Провадження № 22-ц/803/8401/20 Справа № 208/5225/19 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
04 листопада 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Деркач Н.М.,
суддів: Каратаєвої Л.О., Ткаченко І.Ю.,
за участю секретаря Лященко С.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу адвоката Редька Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 18 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку, -
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та просила суд визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , та примусово зняти його з реєстраційного обліку.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що їй на підставі рішення суду та акту про проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна належить указана квартира, у якій, згідно з довідкою про склад сім*ї зареєстрованими значаться: вона, відповідач по справі та її син. Відповідач після розірвання шлюбу у квартирі не проживає з 2006 року, не сплачує комунальні послуги, в утриманні житла участі не бере.
Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 18 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття з реєстраційного обліку. Розподілено судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Зокрема, апелянт зазначив про свою незгоду із заборгованістю по аліментам, в рахунок якої було реалізовано частину квартири, яка належала йому на праві власності. Звернув увагу суду на невідповідність актів про непроживання у спірній квартирі з 2006 року та повідомив про те, що на час реалізації квартири він перебував на заробітках, тому не проживав у ній. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що позивач стала власником спірної квартири лише у червні 2019 року.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 квітня 2014 року визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , кожним окремо, право власності у спільній частковій власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,7 кв.м., житловою площею 48,2 кв.м. (а.с.4,5).
Згідно з актом про проведення електронних торгів (аукціону) з реалізації арештованого майна від 14 червня 2019 року, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , переможцем електронних торгів стала ОСОБА_2 , вона сплатила суму 72 271, 25 грн. на депозитний рахунок Заводського ВДВС та гарантійний внесок у розмірі 3 803, 75 грн. (а.с.9).
21 червня 2019 року позивачем ОСОБА_2 отримано свідоцтво про право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.3).
У квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованими значаться: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . (а.с.8)
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що вона є власницею спірної квартири, у якій відповідач не проживає з 2006 року. Тому просила суд визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням та примусово зняти з реєстраційного обліку.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не проживає у квартирі позивача з 2006 року без поважних причин, що позбавляє власника квартири вільно володіти своїм майном, а тому вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування власністю, підлягають задоволенню. Вимоги щодо примусового зняття з реєстраційного обліку відповідача ОСОБА_1 є передчасними, так як зазначене здійснюється органом реєстрації.
Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 156 Житлового кодексу Української РСР та частини першої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, що проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом.
Згідно із частиною другою статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Матеріалами справи встановлено, що єдиним власником спірної квартири позивач стала у червні 2019 року.
При цьому до суду з позовом на підставі ст.405 ЦК України ОСОБА_2 звернулася у серпні 2019 року.
Наведені обставини свідчать про те, що станом на момент звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом на підставі ст.405 ЦК України не минув річний строк з моменту набуття позивачем права власності на всю спірну квартиру, передбачений вказаною нормою права.
Тому суд першої інстанції станом на момент ухвалення рішення дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову на підставі ст.405 ЦП України, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Станом на теперішній час позивачка ОСОБА_2 є власницею спірної квартири понад рік.
Відповідно до акту КП КМР «УКОЖФ» про непроживання від 16 грудня 2016 року, складеного у присутності сусідів, у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не проживає з 2006 року. (а.с.13)
Аналогічний акт був складений 09 вересня 2019 року за номером 2545. (а.с.21)
Доказів на спростування факту непроживання у спірній квартирі більше року відповідач ОСОБА_1 не надав.
Установивши факт непроживання ОСОБА_1 у спірній квартирі без поважних причин понад один рік, з урахуванням відсутності домовленості між сторонами про збереження права користування житлом у разі довготривалої відсутності та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про зняття відповідача з реєстраційного обліку у спірній квартирі не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними - рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо його незгоди із заборгованістю по аліментам, в рахунок якої було реалізовано частину квартири, яка належала йому на праві власності, колегією суддів не можуть бути взяті до уваги як підстава для відмови у задоволенні позову, оскільки не стосуються предмета спору - права користування спірною квартирою.
Також не можуть бути підставою для відмови у позові доводи апеляційної скарги про те, що на час реалізації квартири з прилюдних торгів апелянт перебував на заробітках, тому не проживав у ній, оскільки зазначений факт не спростовує факту непроживання відповідача без поважних причин у спірній квартирі з 2006 року.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 768,40 грн.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 18 травня 2020 року скасувати, постановити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття з реєстраційного обліку.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 768,40 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді: Н.М.Деркач
Л.О.Каратаєва
І.Ю.Ткаченко