Справа № 362/2271/20
Провадження № 2/362/1725/20
30 вересня 2020 рокуВасильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравченко Л.М.,
за участю секретаря судового засідання - Чорної М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно сплачених коштів, -
Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві перебуває громадянка ОСОБА_1 та отримує пенсію по інвалідності з 08.07.1998 р.,що підтверджується відомостями розпорядження 143158 та рішення від 13.07.1998 р. Актом № 16-31/42 від 14.03.2012 р. Васильківської об'єднаної державної фінансової інспекції виявлено переплату пенсії за період з 01.08.2001 р. по 01.03.2012 р. в сумі 93 031 грн. 12 коп. 04.04.2018 р. до Управління надійшов витяг з протоколу № 192 засідання комісії від 15.11.2017 р. Київської обласної державної адміністрації, яким вирішено відмовити у підтвердженні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_1
24.04.2018 р. розпорядженням 143158 особі припинено виплату пенсії як інваліду ЧАЕС та переведено на пенсію по інвалідності за віком в наслідок загального захворювання.
24.04.2018 р. листом управління № 2084 06 відповідачу повідомлено про вищезазначені обставини та в подальшому обчислення розміру пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (додаток 6).
Розпорядження начальника Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області № 143158 від 24.04.2018 р. відповідачем не оскаржувалося.
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 р. № 628 при підписанні акту приймання-передавання документівВасильківського ГУПФУ Київської області до ГУ ПФУ у Київській області виявлено не охоплену заходами стягнення заборгованість відповідача, в зв'язку з чим 13.06.2019 р. та 23.07.2019 р. ОСОБА_1 надіслано лист з проханням повернути надмірно виплачену суму пенсії в розмірі 167216 грн. 09 коп., яка нарахована за період з 25.06.1998 р. по 30.04.2018 р., в зв'язку з наданням недостовірних відомостей.
Станом на 23.08.2019 р. відповідачем заборгованість не погашено та не надано жодних документів чи пояснень з приводу виниклої переплати пенсії, а тому позивач вимушений звернутись до суду із зазначеним позовом.
11.06.2020 р. суд відкрив провадження та з урахуванням вимог ч. 6 ст. 19 ЦПК України вирішив її розглянути у порядку спрощеного провадження, без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
Сторони не подавали клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про призначення судового засідання у спрощеному провадженні з викликом сторін.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день розгляду справи повідомлений судом належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань до суду не надіслав, своїм правом подачі відзиву на позов не скористався.
На підставі статті 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки представник позивача не заперечив проти такого вирішення справи.
Крім того, в силу вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Зважаючи на вищевикладене, суд ухвалив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, ухваливши заочне рішення на підставі наявних матеріалів справи.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ГУ ПФУ у м. Києві задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві перебуває громадянка ОСОБА_1 та отримує пенсію по інвалідності з 08.07.1998 р.,що підтверджується відомостями розпорядження 143158 та рішення від 13.07.1998 р.
Згідно розрахунку Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області переплата пенсії склала 167 216,09 грн.
13.06.2019 р. та 23.07.2019 р. ОСОБА_1 надіслано лист з проханням повернути надмірно виплачену суму пенсії в розмірі 167216 грн. 09 коп., яка нарахована за період з 25.06.1998 р. по 30.04.2018 р., проте відповідачем кошти повернуті не були.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 93 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію , зокрема інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи
Відповідно до статті 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.
За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Згідно з п. 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тобто, згідно з даною нормою закону поверненню підлягають лише кошти, якщо їх виплата є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату, та в разі недобросовісності з боку набувача.
За відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, і факту недобросовісності набувача, такі кошти поверненню не підлягають.
Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 22.01.2014 року у справі №6-151цс13 та від 02.07.2014 року у справі № 6-91цс 14, яка, з точки зору ч. 4 ст. 263 ЦПК України, має враховуватися судом.
Виходячи з аналізу ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов'язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.
Крім того, порядок та підстави повернення суми пенсій, виплачених пенсіонеру, визначено Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «;Про пенсійне забезпечення».
Так, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Згідно з ч.1 ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.
Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до списання, визначений Порядком повернення сум пенсії, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсії, що є безнадійними до стягнення затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 6-4 від 21.03.2003 р., зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 15.05.2003 р. № 374/7695 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду № 25-3 від 25.11.2014).
Зі змісту п. 3 цієї Постанови вбачається, що для відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе тільки за двох умов: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних. Даний перелік є вичерпаний і розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.
При цьому, правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються (постанова Верховного Суду України від 02.07.2014 р. № 6-91цс14).
Будь-яких доказів, які б свідчили про рахункову помилку з боку Управління, так і надання відповідачем завідомо неправдивих даних, які стали підставою для призначення пенсії, а також зловживань з боку відповідача при отриманні приведеної в позові суми, позивач суду не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України, визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення з відповідача зазначеної у позові грошової суми, а тому суд вважає позов ГУ ПФУ у Київській області безпідставним та необґрунтованим, а тому таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 15,16,1212, 1215 ЦК України, ч.1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ч.1 ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 4, 12-13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно сплачених коштів - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Суддя Л.М.Кравченко