Справа № 417/1030/20
Провадження № 2/417/298/20
Іменем україни
(ЗАОЧНЕ)
"10" листопада 2020 р. с. Марківка Луганської області
Марківський районний суд Луганської області в складі:
головуючого судді Рукас О.В.
за участі секретаря Брюховецької О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с. Марківка Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
17.09.2020 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування свого позову посилалися на те, що їй на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Право власності підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 66255102.
У вищевказаному житловому будинку проживає з жовтня 2002 року, про що свідчить відмітка в паспорті серії НОМЕР_1 в графі про приписку.
Відповідно до довідки про склад сім'ї та проживання, виданої Марківською селищною радою Марківського району Луганської області № 2460 від 08.09.2020 р., до складу сім'ї (зареєстрованих), які проживають за даною адресою, входять: донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , онука - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , племінниця - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Фактично в житловому будинку проживає позивач та її донька з онукою, а відповідач - племінниця ОСОБА_5 у 2014 року виїхала з смт. Марківка Марківського району Луганської області, але з реєстраційного обліку не знялася і до цього часу значиться зареєстрованою в житловому будинку, який належить їй на праві власності. Тож, за вказаною адресою відповідач не проживає, і до сьогодні жодного разу у вказаному житловому приміщенні не з'являлася, її особисті речі в житловому будинку відсутні. Де відповідач знаходиться на теперішній час їй не відомо. Факт відсутності ОСОБА_5 у вищевказаному будинку більше 6 років підтверджується актом від 09.09.2020 року, складеним депутатом Марківської селищної ради Марківського району Луганської області Лічманом В.І. в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Таким чином, з 2014 року відповідач у вказаному житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 не мешкає, вказаним житловим приміщенням не користується, а також з цієї дати вона повністю припинила виконувати обов'язки члена сім'ї, передбачені ст.ст.64,156 Житлового Кодексу Української РСР, пов'язані з утриманням, оплатою житлового приміщення та комунальних послуг.
Реєстрація відповідача у вказаному будинку створює їй труднощі у здійсненні свого права власності, зокрема для оформлення житлової субсидії, при призначенні якої враховується доходи всіх зареєстрованих в будинку осіб, чи його продажу, тому вона змушена звернутися з даним позовом до суду.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечувала (а.с.34).
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, про причини своєї неявки суду не повідомила, своїм правом на подачу відзиву не скористалася, хоча була належним чином повідомлена про дату, місце та час судового засідання, про що свідчить оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада України" на веб-сайті Марківського районного суду в розділі "Повідомлення про судове засідання або про виклик до суду осіб, яким неможливо здійснити надіслати кореспонденції» (а.с.38).
Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Тому зі згоди позивача суд вважає можливим провести заочний розгляд справи у відсутність сторін та ухвалити заочне рішення у справі, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
10.11.2020 року згідно ст.281 ЦПК України, без виходу суду до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про заочний розгляд справи з занесенням до протоколу судового засідання.
В силу положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини, та відповідно до них визначив такі правовідносини.
В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується:
- Свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим державним нотаріусом Марківської державної нотаріальної контори від 04.08.2016 р., реєстр за № 2044 (а.с.7);
- Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 66255102 від 19.08.2016 року (а.с.8).
Відповідно копії Паспорту громадянина України, НОМЕР_1 , виданого Марківським РВ УМВС України в Луганській області 10.12.1998 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).
Згідно Довідки про склад сім'ї та проживання, виданої Марківською селищною радою Марківського району Луганської області №2460 від 08.09.2020 р., за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (голова д/г), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (донька), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (онука), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (племінниця) (а.с.10).
Із Акту обстеження житла за адресою АДРЕСА_1 від 09.09.2020 року, складеного депутатом Марківської селищної ради Марківського району Луганської області Лічманом В.І. 09.09.2020 року, підписаного свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (господиня), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (донька), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (онука), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (племінниця). На даний час племінниця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно з 2014 року не проживає (а.с.11).
Таким чином в судовому засіданні судом було встановлено, що між позивачами та відповідачем виникли правовідносини, що регулюються главою 28, 32 Цивільного кодексу України «Право власності на житло» та «Право користування чужим майном».
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ст. 41 Конституцією та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97р. відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Зі змісту статті 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник житлового будинку, квартири, згідно зі ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Власник майна, згідно зі ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виходячи з положень ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За приписами ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідач ОСОБА_5 є племінницею позивачу.
Так, пред'явлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є належним способом захисту цивільних прав, що в подальшому є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами.
Така позиція підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11. Зокрема, у тексті постанови зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом із тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньої; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Отже суд вважає, що позивач має право вимагати визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки вона відсутня понад один рік.
Втрата права користування житловим приміщенням є підставою відповідно до ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи, яка втратила право користування житловим приміщенням, оскільки зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином за наявності рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням, особа підлягає зняттю з реєстрації місця проживання на підставі Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач більше 5 років не проживає у вищевказаній будівлі позивача, чим створює перешкоди у володінні та користуванні будинком, суд приходить до висновку, що позов заявлено обґрунтовано і він підлягає задоволенню.
Згідно з п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачем ОСОБА_1 судових витрат підтверджується квитанціями від 10.09.2020 року про сплату судового збору в сумі 840,80 грн., а тому суд вважає необхідним стягнути їх з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 386,391,405 ЦК України, ст.ст. 64, 72, 156 ЖК України, ст. ст. 7, 8,12, 81, 141, 142, 258-259, 263, 264, 265, 273, 352, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити у повному обсязі.
Визнати ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженка м.Луганськ такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) у якості відшкодування сплаченого судового збору 840 грн. 80 коп.
Копію заочного рішення надіслати відповідачу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Марківський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В.Рукас