Провадження № 22-ц/803/8659/20 Справа № 215/2936/20 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
10 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 215/2963/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.,
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання: Євтодій К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року, яке ухвалене суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 03 вересня 2020 року,-
У травні 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, посилаючись на отримання ним професійних захворювань внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах.
Висновком ЛТЕК від 04.05.1998 року йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 50 % з 27.04.1998 року по 01 травня 1999 року та визнано його особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01 квітня 1999 року.
При повторному переогляді, 20.04.1999 року позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 60 % ( первино - 10% по туговухості та повторно - 50% по вібраційній хворобі), залишено третю групу інвалідності, 01 травня 1999 року по 01 травня 2000 року, з наступним переоглядом 01.04.2000 року, які при наступних переоглядах 2000-2005 роках, залишались незмінними, а з 11.04.2005 року встановлено на безстроковий термін.
Вважаючи причиною отриманих професійних захворюваннь тривалу роботу у відповідача в шкідливих умовах праці, просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 283 380, 00 грн.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судові витрати у розмірі 840,80 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.
Внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування, не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманого професійного захворювання, втратив 60 % професійної працездатності безстроково та його визнано особою з інвалідністю третьої групи, також, на безстроковий строк. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. Також, на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, сума відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь ОСОБА_1 відповідає принципам розумності, справедливості та виваженості, отже підстав для її збільшення не має, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гузєва І.Г. надійшла заява про розгляд справи за відсутності його та позивача ОСОБА_1 , що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 у період з 07.07.1975 року по 15.11.1976 року працював помічником машиніста екскаватора Ганнівського рудика, з 01.03.1982 року по 21.03.1988 року - помічником машиніста екскаватора, машиністом екскаватора в кар'єрі Ганівського Рудоуправління, з 22.03.1989 року по 17.07. 1998 року - машиністом екскаватора в кар'єрі Першотравневого Рудника, ВАТ ПівнГЗК, ПАТ ПівнГЗК, правонаступником яких є відповідач ПРАТ «ПІВНГЗК», у шкідливих умовах праці (а.с.48-55).
04.12.2015 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України (а.с.53).
Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) № 15 від 23 березня 1999 року та Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10 квітня 1998 року діагноз ОСОБА_1 : вібраційна хвороба першої - другої стадії від дії впливу комбінованих вібрацій з вегетативно сенсорною полінейропатією з дистрофічним порушенням по типу остеартрозу ПФС першої-другої ст.; двобічна сенсоневральна туговухість І ст. ( з помірним зниженням слуху). хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії, вібраційна хвороба першої стадії. (а.с.19).
Відповідно до п. 15 Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10 квітня 1998 року та Акту розслідування хронічного причин виникнення хронічного професійного захворювання № 15 від 23 березня 1999 року причинами виникнення професійних захворювань у позивача є вплив на оганізм шкідливих виробничих факторів, недоліки (конструктивні) та недосконалість електрофікованих гірничих машин (екскаваторів), пил, шум, вібрація які перевищували нормативні показники.
Відповідно до витягу з акту огляду ЛТЕК від 04.05.1998 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 50 % з 27.04.1998 року по 01 травня 1999 року та визнано його особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01 квітня 1999 року.
При повторному переогляді, 20.04.1999 року позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 60 % ( первино - 10% по туговухості та повторно - 50% по вібраційній хворобі), залишено третю групу інвалідності, з 01 травня 1999 року по 01 травня 2000 року, з наступним переоглядом 01.04.2000 року, які при наступних переоглядах у 2000-2005 роках, залишались незмінними, а з 11.04.2005 року встановлено на безстроковий термін ( а.с. 10,11,12,13,14,15,16,17).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 173 КЗпП України й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні ним трудових обов'язків з вини відповідача.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком ВТЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням у 1998 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 04.05.1998 року.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року,моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 4 723 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 944 600,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманими професійними захворюваннями, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров'я, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
З Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10 квітня 1998 року та Акту розслідування хронічного причин виникнення хронічного професійного захворювання № 15 від 23 березня 1999 року вбачається, що причинами виникнення професійних захворювань у позивача є вплив на оганізм шкідливих виробничих факторів, недоліки (конструктивні) та недосконалість електрофікованих гірничих машин (екскаваторів), пил, шум, вібрація які перевищували нормативні показники.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ВАТ ПівнГЗК, ПАТ ПівнГЗК, правонаступником яких є відповідач ПРАТ «ПІВНГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.
Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи на підприємстві відповідача, у шкідливих умовах, що стало причиною його професійних захворювань, які потягли за собою втрату працездатності та необхідності подальшого тривалого лікування у медичних закладах.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність, на теперішній час, у загальному розмірі 60 % та визнаний людиною з інвалідністю третьої групи безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я відсутнє.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, тривалості праці позивача в шкідливих умовах, що перевищували нормативи, на ВАТ ПівнГЗК, ПАТ ПівнГЗК, правонаступником яких є відповідач ПРАТ «ПІВНГЗК», що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності, визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, які встановлені позивачу безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я в майбутньому, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 100 000,00 грн. до 180 000,00 грн., що не перевищує граничного розміру, встановленого п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що на підставі положень ст.376 ЦПК України судове рішення необхідно змінити в частині визначеного судом розміру моральної шкоди та збільшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивач з 100 000,00 грн. до 180 000,00 грн.
Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави та збільшує цей розмірі з 840,80 грн. до 1800,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 2700,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (1800,00 грн. х 150%).
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григоровича - задовольнити частково.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року змінити, збільшити розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 100 000,00 гривень до 180 000 (сто вісімдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року змінити, збільшивши розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судового збору з 840 гривень 80 копійок до 1800 (одна тисяча вісімсот) гривень 00 (нуль) копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» за подання апеляційної скарги позивача на користь держави судовий збір у розмірі 2700 (дві тисячі сімсот) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 10 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: