування до нього відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання. Також, відповідач стверджує, що частина боргу за поставлений газ по договору № 1773/1617-ТЕ-17 була сплачена за рахунок коштів державного бюджету, отриманих на підставі спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, яка частково погасила заборгованість за жовтень 2016 року на суму 115 761,15 грн. та частково за листопад 2016 року на суму 2 400 000,00 грн. Крім того, відповідач наголошує, що між позивачем та відповідачем було підписано графік погашення заборгованості за спожитий природний газ (з 2012 по 2016), у зв'язку із чим частково було здійснено оплату за жовтень та листопад 2016 року на загальну суму 544 143,94 грн. ( 30.01.2017 на суму 272 071,97 грн. та 02.03.2017 на суму 272 071,97 грн.). З урахуванням вищенаведеного у сукупності, відповідач вважає, що здійсненне позивачем нарахування штрафних санкцій безпідставне, а тому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
Одночасно, щодо наведеного судом встановлено наступне.
Статтею 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
У статті 12 Господарського кодексу України зазначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Пунктом 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 97 БК України).
Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 БК України, видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Це регулювання визначено Порядком № 20, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевими бюджетами на надання пільг, субсидій та компенсацій», який діяв на час укладення Договору і втратив чинність з 01.01.2018.
З аналізу змісту Порядку № 20 випливає, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 20, органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і СПР, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20).
Судом встановлено, що 18.01.2017 та 16.03.2017, відповідно до вимог постанови № 20, між Головним управлінням державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації, КП КОР «Переяслав-Хмельниьктепломережа», «НАК «Нафтогаз України» підписано спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України № 266 та № 1689 відповідно.
При цьому, судом враховано, що копій зазначений спільних протокольних рішень до матеріалів справи учасниками справи не долучено. Проте, існування зазначених СПР і позивач і відповідач підтвердили в письмових заявах та усних поясненнях по справі.
Всього на виконання СПР та Порядку № 20, на рахунок позивача було проведено перерахування коштів в загальній сумі 2 515 761,15 грн.
Відповідно до Порядків № 20, 256, 493 механізм і строки розрахунків здійснюються так: - не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення; - органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби; - отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків; - головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.
Таким чином, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються Порядками № 20, 256, 493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.
З аналізу вказаних положень слідує, що держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 917/536/19.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.
Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, а сторони, підписавши СПР, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.
Цей правовий висновок викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 та від 31.05.2019 у справі № 924/296/18.
Наразі, господарський суд вважає за необхідне наголосити, що позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог вх. № 15862 від 30.07.2020, відповідно до якої, позивачем була врахована позиція ВС у вищенаведених постановах, та здійснено зменшення позовних вимог на суми заборгованості, оплати за які були проведені на підставі підписаних СПР. Отже, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивачем не здійснено нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість коштів, розрахунок за який був проведений на підставі укладених СПР.
Одночасно, суд відхиляє твердження відповідача щодо відсутності підстав нарахування штрафних санкцій на заборгованість, оплата за яку була здійснена на спеціальний рахунок, а також, з урахуванням укладеного графіку погашення заборгованості, з огляду на наступне.
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Частиною четвертою, п'ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Отже, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановлені сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах четвертій та п'ятій статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, на виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок №217).
Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Отже, в силу частин четвертої, п'ятої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).
Враховуючи наведене, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 27.02.2020 у справі №921/12/19 та 21.02.2018 у справі №910/16072/16, Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №903/918/19.
Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2. договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.
Судом встановлено, що частину коштів з оплати отриманого відповідачем природного газу було перераховано постачальнику (позивачу) на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання з посиланням у призначенні платежу на постанову Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки із призначенням платежу «Розподіл коштів на вик. п. КМУ №217 від 18.06.2014». Одночасно, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, господарський суд зазначає, що у відповідності до статті 1 Порядку №217 від 18 червня 2014, цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки. Вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16.
Крім того, господарський суд зауважує, що хоча Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак положення Постанови № 217 не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов'язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов'язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов'язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями, що відповідно не виключає відповідальності, передбаченої умовами таких договорів, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати та виникнення зобов'язань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, з оплати боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Об'єднаної палати Верховного суду у справі № 910/16072/16 від 21.02.2018 та у справі № 904/1210/18 від 26.06.2020.
Також, в матеріалах справи міститься копія Графіку погашення заборгованості за спожитий природний газ КП КОР «Переясла-Хмельницьктепломережа» (з 2012 по 2016 років) від 10.10.2016, затверджений міським головою.
Одночасно, відповідно до п. 17 Положення «Про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)», затвердженого постановою КМУ № 758 від 01.10.2015, яке було чинним на момент укладення графіку, обов'язок, передбачений підпунктом 4 пункту 3 цього Положення (обов'язок НАК "Нафтогаз України" постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії), покладається на НАК "Нафтогаз України" на період до 1 квітня 2017, в тому числі, за такої умови: надання НАК "Нафтогаз України" та виконання виробником теплової енергії погодженого виконавчим органом ради графіка погашення заборгованості (рівними частинами до 1 січня 2021 з розбивкою за всіма договорами з НАК "Нафтогаз України"), складеного на підставі довідки щодо заборгованості, наданої НАК "Нафтогаз України", а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ. Наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо).
З огляду на наведене, господарський суд дійшов висновку, що наявність графіку, на який посилається відповідач, не змінює умови та порядок розрахунку за договором.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 905/755/19.
Отже, враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що відповідачем здійснено оплати по договору з простроченням строків, визначених умовами договору.
Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до підпункту 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.
Позивач за прострочення строків оплати поставленого природного газу, керуючись п.8.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 150 615,22 грн
Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням умов договору, прострочення по оплаті грошового зобов'язання, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю в сумі 150 615,22 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 21 516,46 грн. та інфляційні втрати у розмірі 63 793,94 грн.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю в сумі 21 516,46 грн. та інфляційні втрати підлягають задоволенню частково у сумі 62 744,75 грн.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.
Крім того, відповідно до п. 5 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 523,14 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради “ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКТЕПЛОМЕРЕЖА” (місцезнаходження: 08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. І. Мазепи, буд. 33; код ЄДРПОУ 0598264) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 150 615,22 грн. пені, 21 516,46 грн. 3 % річних, 62 744,75 грн. інфляційних втрат та 3 523,14 грн. судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2020.
Суддя Л.В. Сокуренко