справа № 570/3219/20
провадження № 2/570/1103/2020
26 жовтня 2020 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.
з участю секретаря судового засідання Новоселецької М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне вул.C.Петлюри, 10/ в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
покликаючись на неможливість збереження шлюбу та припинення шлюбних стосунків, позивач у поданій до суду 20 серпня 2019 року позовній заяві просить шлюб сторін розірвати, судові витрати покласти на відповідача.
У поданій до суду заяві позивач позов підтримує.
Відповідач до суду не з'явився, відзиву на позов не подав.
Сторін відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.
У поданій до суду заяві позивач просить справу слухати у її відсутність, не заперечує проти винесення заочного рішення. Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку заочного розгляду у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 10 серпня 2001 року, від якого мають двоє неповнолітніх дітей, разом не проживають.
До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.
Відповідно до ст.5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Загальна декларація прав людини у ч.2 ст.16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
Згідно ст.23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
В ч.1 ст.51 Конституції України закріплено, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Ця вимога кореспондується і з ст.24 СК України, згідно якої шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. У ч.ч.3 та 4 ст.56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.
Однією із основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу, особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги взаємодопомоги та підтримки. Подальше існування сім'ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - сім'ю - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу, це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Встановлено, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, з'ясовано фактичні взаємини сторін, які фактично припинили подружні стосунки, що призвело до відчуження між сторонами, збереження сім"ї не бажають та наполягають на розірванні шлюбу, мають різні погляди на життя, між ними остаточно втрачені почуття любові та поваги, а тому відновлювати сімейно-шлюбні відносини не мають наміру. З часу подання позовної заяви і до моменту розгляду даної справи минув час, але примирення між сторонами не відбулося. Встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача, суд робить висновок про задоволення позову.
У розпаді сім'ї винні обоє з подружжя, оскільки не вживали належних заходів для усунення конфліктів та досягнення взаєморозуміння в сім”ї.
Щодо порядку і строку виконання рішення, то сторонам повідомляємо наступне.
Згідно ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Відповідно до ч.3 ст.115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, і в цей день згідно ч.2 ст.114 СК України шлюб припиняється. Вказане рішення згідно ч.2 ст.115 СК України надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову суд стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст.263-265, 282ЦПК України, суд
задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Розірвати шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 10 серпня 2001 року Лісівською сільською радою Дубровицького району Рівненської області за № 5.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.
Учасник справи, якому рішення суду не була вручена у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного текста рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с.Переброди Дубровицького району Рівненської області, громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с.Озерськ Дубровицького району Рівненської області, громадянин України, РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: Кушнір Н.В.