Справа № 128/3597/18
Провадження 6/127/609/20
10 листопада 2020 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці подання державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Степанюка А.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до виконання своїх зобов'язань ОСОБА_1 ,-
Державний виконавець Замостянського ВДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Степанюк А.В. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 . Дане подання мотивоване тим, що на виконанні відділу знаходиться виконавче провадження №61892466 з примусового виконання виконавчого документа, за якими відкрито виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості по кредитному договору №б/н від 15.10.2020р. в розмірі 12 7574,78грн. та судовий збір в розмірі 1921,00грн. Заявник повідомив, що боржник вимоги не виконує, державним виконавцем вжиті заходи з примусового їх виконання, однак заборгованість не погашена. У зв'язку із викладеним, просить тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .
У судове засідання заявник не з'явився з невідомих суду причин.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою технічного звукозаписувального засобу не здійснювалося.
Відповідно до ст.441 ЦПК України, неявка державного виконавця не перешкоджає розгляду подання.
Дослідивши матеріали подання, суд дійшов висновку, що подання задоволенню не підлягає.
Судом установлено, що на виконанні в Замостянському відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) знаходиться виконавче провадження №61892466 з примусового виконання виконавчого документа, за якими відкрито виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості по кредитному договору №б/н від 15.10.2020р. в розмірі 12 7574,78грн. та судовий збір в розмірі 1921,00грн.
В межах виконавчого провадження державним виконавцем здійснювалася перевірка майнового стану боржника, однак майна за боржником не зареєстровано.
На виклики державного виконавця боржник не з'являється.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 18 ЗУ «про виконавче провадження» встановлено, що виконавець у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, має право звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи чи керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішенням про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до ч.3 ст. 441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
За змістом п. 5 ч. 1 ст.6 ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон є не тільки наявність невиконаних зобов'язань, але і ухилення від їх виконання.
Виходячи з аналізу вказаних норм, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника судом можливе лише при встановленні умислу боржника на злісне ухилення від виконання ним свого обов'язку. Тобто, законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання, тобто за будь-які свідомі діяння боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.
У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochevv.Bulgaria»від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.
Отже, право на звернення до суду із поданням про обмеження боржника в праві виїзду за межі України виникає в державного виконавця лише у випадку доведення і обґрунтування факту умисного ухилення останнього від виконання своїх зобов'язань.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням суду. Сам факт відкриття виконавчого провадження та невиконання боржником зобов'язання самостійно не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього судовими рішеннями обов'язків. Відсутність доходів та перевірка майнового стану боржника не свідчить про умисел останнього в невиконанні рішення суду та інших державних органів. Крім того, суд звертає увагу, що матеріали подання не містять доказів, щодо здійснення державним виконавцем усіх передбачених та можливих заходів, пов'язаних з виконанням, зокрема повідомлення боржника у встановленому законом порядку про відкриття виконавчого провадження і здійснення його викликів для надання пояснень.
Тому, за поданої сукупності доказів та за відсутності належних доказів щодо умисного ухилення боржника від виконання обов'язків, не вбачається достатніх підстав для прийняття рішення про тимчасове обмеження в правах, передбачених ст. 33 Конституції України, боржника.
На підставі викладеного, керуючись ст. 33 Конституції України, ст. 6 ЗУ «про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст. ст. 260, 441 ЦПК України, суд -
Відмовити в задоволенні подання державному виконавцю Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Хмельницький) Степанюк А.В. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (вказані строки продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України).
Повне судове рішення складено 10.11.2020року.
Суддя: