Справа №2- 148/10
22.04.2010 року Центральний районний суд м. Сімферополя у складі:
головуючої судді Гулевича Ю.Г.
при секретарі Кушнеренко Ю.М.,
за участю адвоката ОСОБА_1,
прокурора Єрьоменко А.М,
представника державного Казначейства України Єфремова А.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди
Заявник ОСОБА_3 просить стягнути з Державного бюджету України 10 000 000 грн. компенсації моральної шкоди, мотивуючи наступним.
19 вересня 2001 р. постановою заступника прокурора Центрального району м. Сімферополя було скасовано постанову про відмову у порушенні кримінальної справи по ч.1 ст. 102 КК України по факту спричинення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
18 листопада 2001 року слідчим Центрального РВ СГУ було винесено постанову про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_3 по ч. 1 ст. 102 КК України і був вибраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 12 березня 2002 року ОСОБА_3 був засуджений по ч. 1 ст. 102 КК України до 4 років позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 21 травня 2002 року даний вирок був скасований, ОСОБА_3 звільнений з під варти в залі суду. При новому розгляді справи вироком Центрального райсуду м. Сімферополя від 23 січня 2004 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 6 квітня 2004 року, ОСОБА_3 виправданий по ч.1 ст.122 КК України за відсутністю події злочину.
Незаконним притяганням до кримінальної відповідальності, незаконним обранням запобіжного заходу підписки про невиїзд, яка обмежувала його пересування протягом більш ніж 3 років, незаконним засудженням і позбавленням волі на 70 днів позивачу заподіяна моральна шкода, яка виражається в спричиненні фізичних страждань, пов'язаних з тим, що в ході судового розгляду, 12 березня 2002 року ОСОБА_3 по швидкій допомозі був доставлений в 5 міську лікарню Сімферополя з діагнозом гіпертонічна хвороба 2 ступені, гострий панкреатит. 14 березня 2002 р., відбувся гіпертонічний криз. 12 березня 2002 р. в лікарні він був узятий під варту, виставлена охорона, прикований наручниками до ліжка в течії 10 днів, після чого переведений в ІВС, а потім в загальну камеру в СІЗО, де не були виконані рекомендації про подальше лікування. Після звільнення з СІЗО ОСОБА_3 не менше 15 разів звертався до лікувальної установи з приводу гіпертонічної хвороби. Крім того, йому заподіяні душевні страждання, що виразилися в применшенні честі та гідности, пов'язані з незаконним засудженням, тривалим застосуванням запобіжного заходу, позбавленням волі. На утриманні ОСОБА_3, знаходяться двоє неповнолітніх дітей, він вимушено звільнився з роботи, що позначилося на матеріальному положенні сім'ї. Син залишив навчання після закінчення 9 класу. Батько інвалід 1 групи, 5 вересня 2002 р був поміщений в 6 міськлікарню, де йому була зроблена операція.
Представник Державного казначейства України проти позову заперечує, пояснив, що згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» у державному бюджеті передбачені видатки на відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Державне казначейство України за попереднім інформуванням Міністерства фінансів України списує у безспірному порядку встановлену до відшкодування суму з єдиного казначейського рахунку. Повноваження Державного казначейства України закріплені у його положенні, яке затверджене постановою КМ України від 21.12.2005 № 1232. З єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України відшкодовується шкода у випадках, прямо передбачених ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дій досудового слідства, прокуратури та суду». Виконання рішень, які передбачають відшкодування шкоди, заподіяною громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України за вимогою органів державної виконавчої служби по черговості їх надходження, за рахунок та в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.
Згідно з пунктами 4, 5 постанови Пленуму ВС України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 під час вирішення питання про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянны. Обов'язок доведення факту заподіяння шкоди не правомірними діями, її розміру та характеру покладається на позивача. ОСОБА_3 повинен надати обґрунтування розміру моральної шкоди у сумі 10 мільйонів гривень, та докази, якими це підтверджується. Крім того, згідно з п.9 вищевказаної постанови Пленума ВС України розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру немайнових страждань: фізичних, душевних, психічних які отримав позивач, характеру немайнових втрат. Повинні враховуватися стан здоров,я потерпілого, тягар перенесених змін у життєвих та виробничих стосунках, міра зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення первинного стану. ОСОБА_3 не надано доказів підтвердження перенесення ним немайнових страждань.
Прокуратура Центрального району м. Сімферополя проти позову заперечувала у повному обсязі, вважає що відсутні докази підтверджуючі заподіяння ОСОБА_3 моральної шкоди.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторін, суд вважає позов частково обгрунтованим та підлягаючим частковому задоволенню по наступних підставах.
Судом встановлено, що 19 вересня 2001 р. постановою заступника прокурора Центрального району м. Сімферополя було скасовано постанову про відмову у порушенні кримінальної справи по ч.1 ст. 102 КК України по факту спричиненні ОСОБА_4 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
18 листопада 2001 року слідчим Центрального РВ СГУ було винесено постанову про залучення ОСОБА_3 як обвинуваченого по ч.1 ст. 102 КК України і був вибраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
12 березня 2002 року ОСОБА_3 був засуджений по ч. 1 ст. 102 КК України до 4 років позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 21 травня 2002 року даний вирок був скасований, ОСОБА_3 звільнений з-під варти в залі суду.
При новому розгляді справи вироком Центрального райсуду м. Сімферополя від 23 січня 2004 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 6 квітня 2004 року, ОСОБА_3 виправданий по ч.1 ст.122 КК України за відсутністю події злочину.
Ухвалою Верховного Суду України від 21.10.2004 року вирок Центрального райсуду м. Сімферополя від 23.01.2004 року і ухвала Апеляційного суду АР Крим від 6.04.2004 року залишені без зміни.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування збитку, заподіяного громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню збиток заподіяних громадянинові унаслідок незаконного засудження, незаконного залучення як обвинуваченого, незаконного узяття і утримання під вартою, і інші процесуальні дій, які обмежують права громадян.
Згідно ст. 2 п. 1 вищезгаданого закону право на відшкодування збитку виникає у разі ухвали виправдувального вироку суду. Стаття 3 закону визначає, що у випадках вказаних в статті 1 громадянинові відшкодовується моральний збиток.
Визначаючи розмір компенсації, суд виходив з того що діями органів досудового слідства, прокуратури і суду позивачу заподіяні етичні страждання, що є психологічною основою моральної шкоди.
Виходячи з обставин розслідування кримінальної справи, зокрема того, що було відомо на момент закінчення слідства і проголошення звинувачувального вироку про відсутність медичних документів, підтверджуючих тривалість лікування потерпілого ОСОБА_5, відмову в проведенні повторної судово-медичної експертизи, що знайшло також підтвердження у ухвалі Апеляційного суду АРК від 21.05.2002 року, висновку судмедексперта, незаконним притяганням до кримінальної відповідальності, незаконним обранням як запобіжного заходу підписки про невиїзд, яка обмежувала свободу пересування позивача протягом майже 3 років, незаконним засудженням і позбавленням волі на 2 місяці і 9 днів, тим, що під час позбавлення волі ОСОБА_3 не була надана кваліфікована медична допомога, заявнику заподіяна моральна шкода, яка виражається в спричиненні фізичних страждань, позивачу заподіяні душевні страждання, що виразилися в приниженні честі і гідністі, пов'язаного з незаконним засудженням, тривалим застосуванням запобіжного заходу, позбавленням волі є наявність грубої необережності при притяганні заявника до кримінальної відповідальності і ухвалення відносно нього звинувачувального вироку.
Згідно статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування збитку, заподіяного громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
При визначенні розміру компенсації суд враховує обставини справи, об'єм душевних і фізичних страждань заявника і вважає можливим задовольнити вимоги позивача у розмірі 115 000 грн.
Керуючись ст. 1167 ЦК України, ст. ст 1,2,3,12-13 ЗУ « Про порядок відшкодування збитку, заподіяного громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», ст.ст. 10,11,209,212-215 ЦПК України, суд -
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 115000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Центральний районний суд м. Сімферополя шляхом подачі до суду заяви про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції протягом п,яти днів від дня проголошення ухвали, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя-