Справа № 162/402/20 Головуючий у 1 інстанції: Глинянчук В. Д.
Провадження № 22-ц/802/1065/20 Категорія: 39 Доповідач: Матвійчук Л. В.
10 листопада 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Карпук А. К.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Любешівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2020 року,
У травні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, обгрунтовуючи позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 25 жовтня 2018 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі, в свою чергу відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 16 квітня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 11 717 грн 80 коп., з яких: 5 947 грн 62 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1 414 грн 20 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 3 321 грн 80 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 500 грн - штраф (фіксована частина), 534 грн 18 коп. - штраф (процентна складова).
Ураховуючи наведене, АТ КБ «Приватбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 25 жовтня 2018 року у розмірі 11 717 грн 80 коп., а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 грн.
Заочним рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «Приватбанк», покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подавав.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження існування між ним і відповідачем кредитних правовідносин, отримання останнім кредитних коштів на умовах і в обсязі, що зазначені в позові, та наявності у нього заборгованості за цим договором.
Такий висновок суду є правильний.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 жовтня 2018 року відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.16).
У заяві також зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, Тарифи банку (а.с.19-63).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 16 квітня 2020 року складає 11 717 грн 80 коп., з яких: 5 947 грн 62 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1 414 грн 20 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 3 321 грн 80 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 500 грн - штраф (фіксована частина), 534 грн 18 коп. - штраф (процентна складова) (а.с.11-12).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За правилами ч. ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту.
При порушенні зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію анкети - заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», Витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, Тарифи банку та розрахунок заборгованості.
Проте, суду не надано доказів того, що відповідна картка, передбачена умовами анкети-заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк дії цієї картки, що є істотними умовами договору. Даних про те, який кредитний ліміт встановлено на платіжну картку, розмір пені та штрафних санкцій, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту, тощо в анкеті-заяві також не зазначено.
Також позивачем не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Пам'ятки клієнта, що в сукупності із Заявою, свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, Тарифи банку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також те, що вказаний документ на момент підписання відповідачем анкети-заяви взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 встановила, що надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості, як такий, без надання доказів про те, які умови кредитування досягнуто між сторонами на час укладення договору не є підтвердженням наявності заборгованості та правильності цього розрахунку.
Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, де місцевий суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог банку у зв'язку з необґрунтованістю останніх, зазначивши, що анкета-заява не містить волевиявлення відповідача щодо оформлення певної картки банку на відповідних умовах, суми кредитного ліміту, строку дії картки, її виду та про обов'язок повернення цих коштів відповідачем, а Умови та Правила надання банківських послуг не підписані відповідачем.
При цьому як встановлено судом, заборгованість за простроченим тілом кредиту на суму 5 947 грн 62 коп. утворилась за рахунок овердрафту відповідно до Умов надання банківських послуг, які не підписані відповідачем, проте прострочена заборгованість за кредитом не є складовою тіла кредиту, а є фактично штрафною санкцією, що застосовується банком у випадку неповернення кредиту боржником у термін, визначений договором.
Як вбачається з розрахунку заборгованості заборгованість за поточним тілом кредиту відсутня. З врахуванням того, що строк дії договору закінчується в жовтні 2022 року, анкета-заява не містить положень щодо строків повернення отриманих кредитних коштів та суму обов'язкового щомісячного платежу, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Згідно із статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, стороною позивача не зазначено у позовній заяві та не доведено належними та допустимими доказами під час розгляду справи обставини та умови щодо укладення договору про надання банківських послуг та на підставі яких нараховані проценти за користування кредитом, пеня і штрафні санкції.
Підписана відповідачем анкета-заява від 25 жовтня 2018 року містить у собі лише особисті дані відповідача. Будь-яких даних про суму кредиту, кредитний ліміт, відсоткову ставку за користування кредитом, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, конкретного виду кредитної картки «Універсальна», яку бажав отримати заявник, дати її видачі та строку дії анкета-заява не містить (а.с.16). У зазначеній анкеті-заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку, що позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження укладення між сторонами кредитного договору та розміру заборгованості за кредитним договором.
Отже, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відповідає вимогам закону.
Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Із наданої позивачем довідки вбачається, що за кредитним договором відповідачу 25 жовтня 2018 року надано кредитну картку, термін дії якої - 10/22, тобто до жовтня 2022 року (а.с.14). Будь-яких доказів про закриття карткового рахунку у зв'язку із достроковою вимогою про стягнення тіла кредиту - банком не надано.
Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, яка підписана відповідачем, не містить положень щодо строків повернення отриманих кредитних коштів та суму обов'язкового щомісячного платежу.
З урахуванням викладеного та беручи до уваги ту обставину, що строк договору не закінчився, відтак відсутні підстави вважати зобов'язання простроченим. За таких обставин відсутні правові підстави для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, як вбачається з виписки за договором № б/н станом на 17 квітня 2020 року ОСОБА_1 банк починаючи з 01 вересня 2019 року по 01 березня 2020 року неправомірно нараховував проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Крім того, банк, зазначивши розмір такої заборгованості 3 321 грн 80 коп., не надав її розрахунку.
Доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно відмовив у стягненні прострочених відсотків, пені та штрафу відхиляються апеляційним судом, оскільки нарахування таких передбачено Умовами, які не підписані відповідачем.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, а є власним суб'єктивним тлумаченням позивачем норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Любешівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2020 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: