Справа № 344/63/20
Провадження № 11-кп/4808/478/20
Категорія ст. 197 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
11 листопада 2020 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря с/з ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в м. Івано-Франківську матеріали за апеляційною скаргою (далі АС) обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2020 року про продовження щодо нього строку тримання під вартою,-
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2020 року продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 11 грудня 2020 року включно щодо обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 185 КК, обраного відповідно до ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2020 року.
Своє рішення суд мотивував тим, що прокурором доведено наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК, зокрема можливість обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, у кримінальному провадженні, оскільки йому відомо місце їх перебування, вчинити інше кримінальне правопорушення. Обставини, що слугували підставою застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час не змінилися, інших обставин, котрі давали б підстави до зміни чи скасування запобіжного заходу, судом першої інстанції не встановлено.
Не погодившись з ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_8 , подав АС, в якій зазначив, що висновки суду є недостатніми для продовження тримання його під вартою, оскільки вони не відповідають матеріалам кримінального провадження. Судом констатовано лише особливу тяжкість злочину, продовження існування ризиків і висновок, що жоден інший більш м'який запобіжний захід ризикам запобігти не зможе, що, на думку апелянта, не виправдовує таке тривале тримання його під вартою. Орган державного обвинувачення не надав суду будь-яких ґрунтовних доказів спроб його переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на свідків, потерпілу тощо.
Просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою змінити запобіжний захід щодо нього на більш м'який не пов'язаний із триманням під вартою.
Заслухавши доповідь судді ОСОБА_3 , пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 , які підтримали подану АС, просять ухвалу суду скасувати та задовольнити апеляційні вимоги; пояснення прокурора ОСОБА_7 , яка вважає АС необгрунтваною, просить залишити її без задволення, а ухвалу суду - без зміни; перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження, обговоривши доводи і мотиви АС, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
13.06.2019 року Конституційний суд України вирішив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Тому питання продовження строку тримання під вартою підлягає апеляційному перегляду, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України, в межах апеляції, доводів та заперечень сторін кримінального провадження, згідно приписів ст. 404, 405, 407 КПК.
У відповідності до ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Вказаних вимог закону суд в повній мірі дотримався. Покликання обвинуваченого в АС на те, що суд безпідставно продовжив йому строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є необґрунтованими, виходячи із наступного.
Згідно положень ст. 197 КПК, строк тримання під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідуванням, передбаченого законодавством, за умови доведення прокурором в клопотанні поданому до суду в порядку ст. 199 цього ж Кодексу, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, відповідно до ст. 178 КПК, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При обґрунтуванні рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати вимоги ст. 199 КПК, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК. Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
Як вбачається із матеріалів справи, що ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2020 року щодо обвинуваченого ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 12 квітня 2020 року включно. В подальшому судом вирішувалось питання щодо продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, раніше притягався до кримінальної відповідальності, на даний час триває судовий розгляд та продовжують існувати ризики щодо можливості переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, у кримінальному провадженні, оскільки обвинуваченому відомо місце їх перебування, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 на шістдесят днів.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , відповідно до вимог ст.12 КК України, відносяться до категорії особливо тяжких злочинів.
В той же час, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що прокурором доведено наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК, зокрема можливість обвинуваченого: переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, у кримінальному провадженні, оскільки обвинуваченому відомо місце їх перебування, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що для запобігання вищевказаним ризикам, враховується суспільний інтерес, що полягає у виконанні завдань, які передбачені ст. 2 КПК, зокрема, у захисті інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та інтересів інших учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинувачених, превалює над принципом поваги до свободи особистості, про що зазначено у п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року.
Під час апеляційного розгляду прокурором були в повній мірі доведені ризики, передбачені ст. 177 КПК.
Окрім цього, слід звернути увагу також і на те, що, як правильно зазначено прокурором в поданому клопотанні, обставини у вказаному кримінальному провадженні з часу обрання обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися, а встановлені ризики, передбачені пунктами 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК не зменшились. Також, при вирішенні питання про законність рішення суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів приймає до уваги, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження. Зокрема, на стадії судового розгляду кримінального провадження, такий стандарт доказування як «обґрунтована підозра» втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання. Намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду та визнана правовою підставою для відводу складу суду.
Колегія суддів вважає, що з врахуванням даних про особу обвинуваченого, а також з огляду на тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, і суспільну небезпечність самого кримінального правопорушення, в даному випадку мають місце відповідні ризики, а саме спроби обвинуваченого здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК .
Ризики, запобігання спробам яких є метою та підставами застосування запобіжних заходів, з моменту застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися та продовжують існувати до теперішнього часу.
Більш того, обвинуваченим ОСОБА_8 в поданій АС не наведено, як змінилися обставини, які були взяті до уваги при обранні запобіжного заходу, які нові обставини виникли після прийняття рішень про застосування щодо нього запобіжного заходу. Таким чином, доводи АС обвинуваченого про те, що висновки суду є недостатніми для продовження тримання його під вартою, позаяк вони не відповідають матеріалам кримінального провадження, а також продовження існування ризиків і висновок, що жоден інший більш м'який запобіжний захід ризикам запобігти не зможе, що, на думку апелянта, не виправдовує таке тривале тримання його під вартою, та те, що орган державного обвинувачення не надав суду будь-яких ґрунтовних доказів спроб його переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих та свідків, є безпідставними та необґрунтованими.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що з метою забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків та запобіганню ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, суд першої інстанції правильно задовольнив клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_8 .
Більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Враховуючи вищевикладені обставини, ухвала Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2020 року про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 постановлена з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. За таких обставин, АС обвинуваченого ОСОБА_8 не підлягає до задоволення.
Керуючись вимогами ст.ст. 404, 405, 418, 419, 422 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2020 року щодо нього - без зміни.
Ухвала оскраженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5