П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1956/20
Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шляхтицького О.І.
суддів: Домусчі С.Д. , Семенюка Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року по справі № 400/1956/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулося до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ), в якому позивач просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести йому перерахунок та виплатити індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.12.2015 по 27.06.2017, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 27.06.2017, з врахуванням базового місяця січень 2008 року, середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідачем в порушення вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078 йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 27.04.2016 в Збройних Силах України. При цьому, з 01.01.2008 посадовий оклад позивача був незмінний до 27.06.2017, а відтак базовим місяцем для обрахування індексації грошового забезпечення є січень 2008 року. До того ж, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадяться в день звільнення. В разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені ч. 1 ст. 116, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст.117).
Відповідач проти задоволенні позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив, у якому зазначив, оскільки відповідно до роз'яснень, наведених у листах Департаменту фінансів Міністерства оборони України, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Враховуючи, що військовій частині НОМЕР_1 розпорядниками коштів вищого рівне кошти для виплати індексації не виділялись, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. До того ж, виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця. Відповідачем були проведені усі необхідні розрахунку по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню, з якими позивач погодився. Оскільки при нарахуванні та виплаті належних позивачу при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України наразі відсутні. Окрім цього, відповідач наголосив, що базовим місяцем може бути лише січень 2016 року, а не січень 2008 року, так як з 01.01.2016 грошове забезпечення військовослужбовцям було значно збільшено за рахунок збільшення їх розміру преміювання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 13 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 - задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.12.2015 по 27.06.2017.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 27.06.2017, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
В задоволенні позову в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 560,53 гривень (п'ятсот шістдесят грн п'ятдесят три коп).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, а саме не досконало проаналізовано доводи сторін та надані ними докази, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції не взято до уваги, що наявні всі правові підстави для задоволення вимоги про проведення перерахунку індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, то й як наслідок, наявні правові підстави для зобов'язання відповідача здійснити виплату середнього заробітку за час затримки виплати належних сум індексації грошового забезпечення, по день фактичного розрахунку;
- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст позову.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині проведення індексації із застосуванням базового місяця січень 2008 року, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, а саме не досконало проаналізовано доводи сторін та надані ними докази, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції не взято до уваги, що вимога позивача про нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 27.06.2017, враховуючи базовий місяць січень 2008 року з моменту зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не може бути задоволеним у зв'язку з тим, що з 01 січня 2016 року грошове забезпечення війсьвослужбовцям Збройних Сил України відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 3 було значно збільшено за рахунок збільшення їх розміру преміювання, тому базовим місяцем може бути тільки 01.01.2016, а не січень 2008 року тому, що в 2008 та 2011 до 2016 року грошове забезпечення військово службовців було незмінним;
- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву до позову.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Збройних Сил України з 1992 по 27.06.2017, зокрема, у період з 04.08.2001 по 27.06.2017 у військовій частині НОМЕР_1 .
При звільненні з військової служби 27.06.2017 військовою частиною НОМЕР_1 позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період 01.12.2015 - 27.06.2017.
В листопаді 2019 року позивач звернувся до Командування військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив надати інформацію щодо підстав невиплати йому індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби з 01.01.2008 по 27.06.2017 та просив надати інформацію про виплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 2008 по 27.06.2017.
В наданій відповіді вих. № 1/1/387 від 18.11.2019 відповідач вказав на не нарахування та невиплату позивачу індексації грошової забезпечення за період з 01.12.2015 по 27.06.2017, при цьому звернув увагу на те, що у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", згідно яких індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення. Порядком проведення індексації грошових доходів населення не передбачений механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди, тому підстави для нарахування та виплати індексації за попередні періоди у Міністерства оборони України відсутні. Окрім цього, відповідач зазначив про неможливість надання витягів з розрахункових відомостей про нарахування та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 27.06.2017 у зв'язку з тим, що всі підтверджуючи документи передані до Державного архіву м.Одеса.
Вважаючи порушеними свої права, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період його служби у в/ч НОМЕР_1 у період з 01.12.2015 по 27.06.2017.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Отже, суд першої інстанції погоджується з позивачем, що оскільки в цьому випадку як вбачається з роздавальних відомостей, посадовий оклад позивача з 01.12.2015 по 27.06.2017 був незмінний та становив 760 грн, базовим місяцем індексації є січень 2008 року.
Відмовіляючи у задовленні позову в частині здійснення нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку, суд виходив із того, що нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку, з огляду на те, що на час звільнення позивача з військової служби спірна сума індексації за період з 01.12.2015 по 27.06.2017, йому ще не належала, а вина відповідача на той час у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність військової частини НОМЕР_1 , передбачену ст. 117 КЗпП України.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, 116,117 КЗпП, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За правилами частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями них прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За змістом статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
На підставі статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон України №1282-ХІІ).
За правилами статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
За змістом статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
На підставі частини 2 статті 6 Закону № 1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078).
За правилами пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат, установлених законодавством), крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За змістом пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
На підставі пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці та є складовою частиною грошового забезпечення, яка, відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, позивачу, за період з 01.12.2015 по 27.06.2017, індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Позиція відповідача зводиться до відсутності механізму нарахування індексації грошового забезпечення та не закладення до бюджету коштів для виплати індексації.
Поряд з цим колегія суддів наголошує, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, а тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Слід також зазначити, що обмежене фінансування не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина 6 статті 5 Закону № 1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Аналогічно висновку також дійшов Верховний Суд в постанові від 19.07.2019 по справі № 240/4911/18.
Таким чином є правильним виснивок суду першої інстанції в цій частині позовнмих вимог.
З приводу позовних вимог щодо зобов'язання здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У світлі викладеної норми важливим є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, де зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
Ураховуючи викладене, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо дефіциту бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Досліджуючи довід про те, що вимоги КЗпП України не поширюються на військовослужбовців, колегія суддів встановила таке.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ та поліції, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці.
Разом з тим, спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що трудове законодавство у питаннях, які не врегульовані нормами спеціального законодавства, поширюється також і на військовослужбовців, тому доводи військової частини НОМЕР_1 про зворотне, не приймаються до уваги.
Водночас, досліджуючи довод про відсутність у позивача права, відповідно до ст. 117 КЗпП України, на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення, колегія суддів дійшла висновку про їх обґрунтованість.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належної звільненому працівникові заробітної плати у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Частина 2 ст.117 КЗпП України передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, судова колегія зазначає, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з вини підприємства належних працівникові сум у строки та відстності спору з приводу про їх розмір.
Натомість, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Меньшакова проти України” від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Виходячи з наведенного, суд відмічає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 18 листопада 2019 року по справі № 0940/1532/18.
При цьому є правильним висновок суду першої інстанції, що на час звільнення позивача з військової служби спірна сума індексації за період з 01.12.2015 по 27.06.2017, йому ще не належала, а вина відповідача на той час у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність Військової частини НОМЕР_1 , передбачену ст. 117 КЗпП України.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку є необґрунтованими та в їх задоволення належить відмовити.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Доводи апеляційної скарги.
Довод військової частини НОМЕР_1 щодо того , що судом першої інстанції не взято до уваги, що вимога позивача про нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 27.06.2017, враховуючи базовий місяць січень 2008 року з моменту зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не може бути задоволеним у зв'язку з тим, що з 01 січня 2016 року грошове забезпечення війсьвослужбовцям Збройних Сил України відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 3 було значно збільшено за рахунок збільшення їх розміру преміювання, тому базовим місяцем може бути тільки 01.01.2016, а не січень 2008 року тому, що в 2008 та 2011 до 2016 року грошове забезпечення військово службовців було незмінним, суд відхиляє з огляду на наступне.
Оскільки відповідачем, на час виникнення спірних правовідносин, не вчинялося будь-яких дій по визначенню базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення апелянта, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги та вважає правильним висновок суду першої щодо відсутності підстав вважати, що має місце порушення прав апелянта пов'язаних з визначенням базового місяця для проведення індексації.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Суд погоджується з позивачем, що оскільки в даному випадку як вбачається з роздавальних відомостей, посадовий оклад позивача з 01.12.2015 по 27.06.2017 був незмінний та становив 760 грн, базовим місяцем індексації є січень 2008 року.
З приводу доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія судді в зазначає, що апеляційна скарга фактично відтворює зміст Постанови ВП ВС від 26 лютого 2020 по справі № 821/1083/17.
При цьому суд зауважує, що спір у справі № 821/1083/17 вирішений за обставин, котрі вірізняються від обставин у цієї справи, а саме, у вищезаначеній справі було навне рішення Одеського апеляційного адмінстративного суду від 05.07.2017 по справі 821/569/17, яким було стягнуто ці виплати.
Окрім того, колегія суддів вважає, помилковим доводи ОСОБА_1 , що невиплата індексації, на яку він мав право під час проходження військової служби, може бути підставою для проведення виплати середнього заробітку за час затримки виплат, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, позивач має право на індексацію грошового забезпечення, яке він отримував в період проходження військової служби з 01.12.2015 по 27.06.2017.
З матеріалів справи вбачається, що наказом командира військової частини від 27.06.2017 № 188 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
Сторонами не заперечувалося, що виплата грошового забезпечення проведена відповідачем своєчасно.
Наказом Міністра оборони України № 260 від 11.06.2008 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
У цій Інструкції, у розділі XXXVII «Правила виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» (була дійсною на момент звільнення позивача з військової служби) містяться норми про те, що особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби обов'язково сплачується компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки та компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Отже, склад грошового забезпечення, що отримується при проходженні військової служби та обов'язкові компенсаційні виплати грошового забезпечення при звільненні не є тотожними, а тому у ВЧ НОМЕР_1 не виникає обов'язку виплачувати позивачу середній заробіток за час затримки індексацій них виплат
Колегія суддів вважає, що виплата індексації грошового забезпечення не пов'язана зі звільненням військовослужбовця та виключенням його зі списків особового складу.
Право на таку виплату військовослужбовець набув ще в період проходження ним військової служби. Так, відповідно до пункту 1.10 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що невиплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розумінні Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
З огляду на зазначене, слід вважати, що суд першої інстанції правильно відмовив у виплаті ВЧ НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки виплат належних сум індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від від 13 серпня 2020 року по справі № 400/1956/20 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Шляхтицький О.І.
Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.