Провадження № 22-ц/803/7596/20 Справа № 201/3224/20 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
06 листопада 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Каратаєвої Л.О., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги
ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки по аліментах,-
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та неустойки по аліментах /а.с. 2-10/, який неодноразово уточнювала (а.с. 86-88, 100-102).
В обґрунтування позовних вимог з урахуванням уточнень посилалась на те, що має спільних з відповідачем двоє дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 які мешкають з позивачем і знаходяться на її утриманні. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року по справі №201/6927/19 стягнуто із ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання дітей:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення нею навчання в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, але не пізніше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею повноліття, у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 13 червня 2019 року. Відповідач не сплачував аліментів на утримання дітей, у зв'язку із чим за період з 13 червня 2019 року по 06 квітня 2020 року утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 122 617,95 грн. За період з 13 червня 2019 року по 06 квітня 2020 року включно, сума неустойки (пені), яку відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача, складає 82 617,32 грн.
З урахуванням уточнень просила суд стягнути з відповідача на її користь пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 82 617,32 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2020 року заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4400 (чотири тисячі чотириста) гривень 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір 840 гривень 80 копійок.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено /а.с. 143-146/.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на необгрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, у зв'язку із невідповідністю висновків викладених в рішенні суду обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 154-160).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на необгрунтованість рішення суду першої інстанції та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с. 178-181).
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на необгрунтованість рішення суду першої інстанції, у зв'язку із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведенністю обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідністю висновків викладених в рішенні суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 185-191).
ОСОБА_1 скористалась своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України та подала відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року по справі № 201/6927/19 стягнуто із ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання дітей:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення нею навчання в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, але не пізніше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею повноліття, у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 13 червня 2019 року (а.с. 13-16).
Виконавчий лист № 201/6927/19 виданий 25 листопада 2019 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, та пред'явлено до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де 09.12.2019 було відкрито виконавче провадження № 60818085 (а.с. 17-18).
Згідно розрахунків позивача за період з 13 червня 2019 року по 06 квітня 2020 року включно, сума неустойки (пені), яка утворилась у зв'язку з несплатою аліментів, складає 82 617,32 грн.
Обгрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що сума неустойки (пені) нарахована з 13 червня 2019 року, з моменту подання позовної заяви про стягнення аліментів та не може бути врахована судом як належний розрахунок, оскільки виконавче провадження зі стягнення аліментів було відкрито лише 09.12.2019 року, Відповідачем не наведено об'єктивних причин, які перешкоджали йому сплачувати аліменти на утримання дітей своєчасно. Наведені відповідачем обставини щодо фактичної неможливості сплати аліментів у зв'язку з неприязними стосунками з позивачем та враховуючи, що виконавче провадження зі стягнення аліментів було відкрито лише 09.12.2019 року мають суб'єктивний характер та не свідчать про відсутність вини в розумінні ст. 196 СК України, тому з урахуванням принципів розумності та співмірності, прийшов до висновків, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наявних у справі доказів та підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 15000 гривень 00 копійок.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, в редакції станом на час вирішення справи судом, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Відповідальність за несвоєчасне виконання аліментного зобов'язання спрямована на стимулювання боржника - платника аліментів своєчасно сплачувати аліменти та, певною мірою, компенсувати одержувачеві аліментів ті втрати, які він поніс у зв'язку із затримкою їх сплати.
Відповідно до ч. 1 вказаної статті, підставою для стягнення неустойки (пені) є винна поведінка платника аліментів. При цьому за загальним правилом форма вини - умисел чи необережність значення не має. У даному випадку необхідно виходити із презумпції вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти на утримання дитини та прострочила виконання зобов'язання, яка і повинна доказувати протилежне. При утворенні заборгованості не за виною платника аліментів дані заходи не застосовуються.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України та статті 196 СК України неустойка (пеня) є способом забезпечення виконання зобов'язання, що має на меті сприяти належному виконанню зобов'язання.
Як зазначено у частині першій статті 196 СК України, неустойка може бути стягнена з особи, яка є винною у простроченні сплати аліментів, на відміну від статті 625 ЦК України, відповідно до якої відповідальність за невиконання грошового зобов'язання настає і без вини, тобто за сам факт несплати певної грошової суми.
Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України 15 травня 2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покласти таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках неустойка стягується за весь час прострочення сплати аліментів.
Таким чином, під час вирішення питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів боржником, судам необхідно брати до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення, участь боржника у вихованні дитини, що сприятиме його обізнаності щодо потреб дитини, пов'язаних з її матеріальним забезпеченням.
Обов'язок утримувати дитину не залежить від звернення до суду, адже відповідач був обізнаний про свій обов'язок щомісячно сплачувати аліменти на дитину, тому повинен був прийняти міри для своєчасного перерахування аліментів.
При цьому частина третя статті 197 СК України визначає можливість звільнення платника від сплати заборгованості за рішенням суду, якщо вона виникла внаслідок непред'явлення без поважних причин виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти. Тобто, законодавством покладено обов'язок вжиття заходів до належного виконання рішення суду про стягнення аліментів як на стягувача, так і на боржника, та передбачено відповідні наслідки невиконання такого обов'язку для кожної сторони.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року по справі № 201/6927/19 стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення нею навчання в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, але не пізніше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею повноліття, у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 13 червня 2019 року.
Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць (а.с. 13-16).
Дане рішення суду набрало законної сили 24 жовтня 2019 року.
Як вбачається з тексту Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року по справі № 201/6927/19, ОСОБА_3 було відомо про звернення ОСОБА_1 з позовом до нього про стягнення аліментів на утримання дітей, оскільки останнім подавався відзив на вказаний позов, а також був присутній при проголошені вступної та резолютивної частин рішення суду.
Таким чином, відповідач був обізнаний про свій обов'язок щомісячно сплачувати аліменти на дітей, тому повинен був прийняти міри для своєчасного перерахування аліментів.
Однак, відповідач здійснював дії щодо виконання вказаного рішення суду, а саме: звертався до позивача за отриманням реквізитів її рахунку для перерахування коштів щодо сплати аліментів, проте, позивач не надала йому таких відомостей, що підтверджується його поясненнями викладеними у відзиві (а.с. 57-59, 109-113), поясненнями їх повнолітньої доньки ОСОБА_2 у заяві від 13.07.2020 року (а.с. 106-107), а також, в апеляційних скаргах ОСОБА_3 (а.с. 185-191) та ОСОБА_2 (а.с. 178-181). Позивач будь-яких доказів на спростування вказаного не надала.
Крім того, ОСОБА_3 офіційно працевлаштований та працює в АТ КБ “Приватбанк”, що підтверджується довідкою (а.с. 36) і позивачу про це було відомо, що підтверджується її позовом та іншими матеріалами справи. Позивач знаючи про офіційне місце роботи відповідача могла пред'явити виконавчий лист на виконання за місцем роботи ОСОБА_3 , однак цього не зробила.
На підставі вищевказаного рішення позивачкою лише 25.11.2019 року було отримано виконавчий лист (а.с. 17).
Вказаний виконавчий лист пред'явлений до виконання позивачкою до Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-східного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) лише 06.12.2019 р., що підтверджується її заявою (а.с. 60, 114).
Провадження по вказаному виконавчому листу було відкрито 09 грудня 2019 року, про що державним виконавцем винесено постанову (а.с. 34-35, 116-117).
У грудні 2019 року ОСОБА_3 стало відомо про відкриття виконавчого провадження, після чого останній звернувся до державного виконавця стосовно отримання інформації та реквізитів рахунку позивача на який він може перераховувати кошти щодо сплати аліментів на дітей.
З січня місяця ОСОБА_3 у добровільному порядку став перераховувати позивачу кошти в рахунок сплати аліментів на дітей, що підтверджується квитанціями (а.с. 71-74) та не спростовується позивачем.
Також, 03 лютого 2020 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою було звернуто стягнення на доходи ОСОБА_3 у розмірі 50% від усіх доходів до виплати загальної суми боргу, яку нараховано згідно вимог виконавчого листа з 13 червня 2019 року, та у подальшому у розмірі визначеному виконавчим листом (а.с. 61-62). Супровідним листом від 03.02.2020 року вих. № 16671/17 дана постанова в тому числі була надіслана за місцем роботи ОСОБА_3 (а.с. 63).
У квітні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до державного виконавця із заявою, в якій останній повідомляє, що на момент його звернення виконавчий лист за місцем його роботи не надійшов, що потягло звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості та неустойки по аліментам (а.с. 64).
13.05.2020 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою було звернуто стягнення на доходи ОСОБА_3 у розмірі 50% від усіх доходів до виплати загальної суми боргу 15 628,80 грн., та у подальшому у розмірі визначеному виконавчим листом (а.с. 66-67, 118-119). Супровідним листом від 13.05.2020 року вих. № 41903/17 дана постанова в тому числі була надіслана за місцем роботи ОСОБА_3 (а.с. 65, 120).
15 травня 2020 року бухгалтерією за місцем роботи відповідача було здійснено розрахунок заборгованості всіх виплат за аліментами (а.с. 69) після чого, відповідач перерахував вказану суму на рахунок позивача, що підтверджується квитанцією (а.с. 70).
Станом на травень 2020 року заборгованість по аліментам відсутня, що підтверджується листом державного виконавця від 19.05.2020 року вих. № 49127/17 (а.с. 75, 122) та розрахунком заборгованості (а.с. 76, 123).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до наступних висновків, заборгованість по аліментам була створена штучно через дії позивача, а не через неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків щодо сплати аліментів, відповідачем здійснювались всі можливі від нього дії щодо належного виконання свого обов'язку по сплаті аліментів, вказане підтверджується матеріалами справи та не спростовано позивачем.
За змістом ст.ст. 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що позивачка, відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не довела, що заборгованість по сплаті аліментів виникла саме з вини відповідача, а тому позовні вимоги є недоведеними та необгрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції крім порушень норм матеріального та процесуального права, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, встановив обставини, які є недоведеними, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, апеляційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволенню в повному обсязі, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню апеляційний суд наводить розрахунок нового розподілу судових витрат.
Відповідлно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.
Враховуючи вищевказані норми процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі, судові витрати на правничу допомогу покласти на позивача.
керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити в повному обсязі.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2020 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки по аліментах - відмовити в повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Л.О. Каратаєва
М.О. Макаров