Справа № 640/462/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
09 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Сорочка Є.О., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.12.2019 №779-к "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста у структурі центрального апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, або центрального органу виконавчої влади - його правонаступника з дня звільнення; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення по день постановлення рішення суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Представником відповідача ОСОБА_2 було надіслано на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із фіксуванням численних випадків захворювання працівників юридичного департаменту Мінекономіки на COVID-19, зокрема, представника відповідача, на підтвердження чого було надано документ про результат ПЛР-тесту ОСОБА_2 .
Водночас, доказів неможливості прибуття у судове засідання інших представників відповідача надано не було, а тому беручи до уваги, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення означено клопотання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно Наказу Міністерства аграрної політики України від 30.01.2004 року №157-к ОСОБА_1 (далі - Позивач) прийнято на конкурсній основі на посаду начальника відділу з питань соціального розвитку сільських територій управління розвитку сільських територій Департаменту розвитку соціальної інфраструктури сільської місцевості з 02 лютого 2004 року. Присвоєно восьмий ранг державного службовця.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 грудня 2019 року № 779-к Позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу економічного аналізу аграрного ринку Департаменту стратегії та економічного розвитку Міністерства аграрної політики та продовольства України у зв'язку із реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". Підстава: Постанова Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади".
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" прийнято рішення реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Пунктом 7 цієї постанови установлено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником майна, прав і обов'язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Позивач, вважаючи, що її звільнення з посади головного спеціаліста Відділу економічного аналізу аграрного ринку Департаменту стратегії та економічного розвитку Міністерства аграрної політики та продовольства України є незаконним, а прийняте рішення суб'єкта владних повноважень щодо такого звільнення протиправним, звернулась до суду з даним позовом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі за текстом - Закон №889-VIII).
Відповідно до частини першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Разом з тим, суд зазначає, що спеціальним Законом №889-VIII не врегульовано процедуру звільнення внаслідок скорочення посад державної служби у зв'язку зі змінами структури або штатного розпису державного органу (зокрема щодо попередження державного службовця про вивільнення), водночас, право на працю та захист від незаконного звільнення забезпечуються Конституцією України. Таким чином, на переконання суду в межах спірних правовідносин мають також застосовуватись положення загального законодавства про працю, а саме Кодексу законів про працю України, що прямо передбачено приписами частини третьої статті 5 Закону №889-VIII.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статі 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, окрім іншого, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, за приписами частини другої статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Натомість, згідно з частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Вимоги частин першої-третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Разом з тим, вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України не є обов'язком роботодавця. Одночасно, власник вважається таким, що належно виконав наведені вимоги КЗпП України, якщо запропонував працівнику наявну на підприємстві роботу (посаду), тобто, вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється. Тож, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, то за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду, і які існували на день звільнення
Аналогічна правова позиція міститься зокрема у постанові Верховного Суду від 20.01.2020 по справі № 753/22893/17 (провадження № 61-28309св18).
При цьому, суд зазначає, що наявні в матеріалах справи копії Роз'яснень Національного агентства з питань державної служби від 26.09.2019 №74 р/з та від 06.02.2020 №85 рз носять суто інформаційний та роз'яснювальній характер, а тому не встановлюють жодних правових норм щодо регулювання трудових відносин, при вирішенні даного спору.
Поряд з цим, відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено або на рівнозначній посаді.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.
Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення Позивача з посади головного спеціаліста відділу економічного аналізу аграрного ринку Департаменту стратегії та економічного розвитку Міністерства аграрної політики та продовольства України, то вона підлягає поновленню на відповідній посаді з 12.12.2019
Також, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.12.2019 по день ухвалення судового рішення.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці", порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі також - Порядок), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При цьому, згідно з п.п. 5, 8 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки Міністерства від 16.12.2019 №19-1/282 про заробітну плату за 2019 рік, позивачем за останні два місяці перед звільненням було отримано: у жовтні 2019 року - 25 247, 93 грн., у листопаді 2019 року - 19 762, 22 грн., тобто середньомісячна заробітна плата позивача склала - 22 505, 00 грн., а середньоденна - 1 046, 74 грн. (43 робочих дні за період з 01.10.2019 по 01.12.2019).
За наведеного, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.12.2019 (наступний день після звільнення) по 27.07.2020 (дата винесення рішення про поновлення), який підлягає стягненню з відповідача, складає 160 151, 22 грн. (1 046, 74 х 153 робочих дні).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем було подано клопотання про стягнення витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, а саме надання консультації та складання відзиву на апеляційну скаргу 4 год. - 2000 грн., прийняття участі та надання правничої допомоги в судовому засіданні - 1000 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності, подання відзиву є правом учасників справи, а відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (стаття 304 КАС України). Крім того, розгляд справи було проведено в порядку письмового провадження відповідно до приписів статті 311 КАС України, у зв'язку із неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не було змінено чи скасовано рішення суду першої інстанції, а апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції понесених позивачем.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя Г.В.Земляна
суддя Є.О.Сорочко