П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4279/19
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравця О.О.,
за участю: секретар судового засідання - Уштаніт Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, прийняте у складі суду судді Левчук О.А. в місті Одеса по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов,-
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому позивач просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню № 54071902 про стягнення з боржниці ОСОБА_1 на користь стягувача ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору у розмірі 10751,78 доларів та 2036,17 гривень;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню № 54071824 про стягнення з боржниці ОСОБА_1 на користь стягувача ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору у розмірі 16033,20 доларів та 1877,07 гривень.
В обґрунтування вимог позивач зазначала, що загальна сума виконавчого збору, що підлягає стягненню за оскаржуваними постановами складає 693358,62 грн., що в 8 розі перевищує суму, яка б могла бути стягнута. При цьому, в порушення ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час примусового виконання виконавчих проваджень не здійснив розподіл стягнутих з божника грошових сум. Стягнення з боржника виконавчого збору у розрахунку 10 % від суми що підлягає стягненню є неправомірним, оскільки допускає подвійне стягнення грошових коштів за примусове виконання рішення суду. Виконавчі документи не були виконані в повному обсязі та можуть бути подані повторно до виконання, а тому виникає ситуація можливого повторного стягнення виконавчого збору.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 420/4279/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
При цьому Верховний Суду виходив з того, що станом на час виникнення спірних правовідносин у даній справі, позивач звернувся до неналежного відповідача, судом першої інстанції вказані обставини не враховані, суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив.
Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року, занесеними до протоколу судового засідання, замінено відповідача по справі з Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а також залучено до участі у справі в якості співвідповідача Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Коренюк О.В. про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2018 року № 54071902. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Коренюк О.В. про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2018 року № 54071824.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) звернулись до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважають, що рішення суду першої інстанції є незаконним та постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що частини перша та друга статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Разом з тим, ця стаття передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується. При цьому, частина третя статті 40 зазначеного Закону є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного Закону - не можуть застосовуватися. При цьому, навіть за відсутності стягнень за виконавчим документом та заходів примусового виконання у державного виконавця відсутні повноваження не виносити постанову про стягнення виконавчого збору після завершення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 ЗУ "Про виконавче провадження", а навпаки Закон зобов'язує його вчинити такі дії - винести постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% відсотків від суми стягнення за виконавчим документом, зокрема спеціальна норма статті 40 ЗУ "Про виконавче провадження".
Крім того, апелянт зазначає, що позивачем пропущено строки на оскарження постанов про стягнення виконавчого збору, що не було враховано судом першої інстанції. Зокрема, апелянт вказує, що постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.12.2018, згідно зворотнього поштового повідомлення отримано боржником 18.12.2018, разом з тим до суду позивач звернувся у липні 2019 року.
Представником позивача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07 червня 2017 року Суворовським відділом державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54071824 з виконання виконавчого листа № 2-4270/2011 виданого 23.04.2013 року Суворовським районним судом міста Одеси щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» грошової суми 160332,02 дол. США та 18770,71 грн. (а.с. 25-26, 73-74 т. 1).
07 червня 2017 року Суворовським відділом державної виконавчої служби міста 07 червня 2017 року Суворовським відділом державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54071902 з виконання виконавчого листа № 1527/10603/12 виданого 28.01.2014 року Суворовським районним судом міста Одеси щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» грошової суми 107517,82 дол. США та 20361,72 грн. (а.с. 27-28, 75-76 т. 1).
09 лютого 2018 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, а саме виконавчі провадження № 54071824, № 54071902 у зведене виконавче провадження № 56164082 (а.с. 29, 80 т. 1).
26 липня 2018 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу (а.с. 114-115 т. 1).
28 листопада 2018 року до відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійшли заяви стягувача, ПАТ «МТБ БАНК», про повернення виконавчих документів без виконання (а.с. 42-43, 116 т. 1).
06 грудня 2018 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову № 54071902 про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме виконавчого листа № 1527/10603/12 виданого 28.01.2014 року Суворовським районним судом міста Одеси (а.с. 46-47, 118-119 т. 1).
06 грудня 2018 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову № 54071824 про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме виконавчого листа № 2-4270/2011 виданого 23.04.2013 року Суворовським районним судом міста Одеси (а.с. 48-49 т. 1).
06 грудня 2018 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області в межах виконавчого провадження № 54071902 винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10751,78 доларів США та 2036,17 грн. (а.с. 50-51 т. 1).
06 грудня 2018 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області в межах виконавчого провадження № 54071824 винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 16033,20 доларів США та 1877,07 грн. (а.с. 48-49 т. 1).
Вважаючи вищезазначені постанови про стягнення виконавчого збору протиправними та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що в постановах про стягнення виконавчого провадження від 06 грудня 2018 року державним виконавцем розраховано виконавчий збір не з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом, а із загальної суми, яка підлягала стягненню, а тому такі постанови не відповідають приписам Закону України «Про виконавче провадження».
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови, далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Так, як вбачається з матеріалів справи, 07 червня 2017 року Суворовським відділом державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54071824 з виконання виконавчого листа № 2-4270/2011 виданого 23.04.2013 року Суворовським районним судом міста Одеси щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» грошової суми 160332,02 дол. США та 18770,71 грн. (а.с. 25-26, 73-74 т. 1).
07 червня 2017 року Суворовським відділом державної виконавчої служби міста 07 червня 2017 року Суворовським відділом державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54071902 з виконання виконавчого листа № 1527/10603/12 виданого 28.01.2014 року Суворовським районним судом міста Одеси щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» грошової суми 107517,82 дол. США та 20361,72 грн. (а.с. 27-28, 75-76 т. 1).
09 лютого 2018 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, а саме виконавчі провадження № 54071824, № 54071902 у зведене виконавче провадження № 56164082 (а.с. 29, 80 т. 1).
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону N 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, після відкриття виконавчого провадження, 28 листопада 2018 року до відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійшли заяви стягувача, ПАТ «МТБ БАНК», про повернення виконавчих документів без виконання (а.с. 42-43, 116 т. 1).
06 грудня 2018 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову № 54071902 про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме виконавчого листа № 152710603/12 виданого 28.01.2014 року Суворовським районним судом міста Одеси (а.с. 46-47, 118-119 т. 1).
Згідно ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
06 грудня 2018 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області в межах виконавчого провадження № 54071902 винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10751,78 доларів США та 2036,17 грн. (а.с. 50-51 т. 1).
06 грудня 2018 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області в межах виконавчого провадження № 54071824 винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 16033,20 доларів США та 1877,07 грн. (а.с. 48-49 т. 1).
Колегія суддів зазначає, що оскільки суми, що підлягали примусовому стягненню, складали 107517,82 дол. США та 20361,72 грн. за постановою від 07.06.2017 року ВП №54071902, а також 160332,02 дол. США та 18770,71 грн. за постановою від 07.06.2017 року ВП №54071824, державним виконавцем було у відповідності до Закону № 1404-VIII визначено розмір виконавчого збору у розмірі 10 відсотків сум, що підлягали примусовому стягненню, а саме 105982,67 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Таким чином, фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.11.2019 по справі № 480/1558/19.
Доводи позивача, які були прийняті до уваги судом першої інстанції, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 27 Закону України № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Вказану норму Закону України № 1404-VIII викладено в такій редакції відповідно до Закону України від 03.07.2018 № 2475 № «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28.08.2018 року, тобто до винесення оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору.
Таким чином, після зміни правового регулювання відповідно до Закону 1404-VIII підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.
Враховуючи, що виконавчий документ повернуто за заявою стягувача та виконавчий збір не стягнуто, дії державного виконавця з винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з поверненням виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) відповідають приписам частини третьої статті 40 Закону 1404-VIII, отже є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року (справа № 640/21075/19), від 28 квітня 2020 року (справа №520/9144/18), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року по справі №2540/3203/18, оскільки правовідносини у даній адміністративній справі є відмінними. Зокрема, суд наголошує, що предметом оскарження у межах справи №2540/3203/18 були дії державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 03 серпня 2018 року, тобто під час дії редакції частини другої статті 27 Закону України № 1404-VIII, згідно якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Водночас, спірні постанови про стягнення виконавчого збору були прийняті 06 грудня 2018 року, тобто вже під час дії нової редакції частини другої статті 27 Закону України № 1404-VIII, згідно якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Суд критично оцінює доводи позивача, що оскільки редакція ч.2 ст.27 Закону України №1404-VIII набрала чинності 28.08.2018 року, а виконавче провадження за виконавчим листом виданим судом про стягнення щодо виконання рішення суду відкрито раніше, на позивача не може розповсюджуватися дія ч.2 ст.27 Закону України №1404-VIII в редакції Закону України № 2475-VIII від 03.07.2018 року, враховуючи норми законодавства, які регламентують дію закону у часі. При цьому колегія суддів виходить з того, що державний виконавець зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені зокрема нормами Закону України №1404-VIII, чинними на момент вчинення окремої виконавчої дії.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1404-VІІІ врегульований порядок вчинення саме «виконавчих дій», а не «виконавчого провадження», і тому кожна окрема виконавча дія завершується відповідно до того закону, в період дії якого вона розпочата.
При цьому колегія суддів наголошує, що положення ст. 58 Конституції України, згідно яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи не підлягають застосуванню у межах спірних правовідносин, адже виконавчий збір є державним збором (платою), яка стягується під час виконання рішень у примусовому порядку, стягується незалежно від поведінки боржника, за винятком фактичного виконання рішення до відкриття виконавчого провадження. Таким чином, стягнення виконавчого збору не стосується притягнення особи до юридичної відповідальності, оскільки виконавчий збір не є санкцією.
Доводи позивача, що виконавчі документи не були виконані в повному обсязі та можуть бути подані повторно до виконання, а тому виникає ситуація можливого повторного стягнення виконавчого збору, колегія суддів оцінює критично, оскільки згідно вимог ч. 7 ст. 246 КАС України, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). Водночас, у разі подвійного стягнення виконавчого збору, чого у межах спірних правовідносин судом не встановлено, позивач має право оскаржити відповідне подвійне стягнення в судовому порядку.
Окремо суд апеляційної інстанції наголошує, що суд першої інстанції помилково ототожнює поняття «виконавчий збір», який за своєю правовою природою є державним збором (платою), яка стягується під час виконання рішень у примусовому порядку, та поняття «винагорода виконавця», яке в свою чергу за правовою природою представляє собою метод стимулювання виконавця з метою забезпечення зростання рівня реального виконання судових рішень. До того ж, винагорода виконавця предметом позову у межах даної справи взагалі не виступає.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що державний виконавець, приймаючи оскаржувані постанови діяв на підставі та в межах своїх повноважень, відповідно до положень чинного законодавства, а висновки суду першої інстанції ґрунтуються на порушенні норм матеріального права та застосуванні норм законодавства, які не підлягають застосуванню у межах спірних правовідносин.
Водночас, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта в частині порушень вимог процесуального права, зокрема відкриття провадження у справі із пропущенням позивачем строку звернення до суду. З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що направлення відповідачем оскаржуваних постанов на адресу АДРЕСА_1 , за наявності відомостей про те, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 АДРЕСА_2 . не може вважатись належним повідомленням позивача, у зв'язку з чим строк звернення до суду не пропущено.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 249, 287, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О. О. Кравець