справа №619/4701/20
провадження №1-кп/619/396/20
іменем України
11 листопада 2020 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіОСОБА_1
за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданнікримінальне провадження № 12020220280000955 від 17.09.2020 по обвинуваченню:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Руська Лозова Дергачівського району Харківської області, громадянина України, освіта середня, вдівця, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України,
за участю сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження:
прокурораОСОБА_4
обвинуваченогоОСОБА_3 .
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
16 вересня 2020 року приблизно о 06 год 00 хв ОСОБА_3 , будучи обізнаним у проведенні лісорубних робіт, маючи умисел на незаконну порубку дерев, перебуваючи у лісових насадженнях, а саме знаходячись у виділі № 1 кварталу № 78 Липецького лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що розташоване на території Русько- Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, у місці проведення вибіркової санітарної рубки, за допомогою бензинової пилки «Stihl» здійснив незаконну порубку шістнадцяти ростучих дерев «Клен» діаметром в корі біля шийки кореня: 24 см; 16 см; 14 см; 38 см; 14 см; 10 см; 15 см; 24 см; 21 см; 10 см; 27 см; 10 см; 22 см; 16 см; 25 см; 29 см, та одного ростучого дерева «Дуб» діаметром в корі біля шийки кореня 48 см, чим відповідно до розрахунку розміру шкоди заподіяної лісовому господарству пошкодженням до припинення росту дерев (згідно додатку 1 до Постанови КМ України № 665 від 23.07.2008) від 01.10.2020, заподіяв державі в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» істотну шкоду у розмірі 22 224,36 грн.
Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 , які виразилися у незаконній порубці дерев, що заподіяло істотну шкоду, суд кваліфікує за ч. 1 ст. 246 КК України.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, підтвердив факт і обставини його вчинення, так як це зазначено вище. Також вкпазав, що ним повністю відшкодовані завдані збитки.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачена правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності її позиції немає, останній роз'яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу. Вина обвинуваченого у вчиненні вище зазначених кримінальних правопорушень доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.
Повно, всесторонньо, об'єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку у даному кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість висунутого проти обвинуваченого ОСОБА_3 обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення у ході судового розгляду його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції.
Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу стороною захисту не заявлялося.
Отже, вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18) вказав, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Як вбачається з квитанції № 0.0.1899823711.1 від 10.11.2020 ОСОБА_3 відшкодував завдані збитки у розмірі 22 224,36 грн.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку обвинуваченим ОСОБА_3 , визнається судом обставинами, які пом'якшують його покарання.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Мотиви призначення покарання.
Вивченням даних про особу ОСОБА_3 встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра і нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.
Відповідно до змісту статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Згідно з ч. 6 ст. 368 КПК України обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 лютого 2018 року (справа № 634/609/15-к, провадження № 51-658 км17) зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За таких обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді мінімального штрафу, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 246 КК України.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Ухвалою слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 21 вересня 2020 року (справа № 619/4116/20 провадження № 1-кс/619/965/20) було накладено арешт на майно: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки ЗИЛ моделі 131 серії НОМЕР_1 ; транспортний засіб марки ЗИЛ моделі 131 з реєстраційним номером НОМЕР_2 , в кузові якого знаходяться 16 фрагментів чурків породи клена та 1 дерева дуб; 2 бензопили марки «Stihl».
Автомобіль «ЗИЛ-131» р/н НОМЕР_2 належить ОСОБА_5 та відповідно до довіреності ним користується ОСОБА_6 .
Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому: гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).
Тоді як, відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 100 КПК України речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, повертаються власнику (законному володільцю).
Фактичні обставини справи та формулювання обвинувачення, які викладені в обвинувальному акті, не містять даних про те, що арештований автомобіль «ЗИЛ-131» р/н НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_5 та відповідно до довіреності ним користується ОСОБА_6 , був використаний як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберіг на собі його сліди.
Отже, стороною обвинувачення щодо вказаного майна не доведені обставини, які відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 91 КПК України підлягають доказуванню.
На підставі викладеного автомобіль «ЗИЛ-131» р/н НОМЕР_2 , який був арештований відповідно до ухвали слідчого судді, підлягає поверненню власнику (законному володільцю).
З огляду на зазначене та відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд скасовує арешт вказаного майна.
Дві бензопили марки «Stihl» були використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, тому вони підлягають конфіскації.
Відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому: гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю).
На підставі викладеного 16 фрагментів спиляних дерев клена та 1 дерево дуба підлягають поверненню власнику (законному володільцю).
З огляду на зазначене та відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд скасовує арешт вказаного майна.
З урахуванням вимог статей 176, 177, 377 КПК України у суду відсутні підстави для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 368-371, 373-376, 392, 395 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 (сімнадцять тисяч) гривень.
Арешт майна, застосований відповідно до ухвал слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 21 вересня 2020 року (справа № 619/4116/20 провадження № 1-кс/619/965/20), в частині арешту автомобіля «ЗИЛ-131» р/н НОМЕР_2 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 на автомобіль «ЗИЛ-131» р/н НОМЕР_2 , 16 фрагментів спиляних дерев клена та 1 дерево дуба - скасувати.
Речові докази по справі:
- автомобіля «ЗИЛ-131» р/н НОМЕР_2 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 на автомобіль «ЗИЛ-131» р/н НОМЕР_2 , які знаходяться на зберіганні у ОСОБА_6 , вважати йому повернутими;
- 16 фрагментів спиляних дерев клена та 1 дерево дуба, які знаходяться на зберіганні у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», вважати повернутими;
- 2 бензопили марки «Stihl», які знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області, - конфіскувати.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1