Справа № 143/89/20
Провадження № 2/930/536/20
29.10.2020 року Немирівський районний суд
Вінницької області
у складі: головуючого судді - Науменка С.М.
за участю: секретаря судового засідання - Євтодієвої Н.
учасників справи: представника позивача - ОСОБА_7, відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Немирів, цивільну справу № 143/89/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
ОСОБА_2 звернулася до Немирівського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя
Відповідно до якої, просить суд, спільне майно розподілити наступним чином їй Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівіми що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачу залишити Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_1 180 000 грн. грошової компенсації частини вартості спірного житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивуючи позов тим, що вона ОСОБА_2 , перебуваю у шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 , з 17 листопада 2017 року, який зареєстровано виконкомом Адамівської сітьської ради, Погребищенського району, Вінницької області, про що в Книзі реєстрації актів про одруження 17.11.2017 року зроблено відповідний актовий запис № З.
Перебуваючи в шлюбі вони придбали, житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Шлюбний договір укладено не було.
Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У зв'язку з викладеним позивачка, вважає, за доцільне поділити майно наступним чином, позивачу, залишити наступне майно: Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходить адресою: АДРЕСА_1 , відповідачу залишити Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходить адресою: АДРЕСА_1 .
Спільне сумісне проживання у позивача із відповідачем не складається, на утриманні позивачки знаходиться неповнолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на неодноразові звернення позивача до відповідача з вимогою компенсувати Ѕ частину коштів вартості житлового будинку за АДРЕСА_1 , відповідач відмовляється, тому позивачка вимушена звернутися до суду.
Середня ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складає 360 000 грн., тому Ѕ його частини, відповідно складає 180 000 грн.
У зв'язку з вище викладеним, позивач змушений звертатись до суду за захистом своїх прав.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі з підстав наведених в позові та провив позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позов визнав частково, заперечував проти компенсації Ѕ частки вартості будинку в сумі 180 000 грн.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перебувають у зареєстрованому шлюбі з 17 листопада 2017 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 (а.с. 7). Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до договору купівлі продажу від 27 березня 2018 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 , у формі приватної власності, належить житловий будинок з господарськими будівлями розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного договору купівлі-продажу житлового будинку, покупець - ОСОБА_1 придбав у продавців: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , житловий будинок з господарськими будівлями розташований за адресою: АДРЕСА_1 за 85 410 грн. (а.с. 8-12).
Отже, вказаний будинок, ОСОБА_1 придбав, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Посилання позивачки на те, що на її утриманні знаходиться малолітня дитина, ОСОБА_3 , суд не бере до уваги, виходячи з наступного - відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 її батьком є ОСОБА_6 , а не позивач (а.с. 18).
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов'язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Майно, яке належить до особистої приватної власності дружини, чоловіка визначено у статті 57 цього Кодексу.
Разом з тим, позивачка, порушила питання про одержання від відповідача як іншого співвласника грошової компенсації вартості належної їй частки в спільному майні.
Так, відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно з законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Таке ж право співвласників передбачено і ч. 3 ст. 358 ЦК України.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» відзначив, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, для визначення якої при необхідності призначається експертиза.
Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав а професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання. Відповідно до ст. 12 цього Закону документом, який підтверджує вартість майна та виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.
Для визначення вартості майна, яке підлягає поділу, оцінка експерта не проводилася, позивачка - посилаючись на самостійне визначення його ринкової вартості за аналізом середньої ринкової вартості. В судовому засіданні клопотання про призначення експертизи для встановлення вартості спірного майна сторони не заявляли.
Відповідач в судовому засіданні не погодився з вартістю вказаною позивачкою в позовній заяві.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи, що спірний житловий будинок , набутий сторонами за час шлюбу, отже він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, сторін по справі, суд не може самостійно визначити ринкову вартість майна на момент подання позову до суду, у зв'язку з чим суд доходить висновку, про часткове задоволення позову та поділ спільно будинку між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачкою 1/2 частку житлового будинку за АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.
Керуючись ст. 4, 5, 12, 76-81, 83, 89, 141, 258, 259, 263-268, 274-279 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Спільне майно подружжя поділити наступним чином: виділити ОСОБА_2 Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виділити ОСОБА_1 , Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В решті вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1152, 60 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , судові витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 2000 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку передбаченому ст.ст.351-356 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Дата складення повного судового рішення - 04.11.2020.
Суддя: С.М. Науменко