Справа № 132/711/20
Провадження № 2/132/285/20
Іменем України
09.11.2020 Калинівський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого Аліменко Ю.О.
секретаря Безулої К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Калинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Головного управління Національної гвардії України про зобов'язання вчинити дії з розподілу та забезпечення житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм з урахуванням кількості членів сім'ї та відшкодування моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що в період з 07.2008 року по 06.2018 року, він, проходив військову службу за контрактом на посадах офіцерського складу у внутрішніх військах МВС України, відповідно до Закону України від 13.03.2014 року № 867-VII «Про Національну гвардію України» - Національній гвардії України.
Засіданням житлово-побутової комісії УПТрК (військова частина 3003) ВВ МВС України від 23.12.2008 року № 5 позивача вперше поставлено на квартирний облік, як військовослужбовця Південного територіального командування ВВ МВС України.
04 червня 2015 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 .
Протягом 2014-2018 років ОСОБА_1 залучався до виконання службово-бойових завдань у зоні проведення антитерористичної операції на сході України. У вересні 2014 року позивач залучався до виконання спеціальної операції в групі зачистки н.п. Широкіне. Під час участі в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби дістав осколкове вогнепальне поранення, що підтверджується, актом про нещасний випадок від 18.08.2015 року № 55 форми Н-1, довідкою ВЛК від 28.09.2015 року № Д-210, довідкою МСЕК від 24.11.2015 року № 122455.
На підставі вищевказаних документів, що дають позивачу право як учаснику бойових дій гарантованих Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII 02.12.2015 року (далі - Закон України № 3551-XII) останнім написаний рапорт командиру військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України із проханням про врахування його при просуванні у черзі на отримання житла. Засіданням житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України та протоколом від 25.12.2015 року № 14 внесені зміни до облікової справи квартирного обліку відповідно до абзацу другого п. 14 ст. 12 Закону України № 3551-XII та занесено до списків на пільгове одержання житлової площі.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.06.2018 року № 159 з позивачем ОСОБА_1 припинено контракт, звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України відповідно до п. «а» ч. 6, з урахуванням підпункту «ї» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу (у зв'язку із закінченням строку контракту). Відповідно до Закону України № 3551-ХІІ в термін до 26.12.2017 року командування Національної гвардії України зобов'язано було забезпечити позивача житловою площею з урахуванням кількості членів його сім'ї. Рішенням житлово-побутової комісії від 18.07.2018 року позивача знято з квартирного обліку та виключено зі списків загальної та пільгової (першочергової) черги квартирного обліку військової частини НОМЕР_1 .
Оскільки відповідачі не забезпечили позивача житлом, а відтак не виконали свої зобов'язання, він вимушений звертатися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 28.02.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Головного управління Національної гвардії України про зобов'язання вчинити дії з розподілу та забезпечення житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм з урахуванням кількості членів сім'ї та відшкодування моральної шкоди - залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 11.03.2020 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 27.07.2020 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів.
27.07.2020 року ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області підготовче судове провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 , надав до суду клопотання за вх. № 10497/20 від 09.11.2020 року про розгляд справи в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримує повністю, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача, військової частини НОМЕР_1 , який діє на підставі довіреності, ОСОБА_2 , надав на електронну адресу суду за вх. № Еп-1893/20 заяву відповідно до якої не заперечує про розгляд справи в порядку письмового провадження згідно поданого клопотання позивача ОСОБА_1 . Проти позовних вимог позивача заперечує з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву. В задоволені позову просить відмовити в повному обсязі.
Представник відповідача, Головного управління Національної гвардії України, який діє на підставі довіреності № 27/33-906 від 06.11.2020 року, ОСОБА_3 , надав на адресу суду за вх. № 10499/20 заяву відповідно до якої не заперечує про розгляд справи в порядку письмового провадження за клопотанням позивача ОСОБА_1 . Проти позовних вимог позивача заперечує з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву. В задоволені позову просить відмовити в повному обсязі.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши досліджені судом докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності у їх взаємозв'язку, дійшов висновку, що позовні вимоги доведені та підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що з 2008 по 2018 роки позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у внутрішніх військах МВС України (Національній гвардії України).
Відповідно до пункту 2.1 протоколу від 23.12.2008 року №5 засідання житлово-побутової комісії Управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС України позивача з 23.12.2008 року зараховано на квартирний облік на загальних підставах складом сім'ї одна особа.
Згідно з довідкою №Д-20, виданою 28.09.2015 року Військово-лікарською комісією УМВС України у Вінницькій області, 05.09.2014 року позивач отримав травму, пов'язану із захистом Батьківщини.
У пунктах 1, 14 акту №55 про нещасний випадок, затвердженого 18.08.2015 року т.в.о. начальника Західного територіального управління НГ України полковником ОСОБА_4 , зазначено, що нещасний випадок 05.09.2014року стався з позивачем в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки та боротьбі зі злочинністю.
04.06.2015 року позивачеві було видано посвідчення УБД.
Пунктом 5.1 протоколу від 30.09.2015 року №11 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України позивача з 30.09.2015 року було включено в списки осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, як УБД.
Відповідно до пункту 4.1 протоколу від 25.12.2015 року №14 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України позивачеві з 25.12.2015 року було враховано пільгу, передбачену пунктом 14 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У період з травня 2016 року по серпень 2017 року позивач проходив військову службу за контрактом в Головному управління Національної гвардії України.
Згідно з пунктом 1.9 протоколу від 04.07.2016 року №6 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління НГУ ухвалено перезатвердити на квартирному обліку позивача та рахувати на квартирному обліку при Головному управлінні НГУ з 23.12.2008 року на загальних підставах та у списках на першочергове отримання житла з 30.09.2015 року (має право на отримання житла протягом 2-х років з 25.12.2015 року).
Пунктом 1.2 протоколу від 28.09.2017 року №10 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління НГУ позивача було знято з квартирного обліку при Головному управлінні НГУ у зв'язку із переміщенням для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом командувача Національної гвардії України від 15.06.2018 року №79 о/с у зв'язку із закінчення строку контракту припинено (розірвано) контракт та звільнено позивача з військової служби в запас.
Відповідно до пункту 1 протоколу від 18.07.2018 року № 9 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивача знято з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та виключено зі списків загальної та пільгової черг.
Листом від 26.07.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Головного управління НГУ із проханням надати йому та членам його сім'ї житлове приміщення.
02.08.2018 року Головне управління НГУ проінформувало позивача про те, що звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту є підставою для зняття з квартирного обліку.
Як вбачається з витягу з протоколу засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 від 18.07.2018 року № 9, позивача було знято з квартирного обліку військової частини НОМЕР_1 та виключено з списків загальної та пільгової черги.
Посилання представників відповідачів у своїх відзивах на позовну заяву позивача, на те, що така підстава звільнення позивача у запас як п.а ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військові службу», з урахуванням вимог підпункту «ї» пункту 1 ч.8 цієї ж статті (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), унеможливлює залишення ОСОБА_1 на квартирному обліку військової частини НОМЕР_1 , спростовується наступним:
Положеннями ст.ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції, яка діяла на час укладення контракту), було визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.
Згідно ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», встановлено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Положеннями ст.43 ЖК УРСР визначено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1081, який п.3 закріплює аналогічні з вимогами Закону приписи, щодо забезпечення військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше та членів їх сімей жилими приміщеннями для постійного проживання, п.29 категорії військовослужбовців, які мають право залишатися на квартирного обліку при звільнені з військової служби.
Згідно п.2.16 «Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом Міністра оборони України» № 577 від 06.10.2006 року, (в редакції, яка діяла на час підписання контракту) встановлено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визначено, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в ч. 3 ст. 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".
Зважаючи на те, що при укладенні контракту між сторонами, законодавством України ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, який був зарахований на облік військовослужбовців та членів їх сімей, що потребують поліпшення житлових умов, при звільненні його з військової служби в запас або відставку було гарантовано залишення його на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду та користування правом позачергового одержання житла, тож посилання відповідачів на те, що чинне законодавство України не дає права позивачу перебувати на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.
Крім того, ч. 9 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або, за їх бажанням, грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла. Дія вказаної правової норми не пов'язується з тим, з якої підстави військовослужбовець звільнений в запас.
Вищевказане підтверджується і Наказом Міністра Оборони України № 380 від 31.07.2018 року «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», яким встановлено, що: за військовослужбовцями та членами їх сімей, в тому числі звільненими з військової служби в запас або відставку, які були зараховані на облік військовослужбовців та членів їх сімей, що потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим наказом, зберігається дата зарахування на облік для забезпечення житлом для постійного проживання (за результатами інвентаризації облікових справ); рішення житлових комісій військових частин, об'єднаних житлових комісій, які були прийняті до набрання чинності цим наказом, реалізуються із урахуванням вимог вищезазначеної Інструкції.
Відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ч.1 ст.17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (ч.1 ст.65); держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч. 5 ст.17).
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на час звільнення з військової частини НОМЕР_1 перебував на квартирному обліку військової частини НОМЕР_1 , законних підстав для зняття позивача з обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов (квартирного обліку) у відповідачів не було.
Крім того, посилання відповідачів на те, що згідно довідки від 28.09.2015 року №Д-210 та акту № 55 про нещасний випадок, доданих до позовної заяви, випливає, що позивач отримав травму під час проходження військової служби, а не поранення (контузію або каліцтво) під час участі в бойових діях чи при виконанні обов'язків військової служби, що вказує на відсутність у позивача права на отримання жилої площі згідно з пунктом 14 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» є безпідставним та спростовується наступним:
Відповідно до ст. 4 ч. 1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст. 16 ч.1 ЦК України. Відповідно до ст. 5 ч. 1 ЦПК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до рішення № 3-р/2020 від 27 лютого 2020 року Конституційного Суду України, який підтвердив позицію суду в питанні захисту прав позивача, як учасника бойових дій, визначено, що встановлення пільг особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Згідно з пунктом 1.9 протоколу від 04.07.2016 року № 6 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління НГУ ухвалено перезатвердити на квартирному обліку позивача та рахувати на квартирному обліку при Головному управлінні НГУ, одного, з 23.12.2008 року на загальних підставах та у списках на першочергове отримання житла з 30.09.2015 року (має право на отримання житла протягом 2-х років з 25.12.2015 року).
Враховуючи вищевикладене, позивач ОСОБА_1 набув право на першочергове отримання житла протягом 2-х років ще до закінчення контракту та виключення його з квартирного обліку військової частини НОМЕР_1 , а саме в термін до 26.12.2017 року, але не отримав його з незалежних від нього причин.
Посилання відповідача, військової частини НОМЕР_1 , на те, що у період перебування позивача на квартирному обліку при військовій частині 3028 НГ України (з 05.12.2017 року по 18.07.2018 року) отриманої та не розподіленої житлової площі передбаченої для забезпечення військовослужбовців до військової частини НОМЕР_1 не надходило, не може бути підставою для відмови в забезпеченні позивача та членів його сім'ї житлом, оскільки набуте право не може бути втрачене.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та принципу відповідальності держави, ухваливши той чи інший акт, держава дала підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно виконання закону. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) дійшов висновку про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Тому ненадання позивачу житла є грубим порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів.
Аналогічний правовий висновок міститься у Постанові Верховного Суду у справі від 18.04.2016 № 203/1784/16-ц.
Права і свободи людини закріплюються і в міжнародних актах, які є частиною національного законодавства України, у разі надання Верховною Радою України згоди на їх обов'язковість (частина перша статті 9 Конституції України). Загальна декларація прав людини 1948 року передбачає право кожної людини на такий життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї. У Декларації зазначено, що необхідний життєвий рівень забезпечує, зокрема, житло (пункт 1 статті 25). Аналогічне положення міститься в пункту 1 статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, ратифікованого Указом ПВР УРСР від 19 жовтня 1973 року, в якому, крім вказаного, закріплено обов'язок держав-учасників Пакту вживати необхідних заходів для забезпечення здійснення такого права.
Право людини на житло є загальновизнаним. Згідно Конституції України це право, як і інші конституційні права, є невідчужуваним, непорушним, рівним для всіх без будь-яких обмежень в тому числі за місцем проживання відповідно до статті 24 Конституції України. Воно не може бути скасоване та обмежено, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина друга статті 22, частина перша статті 64 Основного Закону України).
Таким чином, з метою належного захисту прав позивача щодо отримання ним житла як особою, якій законом встановлено спеціальні пільги на отримання житла, суд вважає обґрунтованими та доведеними вимоги позивача щодо: зобов'язання Головне управління Національної гвардії України прийняти та затвердити рішення щодо розподілу жилої площі на військову частину НОМЕР_1 для забезпечення житловим приміщення відповідно до встановлених санітарних та технічних норм позивача та членів його сім'ї; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 забезпечити позивача та членів його сім'ї житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм.
Разом з тим, суд вважає, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно ч.1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.
У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу, тощо.
Факт завдання моральної шкоди може бути підтверджений також показаннями свідків, зокрема, про важкий душевний стан потерпілого, спричинений правопорушенням, його переживання, хвилювання, зміни в самопочутті, загальному душевному настрої тощо, стані здоров'я, способі життя, спілкування, звичках, працездатності.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Позивач ОСОБА_1 в підтвердження завдання йому моральної шкоди не надав жодних письмових доказів, а лише заначив, що посадовими та службовими особами Національної гвардії України йому завдано немайнових втрат, які спричинили негативні зміни у його житті: переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні реакції при згадуванні, порушення сну, емоційна напруга, нервозність. Така моральна шкода була спричинена тим, що під час просування по службі позивач та члени його сім'ї були змушені винаймати житло переїжджати з одного міста в інше. Також, розчарування позивача полягає у тому, що при виконанні обов'язків військової служби, останній ризикував власним життям, отримав фізичні і моральні травми, але не отримав психологічної реабілітації. Відшкодування заподіяної моральної шкоди позивач оцінює у розмірі 280 000 (двісті вісімдесят тисяч) гривень. Ця сума обумовлена вищезазначеними душевними стражданнями, а також достатня для санаторно-курортного лікування та відвідування психолога.
Проаналізувавши вказані вище доводи позивача ОСОБА_1 , суд вважає, що вони не свідчать про те, що негативні зміни в житті позивача, погіршення загального стану стало наслідком його психічних переживань саме через порушення відповідачами житлових прав позивача, та не підтверджуються жодними письмовими доказами.
Отже, позивач ОСОБА_1 не довів суду належними доказами факт заподіяння йому відповідачами моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, тому суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Оскільки позивач є учасником бойових дій і був звільнений від сплати судового збору при зверненні з даним позовом до суду, його позовні вимоги задоволені судом частково, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідачів, кожного зокрема, на користь держави 840.80 грн. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 22 Конституції України, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 43 ЖК УРСР, ст.ст.1-2, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, Рішеннями Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 та від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, ч. 9 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 80-81,141, 263-265 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Головного управління Національної гвардії України про зобов'язання вчинити дії з розподілу та забезпечення житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм з урахуванням кількості членів сім'ї та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Національної гвардії України прийняти та затвердити рішення щодо розподілу жилої площі на військову частину НОМЕР_1 для забезпечення житловим приміщення відповідно до встановлених санітарних та технічних норм ОСОБА_1 та членів його сім'ї.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім'ї житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм.
В задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди відмовити.
Стягнути з Головного управління Національної гвардії України на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні у судовому засіданні можуть оскаржити рішення суду першої інстанції до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: