Справа № 569/19257/18
10 листопада 2020 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді Левчука О. В.,
за участі секретаря судового засідання Крижова В. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про поділ спільного майна подружжя
В засіданні приймали участь:
від позивача: ОСОБА_3 ;
від відповідача: ОСОБА_4
16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, згідно якого просить суд поділити спільне майно подружжя - легковий автомобіль Mitsubishi ASX, 1590, 2013 року випуску, стягнувши на її користь вартість частки в розмірі 136 500, 00 грн.
В обгрунтування позовних вимог вказує, що за час перебування у шлюбі, який розірвано рішенням Рівненського міського суду від 26 вересня 2018 року у справі №569/4456/18, подружжям було придбано легковий автомобіль Mitsubishi ASX, 1590, 2013 року випуску. Автомобіль був придбаний в кредит на ім'я відповідача та був зареєстрований за ним.
Посилаючись на вказані обставини, норми чинного законодавства, просила задовольнити позов.
Ухвалою суду від 31 жовтня 2018 року (суддя Смолій Л. Д.) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі №569/19257/18.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Рівненського міського суду Рівненської області № 159 від 24 вересня 2020 року, було здійснено повторний автоматичний розподіл справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в зв'язку зі звільненням у відставку судді Рівненського міського суду Смолій Л.Д.
Відповідно до ст. 14 ЦПК України справа передана на розгляд судді Левчуку О.В.
Ухвалою суду від 29 вересня 2020 року (суддя Левчук О. В.) прийнято до свого провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, призначено справу до судового розгляду 20 жовтня 2020 року.
У судовому засіданні 20 жовтня 2020 року розгляд справи відкладався на 10 листопада 2020 року.
У судовому засіданні 10 листопада 2020 року представник відповідача просив суд відкласти розгляд справи для уточнення позиції щодо заявленого позову.
Щодо заявленого представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що згідно зі ст. 275 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч.1 ст.240 Цивільного процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках встановлених ч.2 ст.223 цього Кодексу. Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Частиною 2 вказаної статті унормовано, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Частиною 3 вказаної статті унормовано, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Окрім того, суд зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку справи, в якій вона є стороною. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Приймаючи до уваги тривалий розгляд вказаної справи (з жовтня 2018 року), явку в судове засідання представників позивача та відповідача, обмеження строків розгляду справи, які встановлені процесуальним законом, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами, оскільки зібрані матеріали справи містять всі необхідні докази для вирішення спору. При цьому, представник відповідача особисто присутній у засіданні, може висловити свою позицію усно з приводу предмету спору, та викласти свої пояснення та заперечення. Крім того, явка учасників справи у судове засідання не визнавалася судом обов'язковою.
Тому, суд без виходу до нарадчої кімнати ухвалив - відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні 10 листопада 2020 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні 10 листопада 2020 року щодо заявленого позову заперечив у повному обвязі з підстав, викладаних у запереченнях на позовну заяву.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 04 серпня 2002 року, який було розірвано рішенням Рівненського міського суду від 26 вересня 2018 року у справі № 569/4456/18.
За час сумісного проживання у шлюбі сторонами було придбано спільне майно, а саме легковий автомобіль Mitsubishi ASX, 1590, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Зазначений транспортний засіб, 31 жовтня 2013 року був придбаний в кредит (кредитний договір №910.24687) на ім'я ОСОБА_2 . Заборгованість за вказаним кредитнм договором відсутня, кредит закритий 09 жовтня 2014 року. 10 листопада 2017 року цей транспортний засіб був перереєстрований на нового власника, Вказані обставини стверджуються довідками Акціонерного товариства "Ідея Банк" №06.2/197116 від 19 грудня 2019 року та Територіального сервісного центру 5641 від 11 січня 2020 року №31/17/5641-95 (а.с.93, 95).
Відповідно до договору купівлі-продажу 5642/2017/701917 транспортного засобу від 10 листопада 2017 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 транспортний засіб марки Mitsubishi ASX, 1590, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу склала 270 000, 00 грн (пункт 3.1 договору) (а.с. 119).
Згідно висновку про вартість оцінки транспортного засобу від 08 червня 2018 року, ринкова вартість Mitsubishi ASX, 1590, 2013 року випуску становить 273 000, 00 грн.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься й в частині третій статті 368 ЦК України.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
Разом з тим, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх транспортний засіб, внаслідок укладення договору кредиту, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позичених коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16, від 14 вересня 2016 року№ 6-539цс16.
Крім того, за приписами ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до змісту статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Аналогічне положення закріплене в частині другій статті 372 ЦК України.
Згідно з частинами першою та другою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
У пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Наведене дає підстави для висновку, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 61-9018сво18.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що спірний автомобіль був придбаний сторонами по справі в період зареєстрованого шлюбу на кредитні кошти і вважається судом таким, що укладений в інтересах сімї.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки спірний транспортний засіб був придбаний у шлюбі, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження придбання його за особисті кошти, автомобіль, Mitsubishi ASX, 1590, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.
При визначенні розміру компенсації суд бере до уваги наданий позивачем висновок про вартість оцінки транспортного засобу, складений 08 червня 2018 року, згідно якого ринкова вартість Mitsubishi ASX, 1590, 2013 року випуску становить 273 000, 00 грн.. Вказаний висновок відповідно до вимог статті 81 ЦПК України відповідачем не спростований.
З огляду на викладене позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя підлягає задоволенню судом та в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості автомобіля марки Mitsubishi ASX, 1590, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 в розмірі 136 500, 00 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1365, 00 грн судового збору.
Керуючись ст.7, 12, 17, 18, 76, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
Визнати автомобіль марки Mitsubishi ASX, 1590, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 вартістю 273 000, 00 грн. майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, з визначенням часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 за кожним.
В порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину вартості автомобіля марки Mitsubishi ASX, 1590, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 в розмірі 136 500, 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1365, 00 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення такого рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Повне судове рішення складене та підписане 11 листопада 2020 року.
Суддя Левчук О. В.