П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4488/20
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравця О.О.,
за участю: секретар судового засідання - Уштаніт Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року, прийняте у складі суду судді Токмілової Л.М. в місті Одеса по справі за позовом ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про визнання розпорядження щодо звільнення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії,-
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, в якому позивач просила суд:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 05.05.2020 року № 9/к-2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації.
- зобов'язати Овідіопольську районну державну адміністрацію Одеської області поновити ОСОБА_1 на займаній посаді.
- стягнути з Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 05.05.2020 року № 9/к-2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації. Зобов'язано Овідіопольську районну державну адміністрацію Одеської області поновити ОСОБА_1 на посаді в Овідіопольській районній державній адміністрації Одеської області з 05.05.2020р., яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку вона обіймала станом на 05.05.2020р. Зобов'язано Овідіопольську районну державну адміністрацію Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2020 року, по день ухвалення судом рішення по справі з урахуванням виплаченої вихідної допомоги у відповідності до вимог ч. 2 ст.235 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом першої інстанції не було в повному обсязі з'ясовано всі обставини, які мають значення для вирішення справи, надано неналежну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо погіршення становища позивача, яке існувало до прийняття нової норми закону, оскільки Райдержадміністрація під час видання оскаржуваного наказу керувалась нормами чинного законодавством, з урахуванням вимог постанов Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2019 року № 923 та від 3 листопада 2019 року № 926, що свідчить про правомірність розпорядження про звільнення позивача. Апелянт звертає увагу, що станом на час складання попередження про звільнення та на час видання оскаржуваного розпорядження в Райдержадміністрації були відсутні вакантні посади, які є рівнозначними посаді займаної позивачем та відповідають освіті, кваліфікації та досвіду позивача. А структурний підрозділ зі статусом юридичної особи публічного права, в якому позивач займала посаду, було ліквідовано. Крім того, апелянт зазначає, що враховуючи фактичні обставини справи та законність оскаржуваного розпорядження, вимушений прогул у спірних правовідносинах відсутній, тому зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу є безпідставним.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.06.2018 року по час звільнення працювала на посаді начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації (а.с. 8).
17 вересня 2019 року Приморським районним судом м. Одеси розглянуто клопотання військової прокуратури Одеського гарнізону у кримінальному провадженні №42019161010000116 від 05.04.2019 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 . Ухвалою суду відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 17 вересня 2019 року Приморським районним судом м. Одеси також було задоволено клопотання про відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади строком на два місяці до 15 листопада 2019 року (а.с. 16-19).
В подальшому кримінальне провадження № 42019161010000116 від 05.04.2019 року за кваліфікацією ч. 4 ст. 190 КК України передано до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду по суті. Судовій справі призначений номер 522/6995/19. На протязі судового розгляду по справі приймались рішення про продовження відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою (а.с.20-23).
18.12.2019 р. відповідачем складено попередження про можливе наступне вивільнення ОСОБА_1 на підставі розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки голови Овідіопольської районної державної адміністрації від 22.11.2019 року № 506/А-2019 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.04.2007 року № 347», від 17.12.2019 року № 30/к-2019 «Про упорядкування структури та встановлення граничної чисельності працівників структурних підрозділів Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області» у зв'язку із зміною істотних умов державної служби.
Листом №5/6 - 1635 від 30.01.2020р. Державна установа «Одеський слідчий ізолятор» направила Овідіопольській районній державній адміністрації акт про відмову в поверненні попередження з Овідіопольської районної державної адміністрації відносно ОСОБА_2
03.03.2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду запобіжний захід відносно ОСОБА_1 був змінений. Суд апеляційної інстанції ухвалив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт з забороною залишати житло в період часу з 21 години до 06 години. Також, серед іншого, судом був покладений на ОСОБА_1 обов'язок не відлучатись із м. Одеси без дозволу суду. Термін дії запобіжного заходу встановленого апеляційним судом відносно позивача сплив 03.05.2020 року (а.с.24). Інших запобіжних заходів на час подання позову судом не встановлювалось.
Під час дії міри запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні: з 06.03.2020р. по 13.03.2020р., а також на лікарняному в зв'язку з хворобою дитини, з 06.04.2020р. по 17.04.2020р., на час звільнення позивач перебувала на лікарняному з 21.04.2020р. по 09.05.2020 р. включно (а.с. 25-28).
Розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації № 9/К-2020 від 05.05.2020р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації, 05.05.2020 року. Пунктом другим доручено сектору фінансово - господарського забезпечення апарату Овідіопольської райдержадміністрації провести розрахунок ОСОБА_1 виплатити вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки з поміткою після отримання рішення суду у справі № 522/6995/19. Підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження зазначено - попередження про зміну істотних умов праці та можливе вивільнення ОСОБА_1 від 18.12.2019 року, погодження Одеської обласної державної адміністрації від 04.05.2020 року № 3621/1/01-43/3307/2-20.
Вважаючи розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 05.05.2020 року № 9/к-2020 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем порушено трудові гарантії позивача при звільненні позивача за п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ст. 83 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із чим повинні бути відновлені шляхом зобов'язання відповідача, поновити ОСОБА_1 на посаді в Овідіопольській районній державній адміністрації Одеської області з 05.05.2020р., яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку вона обіймала станом на 05.05.2020 р.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).
Згідно вимог ч. 2 ст. 5 Закону № 889-VIII, відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України «Про державну службу», якщо інше не передбачено цим законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 КЗпП України, цим Кодексом регулюються трудові відносини всіх працівників, а ст. 4 Кодексу передбачено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частина 3 статті 5 Закону № 889-VIII визначає, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Таким чином, до правовідносин, що виникли у цій справі, крім Закону № 889-VIII, підлягають застосуванню положення КЗпП України, що узгоджується із висновками щодо застосування норм права, викладеними у постанові Великої палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.
Згідно вимог п.1 ч.1 ст. 87 Закону № 889-VIII, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Як вбачається із розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки голови Овідіопольської районної державної адміністрації від 17.12.2019 року № 30/к-2019 «Про упорядкування структури та встановлення граничної чисельності працівників структурних підрозділів Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області», було припинено шляхом ліквідації управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області як структурний підрозділ Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області зі статусом юридичної особи публічного права, та скорочено посаду начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області.
Таким чином, в Овідіопольській районній державній адміністрації Одеської області відбулися зміни в організації виробництва і праці, а саме - скорочення штату (ліквідація ряду посад) державних службовців, що в силу п.1 ч.1 ст. 87 Закону № 889-VIII та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, є законною підставою для звільнення частини працівників Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, зокрема і ОСОБА_1 .
Колегія суддів частково погоджується із висновками суду першої інстанції, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX були внесені зміни до Закону № 889-VII, якими визначено додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб'єкта призначення та фактично погіршено становище працівників, яке існувало до прийняття нової норми закону.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що зміни, внесені Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX, є чинними та неконституційними не визнавались, тому підлягають обов'язковому та безумовному виконанню. При цьому, суд апеляційної інстанції не вбачає порушення в діях апелянта ст. 58 Конституції України, згідно яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, оскільки звільнення працівника саме у зв'язку із скороченням посади не можна вважати випадком, що посилює відповідальність особи.
Щодо висновків суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу усі вакантні посади, при цьому при звільненні позивача із займаної посади, відповідачем не враховано переважного права на залишення на роботі оскільки позивач має двох неповнолітніх дітей - утриманців, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно положень частини 2 статті 40 КЗпП, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно вимог частини 2 статті 49-2 КзПП, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Водночас, статтею 49-2 КзПП передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Крім того, частиною 3 статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
З системного аналізу вищевказаних норм чинного законодавства колегією суддів вбачається, що законодавцем було встановлено особливий порядок звільнення державних службовців, у тому числі переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, для державних службовців у разі звільнення у випадках змін в організації виробництва і праці не застосовується. Що стосується зобов'язання запропонувати усі вакантні посади, фактично такий обов'язок законодавчо було скасовано та встановлено право суб'єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції у цій частині ґрунтуються на застосуванні норм законодавства, які не підлягають застосуванню.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем було грубо порушено порядок звільнення позивача, з огляду на наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, оскаржуваним розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації № 9/К-2020 від 05.05.2020р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації, 05.05.2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивач перебувала у стані тимчасової непрацездатності в період з 21.04.2020р. по 09.05.2020 р. включно (а.с. 25-28).
Згідно вимог частини 5 статті 87 Закону № 889-VIII, наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Таким чином, оскільки відповідачем було звільнено позивача розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації № 9/К-2020 від 05.05.2020 року під час перебування у стані тимчасової непрацездатності, при цьому в оскаржуваному розпорядженні чітко визначено, що позивач звільняється саме з 05.05.2020 року, а не з дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що оскаржуване розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції, які були заявлені в якості підстав позову, не спростовують.
Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем порушено трудові гарантії позивача при звільненні позивача за п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», які повинні бути відновлені шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді в Овідіопольській районній державній адміністрації Одеської області з 05.05.2020 року.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної зокрема у постановах від 14 березня 2018 року у справі №822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі №820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі №2-а-1648/00(2-а/215/15/16), від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
У останньому абзаці пункту 4 Порядку № 100 зазначено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається із довідки про розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 за останні шість місяців перед звільненням за вих. №93 від 20.05.2020 року, у період з листопада 2019 по квітень 2020 позивач заробітної плати не отримувала.
Таким чином, згідно вимог останнього абзацу пункту 4 Порядку № 100, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен обраховуватись із розміру посадового окладу позивача.
Для повного та всебічного розгляду справи, з метою вжиття заходів щодо з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, витребувано від Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області довідку про розмір посадового (місячного) окладу ОСОБА_1 на посаді начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації.
Водночас, згідно наданої відповідачем до суду апеляційної інстанції довідки за вих. №2332/01-16/01/2161 від 03.11.2020 року, наданої на виконання протокольної ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 року, згідно штатного розпису розмір посадового (місячного) окладу ОСОБА_1 на посаді начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації складав 8150,00 грн.
З урахуванням розміру посадового окладу ОСОБА_1 за два місяці - 16300,00 грн. та кількості робочих днів за два останні місяці перед звільненням - 42 дні (березень, квітень 2020 року), середньоденний заробіток позивача складає 388,09 грн.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня наступного після звільнення (06.05.2020 року) та до дня прийняття судом першої інстанції рішення про поновлення позивача (21.07.2020 року), що становить 52 робочих дні.
За таких обставин, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача складає 20180,68 грн. (388,09 грн. х 52 дні).
Згідно положень ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та вирішено справу по суті, проте суд виходив з помилкових мотивів, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 317 КАС України, підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року в редакції даної постанови. Окрім того, оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню, проте всупереч вимогам ч. 2 ст.235 КЗпП України, не визначив конкретну суму, що підлягає стягненню, відповідно резолютивна частина рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про визнання розпорядження щодо звільнення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії - змінити, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного рішення в редакції даної постанови.
Викласти абзац четвертий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року в наступній редакції:
«Стягнути з Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (7801, Одеська обл., смт. Овідіополь, вул. Т.Шевченка 169, код ЄДРПОУ 04057209) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.05.2020 року по 21.07.2020 року у розмірі 20180,68 грн. (двадцять тисяч сто вісімдесят гривень шістдесят вісім копійок).»
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О. О. Кравець