Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" квітня 2010 р. Справа № 47/03-10
вх. № 002/5-47
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Трет"якова Д.І. довіреність №2-15/03/2010 від 15.03.10 р.;
відповідача - не з"явився;
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Аско -Експедиція", м.Київ
до Фізичної особи- підприємця ОСОБА_2, м.Харків
про стягнення 23722,01 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аско-Експедиція" (позивач) звернулося з позовом щодо стягнення з відповідача -Фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 суму матеріального збитку у розмірі 23722,01 грн. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 238,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.
Ухвалою заступника Голови господарського суду Харківської області від 17 лютого 2010 року задоволена заява судді Светлічного Ю.В. про продовження строку вирішення спору та строк розгляду справи № 47/03-10 продовжено на один місяць до "11" квітня 2010 р.
Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір №207 від 18.03.2009 року про надання кур"єрських послуг (далі - договір).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов"язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов"язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.1.1. договору позивач (абонент) замовляє, а оператор (відповідач) надає позивачу послуги кур'єрського зв'язку (кур'єрські послуги, експедиторські послуги).
21.10.2009 року Відповідачем було надано кур'єра для доставки пакету документів, а саме консаментів, (документів, що підтверджують право власності на вантаж) до м. Одеса.
Як вбачається з матеріалів справи 26.10.2009 року Відповідач повідомив Позивача про крадіжку документів, а саме консаментів.
Судом встановлено, що позивачем були прийняті заходи розшуку втрачених документів Відповідачем через Шевченківській РУ ГУМВС України в м. Києві, що підтверджується довідкою по вчинення дій № 59/21671 від 15.11.2009 р., щодо розшуку даних документів, але документи були втрачені.
Позивач обгрунтовує свої вимоги тим, що оскільки відповідачем не було виконано своїх зобов"язань за вищезазначеним договором та втратою документів (консаментів), він був вимушений взяти ним понесені матеріальні збитки у вигляді штрафних санкцій, а саме за понаднормове користування контейнерним обладнанням, зберігання в порту та посилається як на доказ на рахунки - фактури : №UO-298450 від 12.11.09 р., №UO-301398 від 01.12.09 р.
Таким чином, позивач вважає, що відповідачем було заподіяно збитки в сумі 23 722,01 грн. - витрати по сплаті за понаднормове користування контейнерним обладнанням.
Шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між протиправними діями особи, самою шкодою та наявністю вини.
Відсутність причинного зв'язку, як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача.
У ході судового розгляду справи судом встановлено, що вищезазначені платежі були оплачені позивачем 12.11.09 р. та 01.12.09 р., а про втрату документів позивачу стало відомо 26.10.09 р.
Оскільки з наданих платіжних доручень не вбачається те, що кошти які було сплачено по цим рахункам внаслідок невиконанням відповідачем своїх зобов"язань, суд дійшов до висновку про відсутність причинного зв'язку між сплаченими коштами та невиконянням відповідачем своїх зобов"язань за договором №207 від 18.03.2009р., як складової цивільного правопорушення, що робить неможливою відповідальність відповідача.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 23 722,01 грн.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за необхідне витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 38 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 1, 12, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя
Справа №47/03-10
Повний текст рішення підписано 12 квітня 2010 року.