Житомирський апеляційний суд
Справа №278/607/17 Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.
Категорія 16 Доповідач Павицька Т. М.
10 листопада 2020 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Миніч Т.І., Трояновської Г.С.,
за участю секретаря Кучерявого О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/607/17 за позовом прокурора Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 про визнання незаконними рішень селищної ради, скасування права власності та витребування земельних ділянок за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 травня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Грубіяна Є.О. в м. Житомирі,
У вересні 2017 року прокурор Житомирської місцевої прокуратури звернувся до суду із даним позовом мотивуючи його тим, що в ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою виявлено факт порушення Новогуйвинською селищною радою Житомирського району Житомирської області вимог закону при виділенні громадянам земельних ділянок. Зазначав, що рішенням Новогуйвинською селищною радою Житомирського району № 866 від 17 вересня 2015 року затверджено проект землеустрою і передано у власність відповідачам земельні ділянки для будівництва і обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані на території Новогуйвинської селищної ради в смт Гуйва, масив «Великий Шумськ». Після отримання у власність земельних ділянок деякі з них були відчужені за різними правочинами на користь третіх осіб. Вказував, що передача у власність відповідачам земельних ділянок відбулася з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, надані земельні ділянки розташовані в смт Гуйва в адміністративних межах Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, де план зонування та детальний план території відсутні. При цьому, ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняє надання у власність чи у користування земельних ділянок за відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону. Відтак, просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Новогуйвинської селищної ради Житомирського району № 866 від 17.09.2015 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність відповідачам, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки, витребувати вказані земельні ділянки.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 24 травня 2017 року позовні вимоги прокурора Житомирської місцевої прокуратури задоволено в повному обсязі. Визнано незаконним та скасовано рішення Новогуйвинської селищної ради від 17.09.2015 № 866 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачі земельних ділянок у власність громадянам: ОСОБА_3 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1643; ОСОБА_7 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1644; ОСОБА_19 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1645; ОСОБА_1 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1655; ОСОБА_2 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1642; ОСОБА_26 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1637; ОСОБА_15 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1654; ОСОБА_14 , площею 0,1492 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1652; ОСОБА_10 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1649; ОСОБА_6 , площею 0, 1493 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1646; ОСОБА_13 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1640; ОСОБА_22 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1650; ОСОБА_18 , площею 0,1438 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1648; ОСОБА_20 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1657; ОСОБА_23 , площею 0,1492 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1658; ОСОБА_17 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1656; ОСОБА_24 , площею 0,1497 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1651; ОСОБА_8 , площею 0,1498 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1647; ОСОБА_21 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1638; ОСОБА_16 , площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1639; ОСОБА_9 , площею 0,1497 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1641. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.11.2015 № 25863389 та запис про право власності від 04.11.2015 № 11903319 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1655, площею 0,15 га за ОСОБА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.11.2015 №26200755 та запис про право власності №12078452 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку кадастровий номер 1822055600:01:000:1642, площею 0,15 га за ОСОБА_2 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.11.2015 № 26480134 та запис про право власності від 23.11.2015 №12223432 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1637, площею 0,15 га за ОСОБА_26 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.11.2015 № 26249165 та запис про право власності від 17.11.2015 № 12103350 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку кадастровий номер 1822055600:01:000:1654, площею 0,15 га за ОСОБА_15 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2016 №29111797 та запис про право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно від 01.04.2016 №14030516 на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1647, площею 0,1498 га за ОСОБА_8 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2016 року № 29106218 та запис про право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно від 31.03.2016 № 14025664 на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1638, площею 0,15 га за ОСОБА_21 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2016 № 29101671 та запис про право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно від 31.03.2016 № 14024970 на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1639, площею 0,15 га за ОСОБА_16 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29107424 та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 31.03.2016 № 14028672 на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1641, площею 0,1497 га за ОСОБА_9 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1643, площею 0,15 га за ОСОБА_3 . Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності та запис про проведену державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1644, площею 0,15 га за ОСОБА_7 . Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності та запис про проведену державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майна на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1645, площею 0,15 га за ОСОБА_19 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1652, площею 0,11492 га за ОСОБА_14 Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про проведену державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав за нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1649, площею 0,15 га за ОСОБА_10 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1646, площею 0,1493 га за ОСОБА_6 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1640, площею 0,15 га за ОСОБА_13 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1650, площею 0,15 га за ОСОБА_22 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1648, площею 0,1438 га за ОСОБА_18 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1657, площею 0,15 га за ОСОБА_20 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1658, площею 0,1492 га за ОСОБА_23 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1656, площею 0,15 га за ОСОБА_17 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку, кадастровий номер 1822055600:01:000:1651, площею 0,1497 га за ОСОБА_24 Витребувано у ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,1497 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1651 та скасовано у Державному реєстрі речових прав на рухоме майно запис про право власності від 25.07.2016 № 15570495. Витребувано у ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,1497 га кадастровий номер 1822055600:01:000:1651 та скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності від 25.07.2016 №15570495. Витребувано у ОСОБА_11 земельні ділянки з кадастровими номерами: 1822055600:01:000:1643, 1822055600:01:000:1649, 1822055600:01:000:1650, 1822055600:01:000:1646, 1822055600:01:000:1640, 1822055600:01:000:1657, 1822055600:01:000:1658 та скасовано записи право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ці ділянки. Витребувано у ОСОБА_12 земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1645 та скасовано запис про право власності від 30.09.2016 № 16676775 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Витребувано у ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,1438 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1648 та скасовано запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28.09.2016 за № 16626472. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині витребування у нього земельної ділянки площею 0,1438 га з кадастровим номером 1822055600:01:000:1648, скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №16626472 від 28.09.2016 року та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 . На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було враховано що право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 було набуто на підставі договору купівлі-продажу у законний спосіб. Зазначає, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції його не було повідомлено належним чином про дату, час і місце судового засідання, чим порушено право останнього на захист своїх прав та обов'язків відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У відзиві на апеляційну скаргу виконувач обов'язків керівника Житомирської місцевої прокуратури зазначає, що спірна земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади поза її волею, отже вона підлягає поверненню до комунальної власності. Підстави для скасування або зміни рішення, прийняття рішення про відмову у задоволенні позову прокурора у зазначеній частині відсутні.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог прокурора Житомирської місцевої прокуратури до ОСОБА_5 , а тому на законність та обґрунтованість в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що рішенням Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області № 866 від 17 вересня 2015 року затверджено проект землеустрою та передано у власність громадянам, в тому числі ОСОБА_18 земельну ділянку площею 0,1438 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1648 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 .
ОСОБА_18 на підставі вказаного рішення зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку і в подальшому за договором купівлі-продажу від 28.09.2016 року відчужив вказане нерухоме майно ОСОБА_5 .
Також судом встановлено, що на час передачі Новогуйвинською селищною радою Житомирського району у власність ОСОБА_18 спірної земельної ділянки план зонування та детальний план території у встановленому законом порядку селищною радою не розроблявся та не затверджувався.
Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтями 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Відповідно до статті 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно з положеннями статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Відповідно до статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Статтею 39 ЗК України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Згідно зі статтею 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Отже, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.
За правилом частини першої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що план зонування території та детальний план є окремими видами містобудівної документації, які повинні відповідати генеральному плану населеного пункту.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб Втім, як встановлено судом забороняється.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що Генеральний план 95-06-ГН «Садибна забудова на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району», наданий відповідачами, у розумінні наведених положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не може вважатись планом зонування території або детальним планом території, доказів наявності таких не надано.
З врахуванням наведеного суд обгрунтовано задовольнив вимоги прокурора про визнання незаконними рішень селищної ради .
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
ЦК України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності обєктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
У цій справі витребовування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача є обгрунтованим, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов'язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.
Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.
Земельний Кодекс України, яким регламентується передача земельної ділянки у власність був доступним, чітким та передбачуваним. Тому немає підстав вважати, що як перед безоплатним отриманням земельної ділянки ОСОБА_18 , так і перед придбанням у нього цієї ділянки ОСОБА_5 , існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеним кодексом та зробити висновки щодо режиму земельної ділянки.
Судом не встановлено фактів, що відповідач ОСОБА_5 взагалі користуються земельною ділянкою за цільовим призначенням, та таких доводів відповідач не наводив. Відповідач також не наводив підстав для того щоб вважати, що витребовування земельної ділянки є для нього надмірним тягарем або тягне за собою спричинення ним шкоди або позбавлення його того, на що він розраховував у майбутньому, використовуючи цю земельну ділянку.
Крім того, чинне законодавство України надає ОСОБА_5 додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Відповідач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до продавця, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
За таких обставин підстав вважати, що витребовування земельної ділянки є надмірним тягарем для ОСОБА_5 не має.
З врахуванням наведених вимог закону та обставин справи, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив вимоги прокурора щодо скасування права власності за ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку, її витребування та повернення у власність Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
Разом з тим, відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Оскільки, судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, у зв'язку із неповідомленням ОСОБА_5 про дату, час і місце розгляду справи, а останній обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог заявлених прокурором до ОСОБА_5 .
За правилами ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача обов'язок відшкодувати Житомирській місцевій прокуратурі судові витрати понесені за подання позовної заяви в сумі 308 грн 63 коп.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 травня 2017 року в частині скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №16626472 від 28.09.2016 та витребування земельної ділянки площею 0,1438 га з кадастровим номером 1822055600:01:000:1648 у ОСОБА_5 та судових витрат скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Витребувати у ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,1438 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:1648 та скасувати запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28.09.2016 за № 16626472.
Стягнути із ОСОБА_5 на користь Житомирської місцевої прокуратури 5 308 грн 63 коп. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 11 листопада 2020 року.
Головуючий
Судді