11 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5687/19
Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Єщенка О.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року, ухвалене у відкритому судовому засіданні о 09:53 год в м. Одесі, по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
У вересні 2019 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якій просила визна протиправною та скасування вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 13.08.2019 року №Ф-6439-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 23785,08 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що контролюючим органом не в строки винесено вимогу та не в строки направлено платнику податків, , а також після збільшення недоїмки за перший квартал 2018 р. (термі сплати до 20 квітня 2018 року) контролюючий орган повинен був сповістити про це платника податків, що не було зроблено. Вимогу Головним управлінням державної фіскальної служби в Одеській області №Ф-6439-54 було винесено 13.08.2019 року, отримано платником податків 19.09.2019 р. В підтвердження того, що позивач не не проводила підприємницьку діяльність з 2010 р. зазначає той факт, що прдатковою у 2012 р. було подано позовну заяву про припинення підприємницької діяльності відносно ФОП ОСОБА_2 , але у зв'язку з тим, що позовна заява не відповідала нормам на той час діючого законодавства та податковою не було усунуто недоліки, судом було повернуто позовну заяву, в 2012 р. повідомлено позивача, що її підприємницька діяльність припинена за рішенням суду. Позивач зазначає, що звернувшись до центру зайнятості для постановки на облік, як безробітної, позивачу було відмовлено, у зв'язку з тим, що вона є фізичною особою-підприємцем. Дізнавшись про це, позивач звернулась до державного реєстратора і припинила свою підприємницьку діяльність.Відразу після отримання вимоги позивачем було подано заяву про припинення підприємницької діяльності.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року позовну заяву задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що аналізуючи відомості з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості позивача, станом на 31.07.2019 становить 23785.08 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 6439-54 від 13.08.2019 року, відповідно до вимог чинного законодавства. Апелянт вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 6439-54 від 13.08.2019 року ГУ ДФС в Одеській області є правомірною та законною. З урахування зазначеного, ГУ ДФС в Одеській області вважає позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 повністю необгрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що з 2017 року по 2019 рік позивач була найманим працівником, а отже вона була застрахованою і платником єдиного внеску за неї був її роботодавець. Вказані обставини підтверджуються наданими позивачем індивідуальними відомостями про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форми ОК-5), згідно яких протягом всього періоду з 01.01.2017 року до 09.08.2019 року страхувальниками сплачувалися страхові внески (ЄСВ) за позивача (а.с. 27). Наданою позивачем копією трудової книжки також підтверджується, що позивач з 18.04.2017 року до 09.08.2019 року була найманим працівником на різних підприємствах (а.с. 22-23). Стосовно питання чому нарахування доходу позивачу по УПСЗН Южненської міської ради відображені в ОК5 за період з червня 2014 року по квітень 2017 року, а в трудовій книзі позивача не відображені, з матеріалів справи вбачається, що 16.12.2013 року ОСОБА_1 відповідно до наказу №64-к від 16.12.2013 р. було прийнято на роботу двірником, з 16.06.2014 р. по 01.04.2017 р. позивачу було надано соціальну відпустку, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 74-76). Єдиний соціальний внесок за осіб, які перебувають у відпустці у зв'язку вагітністю та пологами й отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, нараховують за кожен місяць окремо. Якщо загальна база для нарахування ЄСВ щодо такої особи у календарному місяці не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, суму ЄСВ розраховують як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), і ставки ЄСВ. Тож ЄСВ за осіб, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами й отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, сплачують з усієї суми нарахованої допомоги в місяці, у якому її нарахували (п.п. 1 п.З розд. IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну від 20.04.2015 р. №449 (далі - Інструкція №449). Нараховані за відповідний календарний місяць суми ЄСВ сплачують не пізніше за 20-те число наступного місяця, незалежно від виплати заробітної плати й інших видів виплат, на суми яких нараховують єдиний внесок (п.п. 6 п.З розд. IV Інструкції №449). З огляду на зазначене, позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, ФОП ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_3 ) була зареєстрована 15.06.2010 року за №2 558 000 0000 002249 (а.с. 24-25).
Відповідно до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 з визначенням сум нарахованого єдиного соціального внеску за 2017 рік, 2018 рік та І, II, квартали 2019 року, загальна сума боргу станом на 31.07.2019 становить 23785,08 грн. (а.с. 36-37).
З інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 вбачається, що остання не нарахувала та не сплатила у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску: за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.); за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); за II квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); за IV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); за І та ІІ квартали 2019 року 5508,36 грн.
13 серпня 2019 року ГУ ДФС в Одеській області сформовано відносно ФОП ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6439-54, якою зобов'язано сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 23785,08 грн. (а.с. 13). Вказану вимогу позивач отримала 19.09.2019 року (а.с. 14).
Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за її рішенням здійснена 19 серпня 2019 року.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що весь період, за який позивачу нараховано ЄСВ у вимозі про сплату боргу (недоїмки), позивач була застрахованою особою та за неї оплачувався ЄСВ, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з 2017 року по 2019 рік позивач була найманим працівником, а отже вона була застрахованою, і платником єдиного внеску за неї був її роботодавець.
Вказані обставини підтверджуються наданими позивачем індивідуальними відомостями про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форми ОК-5), згідно яких протягом всього періоду з 01.01.2017 року до 09.08.2019 року страхувальниками сплачувалися страхові внески (ЄСВ) за позивача (а.с. 27).
Наданою позивачем копією трудової книжки також підтверджується, що позивач з 18.04.2017 року до 09.08.2019 року була найманим працівником на різних підприємствах (а.с. 22-23).
Стосовно питання чому нарахування доходу позивачу по УПСЗН Южненської міської ради відображені в ОК5 за період з червня 2014 року по квітень 2017 року, а в трудовій книзі ОСОБА_1 не відображені, з матеріалів справи вбачається, що 17.12.2013 року ОСОБА_1 відповідно до наказу №64-к від 16.12.2013 р. було прийнято на роботу двірником, з 16.06.2014 р. по 01.04.2017 р. позивачу було надано соціальну відпустку, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 74-76).
Відповідно до п.3 розд. ІV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністкерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449 нарахування єдиного внеску за осіб, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, здійснюється за кожен місяць окремо таким чином:
визначається середньоденний розмір допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами шляхом ділення нарахованої суми такої допомоги на кількість днів, за які вона нарахована;
визначається сума допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, що припадає на кожен місяць окремо, шляхом множення середньоденного розміру такої допомоги на кількість календарних днів кожного місяця, за які вона нарахована;
визначається сума єдиного внеску для роботодавця шляхом множення розрахованої суми допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами за кожен місяць окремо на розмір єдиного внеску, встановлений Законом для зазначеної категорії платників (22 відсотки, 8,41 відсотка, 5,3 відсотка, 5,5 відсотка).
Сплата єдиного внеску за осіб, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, здійснюється з усієї суми нарахованої допомоги в місяці, у якому були здійснені нарахування;
2) нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом.
Згідно з п.п. 6 п. 3 розд. IV Інструкції №449 нараховані за відповідний календарний місяць суми єдиного внеску сплачуються платниками не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця незалежно від виплати заробітної плати та інших видів виплат, на суми яких нараховується єдиний внесок.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відрахування ЄСВ за період перебування позивача у декретній відпустці здійснювало УПСЗН Южненської міської ради і ці дані до трудової книжки не заносяться.
Таким чином, весь період, за який позивачу нараховано ЄСВ у вимозі про сплату боргу (недоїмки), позивач була застрахованою особою та за неї оплачувався ЄСВ.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року - залишити без змін.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: А.Г. Федусик