Справа № 338/424/20
Провадження № 11-кп/4808/477/20
Категорія ч. 1 ст. 286 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
11 листопада 2020 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5
з участю секретаря ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12020090120000041 за апеляційною скаргою цивільного відповідача - голови правління ПрАТ «СК «Євроінс України» ОСОБА_7 на вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 17.09.2020 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , який не працює, є інвалідом ІІІ групи, з вищою освітою, одружений, раніше не судимий, громадянин України,
визнано винуватим за ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн. без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Цим же вироком постановлено цивільний позов задовольнити частково, а саме: стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_9 - 95192,15 грн. матеріальної шкоди та 13000 грн. моральної шкоди, а загалом - 108192,15 грн.; стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 6350 грн. матеріальної шкоди та 17000 грн. моральної шкоди, а загалом - 23350 грн.
Вироком вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат за проведення експертиз.
з участю: прокурора ОСОБА_10
потерпілого ОСОБА_9
представника потерпілого ОСОБА_11
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника ОСОБА_12
В апеляційній скарзі цивільній відповідач - голова правління ПрАТ «СК «Євроінс України» ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 до ПрАТ «СК «Євроінс України», та просить в цій частині закрити провадження по справі. Вважає вирок суду в частині вирішення питання по цивільному позову такий, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому його розгляду, неправильно застосував норми діючого законодавства, що, на думку апелянта, потягло за собою ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Зокрема вважає незаконними висновки суду першої інстанції в частині: 1) залишення поза увагою несвоєчасне подання заяви про страхове відшкодування; 2) вирішення питання про відшкодування шкоди до прийняття рішення щодо доведення винуватості особи; 3) розрахунку щодо страхового відшкодування вартості транспортного засобу; 4) стягнення моральної шкоди; 5) стягнення франшизи.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор підтримав частково доводи апеляційної скарги, вважав, що вирок суду в частині вирішення цивільного позову належить змінити та стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь потерпілого ОСОБА_9 - 94192,15 грн. матеріальної шкоди та 190 грн. моральної шкоди, а також змінити відшкодування збитків потерпілому, збільшивши на 1000 грн. суму відшкодування з обвинуваченого;
- потерпілий та його представник частково визнали апеляційну скаргу, та не заперечували вирішенню цивільного позову у спосіб запропонований прокурором шляхом зміни вироку в частині вирішення цивільного позову;
- обвинувачений та його захисник також частково підтримали доводи апеляційної скарги, не заперечували вирішенню цивільного позову у спосіб запропонований прокурором шляхом зміни вироку в частині вирішення цивільного позову.
Представник ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» до суду апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, клопотань про відкладання судового розгляду від нього не надходило, що не перешкоджає розгляду справи у його відсутність.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, вирок суду скасувати в частині вирішення цивільного позову та в цій частині призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 керуючи транспортним засобом, порушив п. 1.2, п. 1.3, п. 1.5, п. 2.3б, п. 11.3, п. 12.1, п. 12.3 ПДР України, що спричинило потерпілому ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесне ушкодження, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, (а.п. 199-203).
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому в суді апеляційної інстанції не перевіряються.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Проте, суд першої інстанції, під час вирішення цивільного позовувказаних вимог закону належними чином не дотримався.
В апеляційній скарзі цивільний відповідач вважає, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду цивільного позову, не дослідив документальні докази, та неправильно застосував норми діючого законодавства, що мають значення для правильного вирішення справи в частині цивільного позову, а тому, на думку апелянта, вирок суду в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 до ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна», є незаконним та необґрунтованим.
Перевіряючи доводи апелянта, в частині вирішення судом першої інстанції питання про відшкодування шкоди до набуття чинності рішення щодо встановлення вини ОСОБА_8 , колегія суддів доходить наступного висновку.
Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Частиною 1 ст. 368, ч. 3, 4 ст. 374 КПК України, передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.
При цьому, суд зобов'язаний всебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер та розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв'язок між діянням та шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
Суд першої інстанції встановив, що шкоду потерпілому ОСОБА_9 було завдано внаслідок грубого порушення обвинуваченим ОСОБА_8 Правил дорожнього руху, у результаті чого сталася дорожньо-транспортна пригода.
Оскільки нормами КПК України чітко встановлено, що, в разі заявлення учасниками кримінального провадження цивільного позову, суд, ухвалюючи остаточне рішення (вирок або ухвалу), вирішує питання щодо нього, а тому колегія суддів доходить висновку, що кримінальний процесуальний закон не обмежує можливості вирішення питання вирішення цивільного позову виключно після набуття вироком законної сили, як про це наголошує апелянт, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність доводів апелянта в цій частині.
Також не заслуговують на увагу й доводи апелянта в частині залишення поза увагою суду першої інстанції факту звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування поза строками, визначеними законом.
Так, апелянт наголошує на тому, що цивільний позивач - ОСОБА_9 , у порушення приписів ст. 35 Закон України № 1961-IV від 01.07.2004 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі Закон), звернувся на отримання страхового відшкодування та надав Скаржнику заяву про страхове відшкодування лише 22.09.2020 року, тобто поза спливом визначеного 30 денного строку з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Залишаючи апеляційну скаргу в цій частині без задоволення, колегія суддів враховує те, що вказаний вище Закону регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, де визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
В той же час, Законом не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування.
Системним аналізом вказаного закону встановлено, що особа, яка вимагає виплати страхового відшкодування, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону не містять.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону.
Отже, якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до Моторного транспортного страхового бюро України (далі - МТСБУ) або Страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону, загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
На переконання колегії суддів, звернення потерпілого із заявою до Страховика лише 22.09.2020 року, жодним чином не перешкоджає з'ясуванню обставин, з яким закон пов'язує підстави для виплати страхового відшкодування за умови, що особа звернулась безпосередньо до суду. У будь-якому разі, строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.
Доводи апелянта в частині помилкових розрахунків судом першої інстанції сум відшкодування моральної шкоди, є такими, що заслуговують на увагу.
Статтею 3 Закону передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і для захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно приписів статей 22, 29 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, ухваленому в постанові від 04.07.2018 року (справа № 755/18006/15-ц; провадження № 14-176 цс 18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом порядку.
З матеріалів кримінального провадження, зокрема з копії полісу серії №АР/4595198 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зі строком дії до 19.11.2020 року включно (а.п. 36, 75), вбачається, що ПрАТ «СК «Євроінс України» застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_8 перед третіми особами, під час дорожньо-транспортної пригоди, яка б сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за цим полісом (договором).
Як правильно встановлено судом першої інстанції, вказаним полісом застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_8 у розмірі 260000 грн. за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю та 130000 грн. за шкоду, заподіяну майну, розмір франшизи становить 1000 грн. (а.п. 36).
Між тим, суд першої інстанції, обмежився посиланням на вказаний вище поліс, досліджений у судовому засіданні, не проаналізувавши при цьому зміст нормативно-правових актів, що регулюють дані правовідносини.
Разом з тим, метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, зокрема й в частині цивільного позову, а й досягнення правосуддя, в зв'язку з чим суд зобов'язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.
Відсутність належної мотивації висновків суду в цій частині призводить до того, що сторона позбавляється можливості обґрунтувати свою позицію під час оскарження вироку суду, а суд вищої інстанції - переглянути його.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (Справа «Салов проти України»).
Крім того, суд першої інстанції, розглядаючи цивільний позов у кримінальному провадженні, допустив порушення й в частині розрахунку порядку відшкодування моральної шкоди.
Так, відповідно до ст. 23 Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Колегія суддів вважає слушними доводи апелянта про те, що судом першої інстанції під час задоволення позовних вимог в частині відшкодування потерпілому моральної шкоди, належним чином не були враховані приписи ст. 26-1 вказаного вище Закону, якими передбачений порядок відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому, а саме: «Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю».
В мотивувальній частині вироку, судом першої інстанції було встановлено, що вимога потерпілого про відшкодування матеріальної шкоди на придбання медичних препаратів у зв'язку з його лікуванням після дорожньо-транспортної пригоди підтверджується письмовими доказами, зокрема відповідними квитанціями на суму 3800 грн. (а.с.22-23), та у подальшому, суд першої інстанції доходить помилкового висновку про стягнення із Страховика - ПрАТ «СК «Євроінс України» суми моральної шкоди у розмірі 13000 грн.
З оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд дійшов висновку про розмір заподіяної потерпілому моральної шкоди, - а саме 30000 грн. Вказаний висновок суду, жодної із сторін не оскаржувався, а тому й колегією суддів не перевірявся відповідно до ст. 404 КПК України.
Разом з тим, запропонований прокурором спосіб вирішення цивільного позову, проти якого не заперечували інші учасники кримінального провадження, фактично погіршує становища потерпілого, оскільки суттєво зменшує розмір відшкодування моральної шкоди, який належить стягнути із страхової компанії.
Апеляційного приводу для збільшення стягнення розміру моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_8 на суму відповідного зменшення її для стягнення з страхової компанії, - колегія суддів не має, а тому, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості прийняти відповідне рішення щодо цивільного позову, виходячи з того, що будь-яке його вирішення за апеляційною скаргою ПрАТ «СК «Євроінс України», одночасно стосується прав й обов'язків не лише страхової компанії, а й сум, які необхідно буде стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого за відсутності апеляційної скарги з цього приводу.
Колегія суддів також вважає слушними й доводи апелянта в частині того, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки питанню щодо франшизи, передбаченої полісом страхування у виді 1000 грн., яка, відповідно до ст. 12 названого Закону вираховується із розміру страхового відшкодування, оскільки страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Наведені вище доводи апелянта, які не врахував суд першої інстанції під час вирішення питання в частині вирішення цивільного позову, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого рішення.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне застосувати загальні засади кримінального провадження, а саме положення ч. 1 ст. 9 КПК України, з яких вбачається, що під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, кримінального процесуального кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, тобто суд під час розгляду кримінального провадження повинен дотримуватися законності.
Отже, якщо в кримінальному провадженні суд розглянув цивільний позов і є підстави для скасування рішень саме в частині цивільного позову, то в цій частині вони підлягають скасуванню й новому розгляду в порядку цивільного судочинства.
Така позиція відповідає практиці Верховного суду про те, що вирок суду може бути скасовано в частині вирішення цивільного позову з призначенням нового судового розгляду у частині вирішення цивільного позову (справа № 712/2689/17; провадження № 51-4381 км18 та справа №187/291/17; провадження №51-274км17).
Оскільки судом першої інстанції при розгляді справи порушені загальні засади кримінального провадження в частині вирішення цивільного позову, колегія судді доходить висновку про те, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, вирок суду - скасувати з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Інші доводи апелянта, зокрема в частині розрахунку страхового відшкодування вартості транспортного засобу марки «Renault Megane» номерний знак НОМЕР_1 , за відсутності переконливої мотивації суду першої інстанції саме у визначеному розмірі 91392,15 грн., за умови вартості відновлюваних робіт на суму 224588,78 грн., вартості транспортного засобу в пошкодженому вигляді, - 34349,42 грн. та ринкової вартості транспортного засобу в сумі 91392,15 грн., підлягають ретельній перевірці під час нового судового розгляду в частині вирішення цивільного позову з відповідною мотивацією цього розміру, з урахуванням як вимог Цивільного кодексу України, так й ст.ст. 28-30 Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу голови правління ПрАТ «СК «Євроінс України» ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 17.09.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, - скасувати в частині вирішення цивільного позову та в цій частині призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_5
ОСОБА_4