Провадження № 22-ц/803/5245/20 Справа № 652/328/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
06 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2020 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства “Златобанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю “Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма “Промінь”, Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У червні 2015 року публічне акціонерне товариство “Златобанк” (далі - ПАТ “Златобанк”) звернулось до Високопільського районного суду Херсонської області з позовом до товариства з обмеженою «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь» (далі - ТОВ «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь»), товариства з обмеженою відповідальністю «Заготзерно-Високопілля» (далі - ТОВ «Заготзерно-Високопілля»), товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАВДА» (далі - ТОВ «ПРАВДА»), сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» (далі - СТОВ «Агрофірма Маяк»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи тим, що 19 квітня 2013 року між банком та ТОВ «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь» укладено кредитний договір, за умовами якого підприємство отримало грошові кошти у вигляді кредитної лінії в розмірі 6 000 000 грн. строком повернення до 18 квітня 2014 року.
Зазначали, що зобов'язання позичальника за кредитним договором були забезпечені договором іпотеки, укладеним з ТОВ «Заготзерно-Високопілля», та договорами поруки, укладеними з ТОВ «ПРАВДА», СТОВ «Агрофірма Маяк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Вказували, що відповідачі неналежно виконують свої зобов'язання за кредитним договором, що стало причиною звернення позивача до суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову, а також заяв про зменшення позовних вимог) про стягнення з них у солідарному порядку заборгованості в розмірі 7 429 722, 87 грн., з урахуванням процентів за користування коштами, неустойки та трьох відсотків річних, звернення стягнення на предмети іпотеки (земельна ділянка, комплекс будівель і споруд).
05 квітня 2016 року Високопільський районний суд Херсонської області постановив ухвалу про залучення до участі у справі в якості третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
04 липня 2016 року СТОВ «Агрофірма Маяк» звернулося до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Златобанк», треті особи - ТОВ «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь», ТОВ «Заготзерно-Високопілля», ТОВ «ПРАВДА», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання припиненим договору поруки від 19 квітня 2013 року, укладеного між ним та ПАТ «Златобанк».
12 серпня 2016 року ТОВ «ПРАВДА» звернулося до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Златобанк», треті особи - ТОВ «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь», ТОВ «Заготзерно-Високопілля», СТОВ «Агрофірма Маяк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання припиненим договору поруки від 19 квітня 2013 року, укладеного між ним та ПАТ «Златобанк».
Ухвалою Високопільського районного суду Херсонської області від 16 лютого 2017 року провадження у справі за позовом ПАТ «Златобанк» до ТОВ «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь», ТОВ «Заготзерно-Високопілля», ТОВ «ПРАВДА», СТОВ «Агрофірма Маяк» та за зустрічними позовами СТОВ «Агрофірма Маяк» та ТОВ «ПРАВДА» закрито.
Високопільським районним судом Херсонської області ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи ТОВ «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь».
10 травня 2017 року Високопільський районний суд Херсонської області постановив ухвалу про передачу справи за підсудністю до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська.
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року справу за підсудністю передано до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2020 року позов ПАТ «Златобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - ТОВ «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь», Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Златобанк» заборгованість за кредитним договором від 19 квітня 2013 року №107/2/13-KL у розмірі 7 429 722,87 грн. (6 000 000 грн. - основна заборгованість; 695 342,48 грн. - проценти; 697 818,74 грн. - пеня; 5 000 грн. - штраф; 31 561,65 грн. - 3% річних). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 218 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 218 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 218 грн.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просили скасувати рішення та закрити провадження у справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що ухвалою Господарського суду м.Києва від 19 червня 2019 року відкрито провадження у справі №910/4475/19 про банкрутство ПАТ “Златобанк”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном боржника; 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року, всі спори, стороною яких є ПАТ “Златобанк”, підлягають розгляду Господарським судом м.Києва за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, місцевий суд безпідставно не закрив провадження у справі; судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, викладені в ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства; місцевий суд безпідставно взяв до уваги в якості доказів наявні в матеріалах справи копії договорів поруки, незважаючи на неподання оригіналів та посилання відповідачів на неукладення таких договорів.
Національний банк України надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказували про те, що правові підстави для закриття провадження відсутні. Справа перебувала на судовому вирішення чотири роки та весь цей час відповідачі не зазначали про те, що не підписували правочинів.
06 листопада 2020 року від позивача надійшло чергове клопотання про відкладення розгляду справи.
Клопотання до задоволення не підлягає, оскільки в силу положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції необмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 367 ЦПК України).
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, у повній мірі зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 19 квітня 2013 року між позивачем та ТОВ «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь» укладено кредитний договір №107/2/13-KL, за умовами якого останнє одержало кредит у формі відкриття відкличної кредитної лінії 6 000 000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік строком повернення до 18 квітня 2014 року включно.
25 липня 2013 року між банком та позичальником укладено договір про внесення змін до кредитного договору №107/2/13-KL.
07 лютого 2014 року між банком та позичальником підписано договір про внесення змін № 1 до кредитного договору №107/2/13-KL.
04 березня 2014 року між банком та позичальником підписано договір про внесення змін №2 до кредитного договору №107/2/13-KL.
18 квітня 2014 року між банком та позичальником підписано договір про внесення змін №3 до кредитного договору №107/2/13-KL, яким кінцева дата повернення кредиту визначена - 17 квітня 2015 року.
19 квітня 2013 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки №107/2/13-KL/P-1, згідно з яким останній зобов'язався солідарно з ТОВ «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь» відповідати за своєчасне повернення ним коштів за укладеним кредитним договором.
18 квітня 2014 року між банком та поручителем ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін №1 до договору поруки №107/2/13-KL/P-1 від 19 квітня 2013 року.
19 квітня 2013 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №107/2/13-KL/P-2, згідно з яким останній зобов'язався солідарно з ТОВ «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь» відповідати за своєчасне повернення ним коштів за укладеним кредитним договором.
18 квітня 2014 року між банком та поручителем ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін №1 до договору поруки №107/2/13-KL/P-1 від 19 квітня 2013 року.
19 квітня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №107/2/13-KL/P-3, згідно з яким останній зобов'язався солідарно з ТОВ «Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма «Промінь» відповідати за своєчасне повернення ним коштів за укладеним кредитним договором.
18 квітня 2014 року між банком та поручителем ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін №1 до договору поруки №107/2/13-KL/P-3 від 19 квітня 2013 року.
Судом першої інстанції також встановлено, що відповідачі не виконують свої зобов'язання з повернення позичених коштів та процентів за ними, і станом на 22 червня 2015 року за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 7 429 722,87 грн. відповідно до доданого позивачем розрахунку (т.1 а.с.109): 6 000 000 грн. - основна заборгованість; 695 342, 48 грн.- проценти; 697 818,74 грн. - пеня; 5 000 грн. - штраф; - 31 561,65 грн. - 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відповідачі не виконують свої обов'язки за кредитним договором, що полягає у простроченні сплати заборгованості, а також процентів за кредитом, позов є обґрунтованим, а відповідачі є солідарними боржниками. Крім того, зазначив, що в період з 30 червня 2015 року і до 17 квітня 2019 року (майже чотири роки) відповідачі не заявляли про неукладення ними договорів поруки, висуваючи інші версії своїх заперечень, а згодом заявили про те, що взагалі не є поручителями, суперечить їхній попередній поведінці і містить ознаки недобросовісності.
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині наявності правових підстав для солідарного стягнення з поручителів заборгованості, зважаючи на наступне.
Статтею 1054 ЦК України передбачено що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Згідно зі статтею 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою,боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники,якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Так, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом пунктів 1.1 договорів поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники. Договорами поруки передбачена відповідальність поручителя перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник включаючи повернення основної суми кредиту, процентів, комісії, пені, штраф, відшкодування збитків.
Виконання сторонами зобов'язання - це здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором.
Отже, основне зобов'язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, можна зробити висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12 (провадження №14-145цс18).
З розрахунку заборгованості вбачається, що 09 січня 2015 року було здійснено погашення пені за прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 152 876,72 грн., 09 лютого 2015 року був здійснений платіж у розмірі 152 876,72 грн. на погашення відсотків (т.1 а.с.109), відповідно наступний платіж повинен бути здійснений у березні 2015 року, втім платіж у березні сплачений не був та з березня почалось порушення виконання зобов'язання.
06 квітня 2015 року банком були надіслані листи-вимоги позичальнику та поручителям про погашення існуючої заборгованості (т.1 а.с.79-83,85-88), а з даним позовом банк звернувся до суду 15 липня 2015 року (т.1 а.с.1-12,185), тобто в межах шести місяців.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Відповідачами позовні вимоги не спростовані.
Втім, колегія суддів наголошує на тому, що умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.
Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки.
Доводи апеляційної скарги відповідачів в частині невірного застосування місцевим судом норм матеріального права, викладених в ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, посилання на те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та наявності правових підстав для закриття провадження колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У пунктах 1,3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року №2597-VIII (далі - Кодекс №2597-VIII).
У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
Відповідно до статті 7 Кодексу №2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).
Колегія суддів наголошує на тому, що банк є позивачем. Позивач, стосовно якого наразі відкрито провадження у справі про банкрутство, не є боржником в розумінні Кодексу №2597-VIII у даній справі, позовні вимоги до банку боржника в рамках даної справи не заявлені.
Таким чином суд першої інстанції безпідставно стягнув кредитну заборгованість з поручителів солідарно, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог банку та стягнення виниклої заборгованості з кожного з поручителів окремо.
Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачені наступні чіткі розміри ставок судового збору, який залежить від розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору становила 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.
Звернувшись до суду 07 липня 2015 року ціна позову, визначена позивачем, становила 7 729 722,87 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між учасниками справи, апеляційний суд виходить з норм ст.141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви по 24 360 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов публічного акціонерного товариства “Златобанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю “Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма “Промінь”, Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) поручителя за договором поруки №107/2/13-KL/P-3 від 19 квітня 2013 року на користь публічного акціонерного товариства “Златобанк” (ЄДРПОУ 35894495) заборгованість за кредитним договором від 19 квітня 2013 року №107/2/13-KL у загальному розмірі 7 429 722,87 грн. (сім мільйонів чотириста двадцять дев'ять тисяч сімсот двадцять дві гривні вісімдесят сім копійок), яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 000 000 грн. (шість мільйонів гривень); заборгованості по процентам у розмірі 695 342,48 грн. (шістсот дев'яносто п'ять тисяч триста сорок дві гривні сорок вісім копійок); пені 697 818,74 грн. (шістсот дев'яносто сім тисяч вісімсот вісімнадцять гривень сімдесят чотири копійки); штрафу у розмірі 5 000 грн. (п'ять тисяч гривень) та 3% річних у розмірі 31 561,65 грн. (тридцять одна тисяча п'ятсот шістдесят одна гривня шістдесят п'ять копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) поручителя за договором поруки №107/2/13-KL/P-2 від 19 квітня 2013 року на користь публічного акціонерного товариства “Златобанк” (ЄДРПОУ 35894495) заборгованість за кредитним договором від 19 квітня 2013 року №107/2/13-KL у загальному розмірі 7 429 722,87 грн. (сім мільйонів чотириста двадцять дев'ять тисяч сімсот двадцять дві гривні вісімдесят сім копійок), яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 000 000 грн. (шість мільйонів гривень); заборгованості по процентам у розмірі 695 342,48 грн. (шістсот дев'яносто п'ять тисяч триста сорок дві гривні сорок вісім копійок); пені 697 818,74 грн. (шістсот дев'яносто сім тисяч вісімсот вісімнадцять гривень сімдесят чотири копійки); штрафу у розмірі 5 000 грн. (п'ять тисяч гривень) та 3% річних у розмірі 31 561,65 грн. (тридцять одна тисяча п'ятсот шістдесят одна гривня шістдесят п'ять копійок).
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) поручителя за договором поруки №107/2/13-KL/P-1 від 19 квітня 2013 року на користь публічного акціонерного товариства “Златобанк” (ЄДРПОУ 35894495) заборгованість за кредитним договором від 19 квітня 2013 року №107/2/13-KL у загальному розмірі 7 429 722,87 грн. (сім мільйонів чотириста двадцять дев'ять тисяч сімсот двадцять дві гривні вісімдесят сім копійок), яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 000 000 грн. (шість мільйонів гривень); заборгованості по процентам у розмірі 695 342,48 грн. (шістсот дев'яносто п'ять тисяч триста сорок дві гривні сорок вісім копійок); пені 697 818,74 грн. (шістсот дев'яносто сім тисяч вісімсот вісімнадцять гривень сімдесят чотири копійки); штрафу у розмірі 5 000 грн. (п'ять тисяч гривень) та 3% річних у розмірі 31 561,65 грн. (тридцять одна тисяча п'ятсот шістдесят одна гривня шістдесят п'ять копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір у розмірі по 24 360 грн. з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.