Провадження № 22-ц/803/9234/20 Справа № 212/5855/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
10 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання-Кислиця І.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач-Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича,відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 вересня 2020 року, ухваленого суддею Чайкіним І.Б. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області повний текст судового рішення складено 22 вересня 2020 року,-
У серпні 2020 року адвокат Меланчук Ігор Віталійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.
В обґрунтування позову зазначив, що позивач ОСОБА_1 протягом тривалого часу працював на різних посадах в шкідливих умовах на підприємстві відповідача ДП «Кривбасзалізрудком», згодом ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником яких є Публічне Акціонерне Товариство «Криворізький Залізорудний Комбінат», внаслідок чого захворів на професійне захворювання.
Висновком ЛТЕК від 30.10.2000 року позивачу встановлено 15 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, без встановлення групи інвалідності, з наступним переоглядом.
При неодноразових переоглядах 17.10.2001 року та 06.11.2002 року позивачу висновками ЛТЕК було підтверджено 15 % втрати професійної працездатності - по пиловому бронхіту.
24.10.2003 року при переогляді позивачу визначено 20% втрати професійної працездатності.
Переоглядом 08.11.2004 року, 14.11.2005 року позивачу було підтверджено висновками ЛТЕК ступінь втрати працездатності 20 % у зв'язку з професійним захворюванням по пиловому бронхіту.
Висновком від 17.10.2006 року позивачу було визначено 30 % втрати професійної працездатності по пиловому бронхіту та визначено потребу в медикаментозному лікуванні, санітарно - курортному лікуванні, встановлено третю групу інвалідності.
При подальших переоглядах стан здоров'я позивача погіршувався.
Висновком МСЕК від 29.01.2019 року позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та третю групу інвалідності.
Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує задишка при незначному навантаженні, приступоподібний кашель, постійний головний біль, запаморочення від артеріального тиску та щоденні приступи задухи, крім того тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя.
Розмір моральної шкоди позивач оцінив в сумі 283 380 гривень 00 копійок, яку просив стягнути з відповідача.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович до Публічного акціонерного товариства «КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАЛІЗОРУДНИЙ КОМБІНАТ» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, задоволені частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАЛІЗОРУДНИЙ КОМБІНАТ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 90 000 (дев'яносто тисяч) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАЛІЗОРУДНИЙ КОМБІНАТ» на користь держави судовий збір в розмірі 900,00 гривень.
В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Представник позивача, адвокат Меланчук І.В., не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 .
Скаржник вважає, що стягнутий судом на користь позивача розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, які останній відчуває через отримане професійне захворювання, наслідком якого, на теперішній час встановлена втрата професійної працездатності в ступені 60% та встановлена 3 група інвалідності.
Також, представник позивача вважає, що судом не повністю враховано, що внаслідок отриманого трудового каліцтва у позивача порушено нормальні життєві зв'язки, що останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно повинен докладати зусиль та витрачати час для організації свого життя, що позивача постійно турбує задишка при незначному навантаженні, приступоподібний кашель, постійний головний біль, запаморочення від артеріального тиску та щоденні приступи задухи, крім того тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя., що професійне захворювання отримано позивачем з вини відповідача, який не виконав обов'язку по створенню нешкідливих умов праці.
В апеляційній скарзі, відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.
При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково та безпідставно поклав обов'язок по відшкодуванню позивачу моральної шкоди на відповідача, незважаючи на те, що правонаступником частини ВО «Кривбасруда» було Криворізьке державне гірничорудне управління «Кривбасгідрозахист» (Управління «Кривбасгідрозахист»), до якого відійшло майно цієї частини ВО «Кривбасруда»..
Відповідач зазначає, що відповідно до наказу ВО «Кривбасруда» «Про удосконалення структури управління об'єднання «Кривбасруда» №349 від 20 вересня 1989 року Першотравневе РУ, РУ ім..Леніна, РУ ім..Комінтерна, РУ ім..К. Лібкнехта, контору промзв'язку ліквідовано з 01.10.1989 року, а також створено в складі об'єднання слідуючі структурні підрозділи: шахти: «Першотравнева-1», «Першотравнева-2», ім.Леніна, ім..Орджонікідзе, «Гвардійська» «Октябрська», «Родіна» «Саксагань», «Гігант», ім.Валявко, управління соціальних підрозділів, енергоуправління. Наказом ВО «Кривбасруда» №261 від 17.07.1986 «Про затвердження в складі Першотравневого РУ структурної одиниці - шахти «Першотравнева-2» (взамін шахти «Об'єднана», яка вибула) з 01.08.1986р. у складі Першотравневого РУ взамін шахти «Об'єднана», яка вибула створено новий структурний підрозділ - шахта- «Першотравнева-2». Відповідно до наказу ВО «Кривбасруда» №169 від 26 грудня 1994 «Про зміни в організації виробництва та праці у об'єднанні шахти «Першотравнева-1 та «Першотравнева-2» ліквідовані з 01.01.1995р. і для доробки підготовлених запасів на їх базі створено шахту «Першотравнева». Відповідно до наказу ВО «Кривбасруда» №1 від 05.01.1998 «Про ліквідацію шахти «Першотравнева», шахта «Першотравнева ліквідована з 01.01.1998 року. Згідно наказу ВО «Кривбасруда» №12 від 20.01.1998р. «Про створення в складі об'єднання шахт «Першотравнева-Дренажна та «Гігант-Дренажна» на базі шахти «Першотравнева» було створено шахту «Першотравнева-Дренажна», а базі шахти «Гігант», шахту-«Гігант-Дренажна». Наказом Міністерства промислової політики України №262 від 29.07.1998 року було створено підприємство Криворізьке державне гірничорудне управління гідрозахист (Управління «Кривбасгідрозахист») на базі державного майна шахт «Першотравнева-Дренажна та «Гігант-Дренажна», шляхом їх відокремлення і майно було передано від ВО «Кривбасруда до Управління «Кривбасгідрозахист», про що складено акти приймання -передачі та розподільчий баланс, а також внесені зміни до обліку майна, які суд першої інстанції не дослідив. Відповідно до п.5 Наказу Міністерства промислової політики України №262 від 29.07.1998 правонаступником всіх майнових прав та обов'язків реорганізованого ВО «Кривбасруда» є Управління «Кривбасгідрозахист» у відповідній частині майнових прав та обов'язків, означених розподільчим балансом, про що в установленому порядку було повідомлено кредиторів і дебіторів реорганізованого підприємства та внесено зміни до укладених реорганізованим підприємством договорів. Вказує, що на базі майна, яке залишилось після створення Управління «Кривбасгідрозахист» було створено нове державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» (наказ Мінпромполітики України №263 від 29.07.1998р.). Таким чином, вказує відповідач, оскільки частина майна ВО «Кривбасруда», на структурних підрозділах, на яких працював позивач було передано на баланс державного підприємства - Управління «Кривбасгідрозахист», тому відсутні правові підстави для покладення на ПАТ «Кривбасзалізрудком» обов'язку з відшкодування позивачеві моральної шкоди за період роботи позивача на шахтах «Першотравневого РУ» та шахті «Першотравневій».
Окрім того, скаржник зазначає, що управління гідрозахисту своїм наказом від 09.11.2000 р. за №198 «Про відшкодування шкоди ОСОБА_1 по профзахворюванню (первинне призначення часткова участь)» підтвердило факт свого правонаступництва по ш. «Першотравневій» з 97,47 % часткою вини шахти. Відповідач зазначає, що безпосередньо на підприємстві відповідача ОСОБА_1 до встановлення первинної втрати працездатності (30.10.2000р.) пропрацював лише 2 роки і 4 місяці, а саме: 23.01.1998-01.03.1998 - підсобний робочий 2-го розряду РМЗ; 01.03.1998-01.08.1998 -слюсар по ремонту обладнання РМЗ; 01.08.1998-24.04.2000-вулканізаторник 4-го розряду; 24.04.2000-26.11.2000 -підземний кріпильник 3-го розряду з повним робочим днем під землею на ш. ім.Леніна.
Окрім того, скаржник вказує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується виключно на доводах сторони позивача, при цьому, належне обґрунтування відхилення доводів та доказів відповідача у рішенні суду першої інстанції не наведено, що ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення. Відповідач вважає, що наданими позивачем доказами не доведено факт спричинення останньому моральної шкоди. На думку скаржника, визначений судом до стягнення розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також сталої судової практики, яка склалася по аналогічним справам та вважає його надто завищеним.
Відзиви на апеляційні скарги сторін не подано.
Від представника позивача, адвоката Меланчука І.В. до початку судового засідання надійшла заява про проведення апеляційного розгляду за відсутності сторони позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача ОСОБА_2 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити з викладених у скарзі підстав, заперечувала проти задоволення вимог апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_3 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача не може бути задоволена, з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача в період часу з 20.08.1976 року по 01.11.1976 року, з 12.12.1978 року по 16.01.1998 року, з 24.04.2000 року по 26.11.2000 року на різних посадах ДП «Криворізький державний залізорудний комбінат», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат». 05 травня 2010 року звільнився з підприємства за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст.38 КЗпП, що підтверджується копією трудової книги позивача (а.с. 52-62).
Згідно акту форми П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05.10.2000 року, складеному Дочірнім підприємством «Криворізький державний залізорудний комбінат ДАК «Укррудпром» (шахто- будівельне управління), встановлено причини виникнення професійного захворювання.
Відповідно до п.п.14 та п.п15 акту причиною професійного захворювання визнано роботу протягом 20 років в умовах зі шкідливими та несприятливими факторами виробничого середовища. Недосконалість технологічних процесів та засобів індивідуального захисту (а.с. 20-22).
Відповідно до висновку ЛТЕК (профпатологічна МСЕК) від 30.10.2000 року позивачу первинно встановлено 15 % втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням, без встановлення групи інвалідності, з наступним переоглядом (а.с.10).
При переоглядах висновками ЛТЕК (профпатологічна МСЕК) від 17.10.2001 року, 06.11.2002 року позивачу було підтверджено 15 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, без встановлення групи інвалідності ( а.с.10-11).
Висновками ЛТЕК (Профпатологічна МСЕК) від 24.10.2003 року, 08.11.2004 року та 14.11.2005 року позивачу встановлено 20 % втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням, без встановлення групи інвалідності, визначено потребу в медикаментозному лікуванні, забезпеченні виробами медичного призначення (а.с. 11-12).
При наступних переоглядах висновком МСЕК від 17.10.2006 року та від 12.10.2007 року позивачу було визначено 30 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та третю групу інвалідності, з 01.11.2007 - безстроково ( а.с.13-15).
29.01.2019 року позивач в котре, пройшов переогляд та висновком МСЕК йому встановлено 60% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійний захворюванням ХОЗЛ та встановлено третю групу інвалідності, визначено потребу в забезпеченні лікарськими засобами, виробами медичного призначення, санітарно-курортному лікуванні (а.с.16-17).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача керувався нормами статей 440-1 ЦК УРСР, п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» й виходив з того, що позивач працював тривалий час в шкідливих умовах праці у структурних підрозділах ВО «Кривбасруда», правонаступником, яких стало ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», у зв'язку із чим поклав обов'язок відшкодувати позивачу моральну шкоду за отримане професійне захворювання на відповідача.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та їх наявності про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог у зв'язку з подачею позову до неналежного відповідача, а також із завищенним розміром відшкодування моральної шкоди, при цьому частково погоджується із доводами представника позивача щодо заниженого розміру моральної шкоди, з огляду на таке.
З копії трудової книжки позивача видно, що ОСОБА_1 у період часу з:
20.08.1976р. по 01.11.1976р. працював на посаді замірювальника на маркшейдерських роботах в підземних умовах шахти «Об'єднана» Першотравневого рудоуправління ДВО «Кривбасруда»;
12.12.1978р. по 24.10.1980р. на посаді гірничого шахти «Об'єднана» Першотравневого рудоуправління ДВО «Кривбасруда»;
24.10.1980р. по 01.08.1982р. на посаді відкатника шахти «Об'єднана» Першотравневого рудоуправління ДВО «Кривбасруда»;
01.08.1982р. по 10.06.1983 на посаді гірничого шахти «Об'єднана» Першотравневого рудоуправління ДВО «Кривбасруда»;
10.06.1983р. по 01.08.1986р. на посаді підземного кріпильника шахти«Об'єднана» Першотравневого рудоуправління ДВО «Кривбасруда»;
01.08.1986р. по 01.01.1995 р. на посаді підземного кріпильника шахти «Першотравнева-2» Першотравневого рудоуправління ДВО «Кривбасруда»;
01.01.1995р. по 16.01.1998р. на посаді підземного кріпильника шахти «Першотравнева» ДВО «Кривбасруда»;
24.04.2000р. по 26.11.2000р. на посаді підземного кріпильника ШБУ Криворізького державного залізорудного комбінату».
Актом форми П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05.10.2000 року, складеному Дочірнім підприємством «Криворізький державний залізорудний комбінат ДАК «Укррудпром» (шахто- будівельне управління), встановлено причини виникнення професійного захворювання, а саме робота протягом 20 років в умовах зі шкідливими та несприятливими факторами виробничого середовища. Недосконалість технологічних процесів та засобів індивідуального захисту .
Відповідно до висновку ЛТЕК (профпатологічна МСЕК) від 30.10.2000 року позивачу первинно встановлено 15 % втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням, без встановлення групи інвалідності, з наступним переоглядом.
При переоглядах висновками ЛТЕК (профпатологічна МСЕК) від 17.10.2001 року, 06.11.2002 року позивачу було підтверджено 15 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, без встановлення групи інвалідності ( а.с.10-11).
Висновками ЛТЕК (Профпатологічна МСЕК) від 24.10.2003 року, 08.11.2004 року та 14.11.2005 року позивачу встановлено 20 % втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням, без встановлення групи інвалідності, визначено потребу в медикаментозному лікуванні, забезпеченні виробами медичного призначення (а.с. 11-12).
При наступних переоглядах висновком МСЕК від 17.10.2006 року та від 12.10.2007 року позивачу було визначено 30 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та третю групу інвалідності, з 01.11.2007 - безстроково ( а.с.13-15).
29.01.2019 року позивач вкотре пройшов переогляд та висновком МСЕК йому встановлено 60% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійний захворюванням ХОЗЛ та встановлено третю групу інвалідності, визначено потребу в забезпеченні лікарськими засобами, виробами медичного призначення, санітарно-курортному лікуванні (а.с.16-17).
Основним доводом відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, ПАТ «Кривбасзалізрудком» вказує на подачу позову до неналежного відповідача, з посиланням на те, що тривалий період роботи в шкідливих умовах праці, позивач працював на шахтах «Першотравневого РУ» та шахті «Першотравневій» - структурних підрозділах ВО «Кривбасруда», майно, яких було передано на баланс державного підприємства - Управління «Кривбасгідрозахист», яке ліквідовано у 2006 році, у зв'язку з чим ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є правонаступником цих структурних підрозділів і не повинен нести відповідальність за завдану позивачеві моральну шкоду за ушкодження здоров'я, отримане на інших підприємствах, що не було належним чином досліджено судом першої інстанції.
Проте колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, виходячи з наступного.
З рішення суду вбачається, до доводи відповідача про те, що ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» не є належним відповідачем були предметом розгляду судом першої інстанції, при цьому суд визнав ці доводи необґрунтованими, зазначивши, що судовими рішеннями неодноразово встановлювався факт правонаступництва Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» всіх прав та обов'язків Першотравневого Рудоуправління ДВО «Кривбасруда», і такі обставини, відповідно до приписів ч.3 ст. 82 ЦПК України, визнані судом загальновідомими, і не потребують доказування.
Також у рішенні суд послався на правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі №212/3404/17 (провадження № 61-37529ск18), яким зокрема встановлено, що ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» є правонаступником прав та обов'язків Першотравневого Рудоуправління ДВО «Кривбасруда».
Зокрема наведеним вище правовим висновком було встановлено, що структурні одиниці виробничого об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда», у тому числі Першотравневе рудоуправління, новостворені з 01 жовтня 1989 року шахти «Першотравнева-1» та «Першотравнева-2», новостворена з 01 січня 1995 року шахта «Першотравнева», новостворені з 20 січня 1998 року шахти «Першотравнева-Дренажна» та «Гигант-Дренажна» не мали статусу юридичних осіб. Створення на базі окремих структурних підрозділів виробничого об'єднання «Кривбасруда» - шахт «Першторавнева-Дренажна» та «Гигант-Дренажна» - державного підприємства «Кривбасгідрозахист» відбулось вже після припинення трудових відносин позивача з виробничим об'єднанням «Кривбасруда», а розподільчим балансом від 01 липня 1998 року не було прямо передбачено переходу до ДП «Кривбасгідрозахист» обов'язку з відшкодування шкоди, завданої працівнику ушкодженням здоров'я під час перебування у трудових відносинах з ВО «Кривбасруда».
Матеріалами справи встановлено, що професійне захворювання виникло у позивача саме під час його перебування у трудових відносинах з виробничим об'єднанням по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда», на якого законодавством було покладено обов'язок із забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці.
Виробниче об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було перейменовно на державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат», перетворене на дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром» та у подальшому перетворене у відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат».
З трудової книжки позивача вбачається, що 16.01.1998 року позивач був звільнений з посади підземного кріпильника 5-го розряду з повним робочим днем в підземних умовах шахти «Першотравнева» за п.5 ст.36 КЗпП України, а 23.01.1998 року прийнятий в порядку перевода підсобним робочим другого розряду, в подальшому 01.03.1998р. переведений слюсарем по ремонту обладнання РМЗ 4-го розряду, 01.08.1998р. переведений вулканізаторником 4-го розряду, 24.04.2000р. звільнений в порядку переводу в шахто- будівельне управління, 24.04.2000р. прийнятий в порядку перевода підземним крепільником 3-го розряду з повним робочим днем під землею на шахту ім.Леніна, 26.11.2000р. звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (а.с.57-59трудової книжки).
Наведені вище записи трудової книжки позивача свідчать про те, що на час створення державного підприємства «Кривбасгідрозахист» на базі окремих структурних підрозділів виробничого об'єднання «Кривбасруда» - шахт «Першторавнева-Дренажна» та «Гигант-Дренажна», які були створені з 20 січня 1998 року, позивач припинив трудові відносин з виробничим об'єднанням «Кривбасруда», оскільки 16.01.1998 року позивач був звільнений з посади підземного кріпильника 5-го розряду з повним робочим днем в підземних умовах шахти «Першотравнева» за п.5 ст.36 КЗпП України, а 23.01.1998 року прийнятий в порядку перевода підсобним робочим другого розряду на підприємство відповідача.
З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу, а доводи відповідача в апеляційній скарзі в цій частині є необґрунтованими.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю.
Конституцією України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно статті 6 ЦК УРСР (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом компенсації моральної шкоди.
У відповідності до статті 440-1 ЦК УРСР (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК УРСР не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК УРСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК УРСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК УРСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК УРСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Приписами ст.3 Закону України "Про оплату праці" встановлено: мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 5238 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 26190,00 грн., а максимальний 1047600,00 грн.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності змін його здоров'я, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану здоров'я позивача, постійний характер страждань та, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - 60 % - безстроково, отримання позивачем та третьої групи інвалідності, значний період роботи у відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, визначив розмір компенсації у сумі 90 000 грн.
Проте, колегія суддів вважає визначений судом розмір компенсації моральної шкоди є дещо заниженим і у цій частині частково погоджується із доводами представника позивача ОСОБА_3 .
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 60% на час розгляду справи та встановлення третьої групи інвалідності безстроково з 01.11.2007 р., тривалий час роботи в шкідливих умовах праці - протягом 20 року, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та неможливість такого відновлення, оскільки ступень втрати професійної працездатності збільшується (первинно було 15%, потім 20%, 30%, а на даний час 60%), приходить до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у сумі 90 000 грн. є дещо заниженим, таким що не відповідає перенесеним позивачем моральним стражданням через втрату здоров'я.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації моральної шкоди буде 180 000 грн. Визначений розмір не призведе до збагачення позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що на підставі положень ст.376 ЦПК України судове рішення необхідно змінити в частині визначеного судом розміру моральної шкоди та збільшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 90 000 грн. до 180 000 грн., відповідно, збільшивши суму судового збору з 900 грн. до 1800 грн. (1% від задоволеної частини позовних вимог).
Керуючись ст.ст.367, 374, ст.376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича, задовольнити частково.
Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 вересня 2020 рокув частині розміру моральної шкоди та судового збору, змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»на користь позивача ОСОБА_1 з 90000 (дев'яносто тисяч) грн. до 180 000 (ста вісімдесяти тисяч) грн., збільшивши суму судового збору з 900 грн. (дев'ятсот гривень) до 1800 грн. (одна тисяча вісімсот гривень)
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 11 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: