справа № 274/7817/19
провадження № 2/0274/823/20
Іменем України
22.10.2020 року м. Бердичів
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання Рудич М.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідачки - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права на частину квартири та визнання права власності на 1/10 частину квартири, -
09.12.2019 року ОСОБА_3 звернувся з позовною заявою до суду, в якій просив припинити право власності ОСОБА_4 на 1/10 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за позивачем право власності на 1/10 частину спірної квартири вартістю 19 189 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.04.2019 року на праві власності належить 9/10 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачці на праві власності належить 1/10 частини вищезазначеної квартири. Оскільки вони є чужими один одному, між сторонами відсутні родинні або близькі відносини, є особами різної статі, що унеможливлює спільне володіння та користування вказаною квартирою, тому він звернувся до суду з вказаним позовом. Вважає, що право власності відповідачки на 1/10 частину квартири може бути припинене на підставі ст. 365 ЦК України з відшкодуванням їй грошової компенсації в розмірі 19189 гривень.
Ухвалою судді від 16.12.2019 року відкрито провадження у справі.
23.04.2020 року представником відповідачки подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив про безпідставність позову. Оскільки 1/10 частина спірного житла є єдиною власністю відповідачки. Крім того, остання має статус пенсіонера по інвалідності та інших доходів ніж пенсія не має. Доводи позивача про неможливість виділення належної відповідачці частки у натурі в окреме жиле приміщення не є безумовною підставою для примусового припинення права власності відповідачки на частину належної їй спірної квартири ( а.с. 11-114).
У відповіді на відзив від 04.05.2020 року представник позивач додатково зазначив, що відповідач має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Спірна квартира не являється місцем її постійного проживання ( а.с. 130-132).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов в повному обсязі, з підстав, які наведені в позовній заяві. Додатково зазначив, що відповідачка ніколи не володіла і не користувалася спірною квартирою, не була в ній зареєстрована. З 2016 року після отримання у власність 1/10 частини спірної квартири у спадок, не користувалася житлом, не несла ніяких витрат по утриманню своєї частки, не сплачувала комунальні платежі. Оскільки частка відповідачки у спільному володінні квартирою є незначною, вважає, що припинення права власності відповідачки не завдасть їй істотної шкоди.
Відповідачка та її представник проти позову заперечили. Представник відповідачки зазначив, що позов є необґрунтованим. Вказує, що у разі задоволення позову будуть порушені інтереси відповідачки , яка іншого житла у власності не має, за кошти, які пропонує позивач, відповідачка іншого житла собі не купить.
Відповідачка пояснила, що вона не бажає отримувати грошову компенсацію за належну їй частку квартири, дана квартира їй дорога як пам"ять про чоловіка. В неї немає іншого, належного їй на праві власності житла, там де вона проживає та прописана проживає її бабуся, будинок належить їй. Вона чотири роки займалася переоформленням спадщини, наразі бажає проживати в спірній квартирі, тому і звернулася з відповідним листом до позивача, щоб він забезпечив їй доступ до житла.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивачеві - ОСОБА_3 належить 9/10 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.04.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Манелюком М.І. за № 1112 (а.с.6).
Відповідачці - ОСОБА_4 належить 1/10 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією матеріалів спадкової справи №20/2016, заведеної 20.05.2016 року приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Манелюком М.І (а.с. 28-47)
Судом оглянуто також матеріали спадкової справи №153/2018, заведеної 02.11.2018 року приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Манелюком М.І (а.с. 48-94).
Відповідно до витягу з технічного паспорту від 24.04.2019 року , квартира АДРЕСА_3 складається з двох житлових кімнат, площею 19,0 кв.м. та 10,2 кв.м. Крім того, в квартирі наявна кухня площею 5,2 кв.м., ванна кімната площею 2,9 кв.м., вбудована шафа 2,1 кв.м., тераса 0,8 кв.м. (а.с. 72,73).
З метою компенсації належної відповідачці 1/10 частини у праві спільної власності на квартиру позивач ОСОБА_3 звернувся до ТОВ "М-БТІ" для надання висновку про вартість спірної квартири.
Відповідно до висновку про оцінку майна, ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 складає 191 890 грн. Дата оцінки 18.04.2019 року, висновок діє на протязі шести місяців(а.с.7).
Враховуючи наведене, позивачем на депозитний рахунок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області внесено грошові кошти в сумі 19189 грн., що підтверджується квитанцією № 61 від 18.12.2019 ( а.с.18).
Однак, відповідачка не погоджується на припинення її частки у праві власності на спірну квартиру у зв'язку з тим, що таке припинення завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки іншого житла у неї немає.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Частиною 1 ст. 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК України).
При цьому, для припинення частки у спільному майні достатньо наявності однієї з підстав, передбачених п.п.1-3 ч.1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, а також попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.01.2012 № 6-81кс11, 15.05.2013 № 6-37цс13.
Так, суд приймає до уваги доводи представника позивача, що належна відповідачці на праві власності 1/10 частини у спірній квартирі є незначною.
Водночас, позивачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність зареєстрованого житла або його частки за відповідачем станом на час пред'явлення позову та на час розгляду справи.
Крім того відповідачка ОСОБА_4 являється пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності (а.с.120).
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для припинення права власності відповідачки на частку у спірній квартирі суд виходить з того, що позивачем не надано достатніх доказів, які б у своїй сукупності давали змогу дійти висновку, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки. Зазначені в судовому засіданні представником позивача обставини про наявність іншого житла у відповідачки та можливість ним користуватись належними доказами не підтверджено.
Також суду не надано доказів про неможливість спільного користування спірною квартирою, оскільки позивачем не ставилося питання про встановлення порядку користування спірною квартирою .
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 12, ч.ч. 5, 7 ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, встановлюються 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. ст. 103-106 ЦПК України учасник справи має подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
У випадку, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини не можливо, а надані сторонами висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності або сторонами (стороною) взагалі не надано відповідні висновки експертів, експертиза призначається судом.
Призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:
1) характер і ступінь ушкодження здоров'я;
2) психічний стан особи;
3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
При визначенні судом розміру грошової компенсації, яка підлягає стягненню з однієї сторони на користь іншої, необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в абзаці 3 пункту 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», відповідно до яких розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
Під час судового засідання сторонами клопотання про призначення судової експертизи на предмет визначення вартості спірної квартири не заявлялись, позивачем при подачі позовної заяви подано Висновок оцінювача про вартість майна.
Суд не може прийняти до уваги Висновок оцінювача про вартість майна, згідно якого вартість квартири АДРЕСА_3 станом на 18.04.2019 року становив 191 890 грн. Термін дії результатів оцінки становить шість місяців, який закінчився - 18.10.2019 року, а до суду позивач звернувся 09.12.2019 року, однак на той час Висновок оцінювача про вартість майна втратив свою чинність.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Тому, суд повинен встановити, чи відповідатиме позбавлення права власності відповідача на її частку у квартирі, критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE,№ 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вважає, що «вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 43, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Втручання у право на повагу до житла відповідачки буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції.
Крім того, за змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до житла «має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою… Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Позивач не аргументував співрозмірність припинення права власності відповідача на її частину квартири відповідній його меті.
Оскільки зміст і спрямованість діяльності держави визначають права та свободи людини і їх гарантії, а утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3 Конституції України), суд відмовляє позивачу в задоволенні його позову.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову, то судові втрати, понесені ним не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права на частину квартири та визнання права власності на 1/10 частину квартири - відмовити за безпідставністю.
Повернути ОСОБА_3 внесені на депозитний рахунок ТУ ДСА в Житомирській області кошти в сумі 19 189 ( дев"ятнадцять тисяч сто вісімдесят дев"ять ) грн. 00 коп., квитанція № 61 від 18.12.2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно п.п.15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги можуть також подаватися учасниками справи до або через відповідні суди.
Повний текст рішення виготовлено 10 листопада 2020 року.
Головуючий: Вдовиченко Т.М.