про залишення позовної заяви без руху
11 листопада 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/4317/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 06 листопада 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Командира військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), з такими вимогами:
1) визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки;
3) визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування виплати грошової компенсації за ненадання відповідного часу для відпочинку після виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні з 31.03.2016 по 07.07.2016;
4) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за ненадання відповідного часу для відпочинку після виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні з 31.03.2016 по 07.07.2016;
5) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2016 по день винесення рішення судом;
6) визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 12.06.2015-по 07.07.2016;
7) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 12.06.2015 по 07.07.2016 з урахуванням абзацу 5 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив таке.
Відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються:
- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;
- зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Вивченням позовної заяви встановлено, що позивачем в позовній заяві зазначено як відповідача командира військової частини НОМЕР_1 .
Як слідує з позовної заяви, у порушення пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України, позивачем у позовній заяві зазначені неповні ідентифікаційні данні відповідача, а саме: відомі номери засобів зв'язку, а в разі, якщо ці данні не відомі - письмово про це не повідомлено.
При цьому суд звертає увагу позивача, що з огляду наданих матеріалів справи, належним відповідачем є саме установа (військова частина НОМЕР_1 ), в якій позивач проходив службу, а не її керівник.
З огляду на викладене, слідує, що належним відповідачем у даній справі є військова частина НОМЕР_1 .
Таким чином, у розумінні вимог статей 9, 43, 47 КАС України, позивачу необхідно визначити належного відповідача у справі.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту своїх прав, свобод чи інтересів, які мають бути сформульовані максимально чітко і зрозуміло.
За результатом аналізу адміністративного позову суд роз'яснює позивачу, що зміст позову це частина позову, яка, з одного боку, відображає вид судового захисту, а саме звернену до суду вимогу позивача щодо застосування конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права; відповідно до змісту позовних вимог встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. З іншого боку, зміст позовних вимог складають матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, щодо яких суд повинен ухвалити рішення.
Суд наголошує, що зміст позовних вимог - це певна форма захисту, права, свободи чи інтересу, яку просить позивач від суду. По суті, це повинно бути відображено в прохальній частині позовної заяви. Зокрема, обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини.
Відповідно позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстави позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
В прохальній частині позову в пунктах 3, 4, 5, 6, 7 позовних вимог позивач просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування виплати грошової компенсації за ненадання відповідного часу для відпочинку після виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні з 31.03.2016 по 07.07.2016 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за ненадання відповідного часу для відпочинку після виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні з 31.03.2016 по 07.07.2016;
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 12.06.2015 по 07.07.2016 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 12.06.2015 по 07.07.2016 з урахуванням абзацу 5 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2016 по день винесення рішення судом.
Проте у позовній заяві взагалі не наведено розрахунку грошової компенсації за ненадання відповідного часу для відпочинку після виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні з 31.03.2016 по 07.07.2016.
Також, позивачем в позовній заяві не наведено розрахунку індексації грошового забезпечення за період проходження служби за період з 12.06.2015 по 07.07.2016, не визначено базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення у відповідності до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з якого на думку позивача, потрібно здійснювати розрахунок індексації грошового забезпечення, про виплату якої він звертає вимогу до суду.
Крім того, в порушення вищенаведених положень КАС України щодо викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, позивачем не наведений розрахунок середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2016, який він просить суд зобов'язати нарахувати та виплати відповідача, не визначено кількість днів затримки розрахунку, не визначено середньоденної суми заробітку, із розрахунку якої повинен обраховуватись середній заробіток за час затримки розрахунку.
Також в порушення частини четвертої статті 161 КАС України позивачем не надано доказів не отримання зазначених виплат, які позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити в вимогах позовної заяви пунктах 3, 4, 5, 6, 7, як доказу, що підтверджує обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до положень частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю “охоронюваний законом інтерес”, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “право” (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття “охоронюваний законом інтерес” у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “право” має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов'язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Таким чином, враховуючи наведене нормативне регулювання, право на оскарження індивідуальних актів (рішень, дій, бездіяльності) мають лише особи, права та інтереси яких порушено такими актами.
Правовий висновок стосовно того, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно - правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, що права та свободи, які не є індивідуально вираженими, не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства, і відсутність порушеного права саме оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень є підставою для відмови у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18.
В ухвалі від 07.05.2018 у справі № 800/530/17 Верховним Судом України зроблено правовий висновок, що право на судовий захист не є абсолютним, законодавцем встановлені випадки, коли коло таких осіб є обмеженим. Процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно - правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно - правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
Також зазначено, що правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, від 03 лютого 2015 року у справі № 21-617а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16. Крім того, позицію щодо права оскаржувати акт індивідуальної дії також висвітлив Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справах № 9901/22/17, № 9901/153/2851 (9901/153/18).
За результатом аналізу адміністративного позову суд роз'яснює позивачу, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не можуть бути лише самі по собі посилання позивача на неправомірність дій відповідача по відношенню до позивача без зазначення у чому виявилась їх дія чи то вплив на права, свободи чи інтереси позивача. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій (бездіяльності) відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.
Тобто, обов'язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Слід зазначити, що відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Згідно з частиною четвертою статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
З огляду позовної заяви вбачається, що позивач звертається до суду з проханням визнати протиправними дії щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2016 роки; щодо не нарахування виплати грошової компенсації за ненадання відповідного часу для відпочинку після виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні з 31.03.2016 по 07.07.2016; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2016 року по день винесення рішення судом; щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 12.06.2015-по 07.07.2016.
При цьому як вбачається з матеріалів справи, що позивачем, не надано жодного доказу на підтвердження обставин справи, а саме: доказу щодо протиправних дій відповідача (рішення про відмову у призначенні нарахування та виплати зазначених виплат позивача щодо не виплати відповідачем на користь позивача).
Тобто з позовної заяви не вбачається наявності відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду.
Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльності прав, свобод, інтересів позивача.
З огляду позовної заяви вбачається, що позивачем взагалі не надано доказів на підтвердження виникнення у нього права на отримання компенсації за ненадання відповідного часу для відпочинку після виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні з 31.03.2016 по 07.07.2016.
Адміністративний позов не містить обґрунтування порушення прав позивача, так і обґрунтування правових наслідків у зв'язку із цим, доказів порушення прав позивача матеріали позовної заяви не містять.
Таким чином, позивачу для усунення зазначеного недоліку слід надати уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, та її копії для надіслання відповідачу, сформулювавши позовні вимоги максимально чітко і зрозуміло відповідно до критеріїв та вимог КАС України, із належним викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, з обґрунтуванням та підтвердженням наявності відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду з даним позовом, та надавши всі належні докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, збір становить - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2012,00 грн.
Позивачем не надано до суду документ про сплату судового збору у законодавчо визначеному розмірі.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Розглянувши зазначене клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав;
Статус, права, пільги учасників бойових дій та Героїв України встановлені, відповідно, Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Законом України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняних до них, визначені статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зокрема, за приписами пункту 18 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і пункту 2 статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» такі особи мають пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Отже, наявність статусу учасника бойових дій або Героя України не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору, а в цій частині зроблена відсилка до іншого законодавства.
Разом з тим, частиною другою статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що ветерани війни, до яких належать учасники бойових дій, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від усіх судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
З цією правовою нормою кореспондується пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Правовий аналіз змісту статті 5 Закону № 3674-VI свідчить про те, що від сплати судового збору звільняються або особи, зазначені в пунктах 7, 8, 9, 10, яким така пільга безумовно надається у зв'язку з наявністю певного статусу незалежно від категорії справи (особи з інвалідністю, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), або особи у справах визначеної в пунктах 1-6, 12-16 категорій.
Такий висновок підтверджується диспозицією пункту 16 частини першої статті 5 названого закону, згідно з яким згадану пільгу мають позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з наданням статусу учасника бойових дій.
Конструкція пункту 13, в якому йдеться про «справи, пов'язані з порушенням їхніх прав», вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про те, що звільнення від сплати судового збору стосується спорів про порушені права.
Вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушення прав нерозривно пов'язане саме зі статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які встановлені Конституцією України та іншими законами.
При зверненні до суду особи, яка є учасником бойових дій, наприклад, з позовом про розірвання шлюбу або із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, вона зобов'язана сплатити судовий збір, так як в таких правовідносинах відсутнє порушення якихось прав особи, як учасника бойових дій.
В пункті 5 позовних вимог позивач, який є учасником бойових дій, просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2016 по день винесення рішення судом.
Даний спір не пов'язаний з наявністю та відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій та в даних правовідносинах відсутнє порушення права позивача, пов'язане саме зі статусом позивача як учасника бойових дій.
Судом не встановлено, що позивачем при зверненні до суду з цим позовом заявлено вимоги про порушення його прав, передбачених статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а отже, позивачем має бути сплачений судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою.
Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (№ рішення в ЄДРСР 85412901), від 18 грудня 2019 року у справі № ЗП/9901/4/19 (№ рішення в ЄДРСР 86877196) та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (№ рішення в ЄДРСР 87641523).
Згідно з пунктом 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (№ рішення в ЄДРСР 87952206) з урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16) з 01 вересня 2015 року працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за вимогу, зазначену у пункті 5 немає.
Враховуючи те, що позивачем заявлено вимогу майнового характеру (про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), яка не підпадають під дію положень пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, судовий збір за подання до адміністративного суду даного позову мав становити:
- 1 % від орієнтованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (пункт 5 позовних вимог) за вимогу майнового характеру.
Таким чином, у відповідності до вимог статті 4 Закону № 3674-VI позивачу слід надати суду документ про сплату судового збору в розмірі 1 % від орієнтованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Частинами першою, другою статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Письмовими доказами відповідно до частини першої статті 94 КАС України є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно з частинами другою, четвертою, п'ятою статті 94 КАС України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до вимог пунктів 5.26, 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Підпис відповідальної особи на документі засвідчують відбитком печатки організації. Згідно з пунктом 4.5 ДСТУ 4163-2003 у документах, що їх оформлюють на двох і більше сторінках, реквізити 26 - відбиток печатки, 27 - відмітка про засвідчення копії проставляють після тексту (21).
Всупереч зазначених вимог КАС України позивачем до позовної заяви як письмові докази додані копії документів не засвідчені належним чином.
Суд зазначає, що під час засвідчення копії документа відмітка «Згідно з оригіналом», назви, особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, дата засвідчення копії проставляється на кожній сторінці документа.
Для усунення вказаного недоліку позовної заяви позивачу необхідно надати письмові докази у належним чином засвідчених копіях, а саме: з відміткою про засвідчення, яка складається зі слів «Згідно з оригіналом», особистого підпису позивача як особи, яка засвідчує копію, його ініціалів та прізвища, а також дати засвідчення копії документа.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху, з встановленням позивача строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 79, 80, 94, 160, 161, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без руху.
Позивачу протягом п'яти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду:
- уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, та її копію для вручення відповідачу.
- належні докази на підтвердження протиправної бездіяльності відповідача (рішення про відмову у нарахуванні та виплати спірних виплат позивачу тощо);
- належним чином засвідчені копії письмових доказів (документів), доданих до позовної заяви, для приєднання до справи та вручення відповідачу;
- документ про сплату судового збору в розмірі 1% від орієнтованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сплаченого за такими реквізитами:
Отримувач коштів - УК у м.Сєвєродон./Луг.окр.адм.суд/22030101;
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37944909;
Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП);
Код банку отримувача (МФО) - 899998;
Рахунок отримувача - UA218999980313141206084012080;
Код класифікації доходів бюджету - 22030101;
Призначення платежу - *; 101; ____ (реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ____ (ПІБ позивача), Луганський окружний адміністративний суд.
У разі ненадання вищевказаних документів позовна заява буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.
Копію даної ухвали невідкладно надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяК.О. Пляшкова