Провадження № 22-ц/803/9130/20 Справа № 212/3923/20 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
10 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання: Кислиця І.В.
сторони справи :
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Суха Балка»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України за наявними у справі матеріалами, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату судового засідання, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 вересня 2020 року, ухваленого суддею Дехта Р.В. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 11 вересня 2020 року,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (надалі - ПрАТ «Суха Балка») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, посилаючись на що 05 травня 1995 року близько 15 години 40 хвилин пед. Час виконання трудових обов'язків з вини відповідача, внаслідок нещасного випадку, отримав тілесні ушкодження у вигляді: «ВЧМТ, струс головного мозку, забійна рана лобової частини справа». Висновком МСЕК від 19.09.1995 року, позивачу первинно встановлено 35% втрати працездатності те третю групу інвалідності. Висновком МСЕКвід 28.09.2006року позивачу безстроково встановлено 30% відсотків втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом та третю групу інвалідності.
Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач відчуває постійні фізичні страждання, наслідком якого є порушення нормальних життєвих зв'язків, позбавлення можливості реалізовувати свої звички та бажання, виникнення складнощів у зв'язку з загальною слабкістю, втомою, постійному відчутті психологічного дискомфорту, порушення душевної рівноваги вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в 212535,00 гривень, яку просив стягнути з відповідача.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 08 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 38500 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь держави судові витрати у розмірі 840,80 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про зміну рішення суду і ухвалення нового рішення про збільшення суми грошового відшкодування моральної шкоди до заявленої в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, судом першої інстанції не враховано, що у зв'язку з нещасним випадком позивачу завдано травми, які призвели до необхідності проходження тривалого медичного лікування, стали причиною довготривалих негативних змін в стані його здоров'я, наслідки травми супроводжуються больовими відчуттями та дискомфортом, трудове каліцтво призвело до істотної зміни звичного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності, що призводить до нераціональної втрати життєвого часу та енергії.
З моменту травмування ОСОБА_1 в значній мірі позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. При виконанні робіт по господарству та пересуванні в просторі він систематично відчуває головний біль, підвищений артеріальний тиск, який супроводжується слабкістю та загальною втомленістю.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач у період з 25.10.1993 року по 19.07.2005 року працював на різних роботах, посадах, в тому числі в підземних умовах на шахті Ювілейна РУ «Суха Балка», правонаступником якого є ПрАТ «Суха Балка». 19.07.2005 року позивач звільнений за станом здоров'я (а.с.95-99)
Відповідно до Акту про нещасний випадок №25 від 10 травня 1995 року, складеного на шахті ім. Юівлейна рудника «Суха Балка», правонаступником якого є ПрАТ «Суха Балка», проведеним розслідуванням нещасного випадку на виробництві, що стався з ОСОБА_1 , встановлено отримання останнім виробничої травми у вигляді ОЧМТ стус головного мозку, забій лобної області справа. (а.с11-12).
Згідно п 11.3 встановлено, що причиною нещасного випадку стало незадовільне утримання робочого місця, яке полягає у відсутності освітлення та нерівності підошви виробітки.
В пункті 13 вищезазначеного Акту зазначено працівників, які допустили порушення законодавства та інших нормативних актів з охорони праці: ОСОБА_1 , гірничий майстер, ОСОБА_3 механік дільниці №7.
Довідкою МСЕК від 19.09.1995 року позивачу первинно було встановлено 35% відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом. З наступною датою переогляду 01.10.1996 року.
При повторних переоглядах висновком МСЕК від 07.10.1996 року, 14.10.1997 року,01.09.1998 року позивачу встановлено 45% втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом та третю групу інвалідності з наступним переоглядом
При наступних переоглядах висновком МСЕК від 21.10.1999 року, 04.10.2000 року, 02.11.2001 року, 09.10.2002 року,01.10.2003 року позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом та третю групу інвалідності.
Висновком МСЕК від 02.08.2004 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, з яких : 20% -пиловий бронхіт і 40 % - трудове каліцтво, та визнано особою з третьою групою інвалідності з наступним переоглядом 01.09.2005 року.
Висновком МСЕК від 12.10.2005 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, з яких : 20% -пиловий бронхіт і 40 % - трудове каліцтво, та визнано особою з третьою групою інвалідності .
Відповідно до довідки МСЕК від 28.09.2006 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності, з яких : 30% по ХОЗЛ і 30% по трудовому каліцтву та третя група інвалідності, з 28 вересня 2006 року -безстроково.
Згідно довідок та виписок з історії хвороби позивач неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні у зв'язку з професійним захворюванням (а.с.29-86).
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, як виробнича травма, так і професійне захворювання, отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язані з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та травмою на виробництві у 1995 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1995 рік.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4 723,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 994 600,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 30%, який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я відсутнє.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача необґрунтований та занижений. Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз'яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з виробничою травмою ОСОБА_1 змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, наслідки травми супроводжуються больовими відчуттями та дискомфортом, трудове каліцтво призвело до істотної зміни звичного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності, що призводить до нераціональної втрати життєвого часу та енергії.
З моменту травмування ОСОБА_1 в значній мірі позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. При виконанні робіт по господарству та пересуванні в просторі він систематично відчуває головний біль, підвищений артеріальний тиск, який супроводжується слабкістю та загальною втомленістю.
Суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер отриманого трудового каліцтва, стаж роботи позивача на підприємстві відповідача, відсоток втрати професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Так, внаслідок отриманого трудового каліцтва позивач позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, травмування на виробництві позбавило можливості допомагати своїй сім'ї, оскільки він повинен систематично проходити курси лікування. Негативні зміни у його житті є незворотними.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, на підставі п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, в частині визначеного судом першої інстанції розміру компенсації моральної шкоди, збільшивши її розмір з 38500 грн. до 90 000 грн.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Згідно ч. 5 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частина 6 ст. 141 ЦПК України передбачає, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави та збільшує цей розмірі з 840,80 грн. до 900,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 1350 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (900,00 грн. х 150%).
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, п.1,3,4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 вересня 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 38 500 (тридцять вісім тисяч п'ятсот) грн. до 90 000 (дев'яносто тисяч) грн.
Змінити рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 вересня 2020 року в частині стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави розміру судового збору збільшивши його з 840,80 грн. до 900 (дев'ятсот) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» за подання апеляційної скарги позивача на користь держави судовий збір у розмірі 1350 (одна тисяча триста п'тдесят) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: