Провадження № 22-ц/803/9020/20 Справа № 212/5136/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
11 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/5136/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат",
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 серпня 2020 року, яке ухвалено суддею Чайкіним І.Б.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 серпня 2020 року, -
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат"(надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. В 1995 році у позивача було виявлено професійні захворювання з діагнозами - деформуючий артроз ліктьових суглобів та катаракта, у зв'язку з чим висновком МСЕК від 17.01.1995 року йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 25%, який при переогляді у 2002 році встановлено безстроково.
Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в шкідливих умовах праці та посилаючись на те, що внаслідок професійного захворювання у нього змінилися умови життя, він змушений постійно проходити лікування, які не призводять до покращення в стані здоров'я, та він відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 серпня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 55 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судові витрати у розмірі 840,80 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі без врахування засад розумності, виваженості й справедливості та судової практики. Факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами. Крім того, зауважує на тому, що висновок МСЕК та Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, виписні епікризи не можуть бути визнаними беззаперечними доказами заподіяння позивачеві моральних страждань.
Також, на думку відповідача, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам п.3 ч. 1 ст. 265 ЦПК України, оскільки не містить мотивованих пояснень про те, чому аргументи відповідача не взято до уваги або чим наведені аргументи спростовуються, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість судового рішення.
Крім іншого, відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» наводить в апеляційній скарзі приклади судових рішень у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, де на користь позивачів було стягнуто менші суми компенсації моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , в період з 30.01.1985 року по 03.04.2008 року, працював на різних посадах на шахті «Родіна» Шахтоуправління «Родіна» ВО «Кривбасруда».
03.04.2008 року звільнений з підприємства за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КзПП України (а.с. 7-9).
В 1995 році позивачеві встановлено професійне захворювання з діагнозами: деформуючий артроз ліктьових суглобів, катаракта першого ступеня обох очей.
Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 10.01.1995 року, встановлено причини виникнення професійного захворювання - 9 років 7 місяців праці у шкідливих умовах, а саме: проведення зарядних робіт вручну в напівзамкнутому забої при неможливості організації в них нормального провітрювання; багаторічна робота в умовах великої вологості, підйом та перенос тяжкості, вимушена робоча поза, наявність протягів.(а.с. 11-13).
Відповідно до Висновку МСЕК від 17.01.1995 року позивачу первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням, без встановлення групи інвалідності, з наступним переоглядом (а.с.12).
При неодноразових переоглядах позивачу було підтверджено 25 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, без встановлення групи інвалідності (а.с.12-14), а висновком МСЕК від 27.11.2002 року - підтверджено 25 % втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням, без встановлення групи інвалідності, з 01.01.2003 року безстроково (а.с. 14).
У зв'язку з отриманим хронічним професійним захворюванням позивач періодично проходить лікування, що підтверджується виписками із історії хвороби.
Спір виник з приводу відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої внаслідок втрати професійної працездатності у зв'язку з отриманням професійного захворювання у 1995 році з діагнозами: деформуючий артроз ліктьових суглобів, катаракта першого ступеня обох очей.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 173 КЗпП України, ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції від 1963 року, та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1995 рік, й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 55 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та травмою на виробництві у 1995 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1995 рік.
У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4 723,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 994 600,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Судом встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням та травмою на виробництві позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 25%, який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я відсутнє.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в даному випадку тільки на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки відповідно до п. 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.
Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення потерпілому ОСОБА_1 в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди й без висновку МСЕК.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої позивачем виробничої травми та професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 25%, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково.
При цьому, визначений судом розмірі відшкодування моральної шкоди в сумі 55 000,00 грн. не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, він вимушений періодично проходити курси медичного лікування та перебуває під наглядом терапевта, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Посилання відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» в апеляційній скарзі на судові рішення судів першої інстанції у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, де на користь позивачів було стягнуто менші суми компенсації моральної шкоди, колегія суддів не приймає з огляду на наступні обставини.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 25% безстроково, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (55 000,00 грн.) не є завищеним та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам п.3 ч. 1 ст. 265 ЦПК України, оскільки не містить мотивованих пояснень про те, чому аргументи відповідача не взято до уваги або чим наведені аргументи спростовуються, колегією суддів не приймаються, оскільки Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: