11 листопада 2020 року
м. Чернівці
справа № 727/4390/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.
секретар Конецька Д.Г.
позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач ОСОБА_1
апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 14 вересня 2020 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Чебан В.М.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В травні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг від 21 липня 2017 року в сумі 47 474 гривні 92 копійки.
Посилався на те, що 21 липня 2017 року між сторонами був укладений договір про надання банківських послуг. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 була надана кредитна карта та кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Станом на 28 квітня 2020 року у відповідачки внаслідок неналежного виконання умов договору є заборгованість в сумі 47 474 гривні 92 копійки, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 30 715 гривень 42 копійки, заборгованості за простроченими відсотками в сумі 3 303 гривні 55 копійок, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України в сумі 10 719 гривень 5 копійок, штрафу в сумі 2726 гривень 90 копійок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 14 вересня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 21 липня 2017 року в сумі 30 715 гривень 42 копійки.
Розстрочено виплату ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 30 715 гривень 42 копійки строком на один рік, щомісячними платежами по 2559 гривень 62 копійки з дня набрання рішенням законної сили.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові про стягнення відсотків та штрафу суд виходив з того, що в підписаній відповідачкою анкеті-заяві від 21 липня 2017 року не зазначені відсоткова ставка по договору та відповідальність у вигляді штрафу. Належні та допустимі докази про те, що сторони досягли домовленості щодо сплати відсотків та відповідальності у вигляді штрафу матеріали справи не містять.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в частині стягнення відсотків та штрафу.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині, яка оскаржується, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження укладення договору між сторонами, яким визначено відсотки за кредитним договором, порядок їх нарахування, прострочення сплати таких відсотків та умови нарахування штрафу.
Відсутність підпису боржника на тарифах банку, умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про неукладеність договору. Відповідачка, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловила свою згоду з формою договору та його умовами.
Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи
ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу.
Просила апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 14 вересня 2020 року залишити без змін.
Зазначала, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про домовленість сторін щодо відсоткової ставки та штрафу.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
21 липня 2017 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» підписали анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідачка засвідчила, що підписанням цієї анкети-заяви вона у повному обсязі приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, які розміщенні на офіційному сайті банку в мережі Інтернет за адресою privatbank.ua та які разом із пам'яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого вона отримала шляхом самостійного роздрукування (а.с.22).
З розрахунку заборгованості станом на 28 квітня 2020 року вбачається, що відповідачці внаслідок неналежного виконання умов договору нараховано банком заборгованість в сумі 47 474 гривні 92 копійки, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 30 715 гривень 42 копійки, заборгованості за простроченими відсотками в сумі 3 303 гривні 55 копійок, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України в сумі 10 719 гривень 5 копійок, штрафу в сумі 2726 гривень 90 копійок (а.с.15).
З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що в період з 21 липня 2017 року по 1 березня 2020 року відповідачка користувалася кредитними коштами банку (а.с.16-19).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає правильний висновок суду про відмову в позові про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом та штрафу.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували те, що сторони, укладаючи договір про надання банківських послуг від 21 липня 2017 року, досягли домовленості щодо сплати відсотків та відповідальності у вигляді штрафу.
Апеляційний суд вважає помилковим аргумент апеляційної скарги про те, що позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження укладення договору між сторонами, яким визначено відсотки за кредитним договором, порядок їх нарахування, прострочення сплати таких відсотків та умови нарахування штрафу.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві ОСОБА_1 від 21 липня 2017 року процентна ставка не зазначена (а.с. 22).
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитними коштами, а також штраф за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Умови та Правила надання банківських послуг як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Умовами та Правилами надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та його розмір і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та Умови розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати штрафу, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафу за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Умови та Правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21 липня 2017 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді штрафу за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №190/1419/19-ц (провадження №61-10096св20).
Суд першої інстанції правильно зробив висновок про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами та штрафу у зв'язку з безпідставністю позовних вимог у цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті в анкеті-заяві від 21 липня 2017 року, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Також помилковим є аргумент апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення відсотків, які нараховані на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України.
Так, згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В матеріалах справи відсутні докази про те, що договором про надання банківських послуг від 21 липня 2017 року було встановлено строк виконання зобов'язання щодо повернення кредитних коштів.
Згідно частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У даному випадку строк (термін) виконання боржником обов'язку щодо повернення кредитних коштів визначений моментом пред'явлення вимоги, а тому кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Зокрема, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
З позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що банк просив стягнути заборгованість по відсоткам нарахованим на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України станом на 28 квітня 2020 року.
АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 21 травня 2020 року.
Отже, станом на 28 квітня 2020 року відсутні підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 прострочила виконання грошового зобов'язання з повернення кредитних коштів, а тому вимога банку про стягнення відсотків, які нараховані на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України є безпідставною.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №190/1419/19-ц (провадження №61-10096св20).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржується, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід в цій частині залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 14 вересня 2020 року в частині, яка оскаржується, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 11 листопада 2020 року.
Головуючий О.О. Одинак
Судді М.І. Кулянда
Н.Ю. Половінкіна