05 листопада 2020 р.Справа № 480/1908/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Сіренко О.І. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
позивача ОСОБА_1
представника позивача Щербак О.В.
представника відповідача Тертичного А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління з питань праці Сумської міської ради на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 12.06.20 року по справі № 480/1908/20
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління з питань праці Сумської міської ради
про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління з питань праці Сумської міської ради, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову №ОМС-СМ 1905/830/НД/АВ/П/ТД-ФС від 22.11.2019 про накладення штрафу.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що на його думку оскаржувана постанова є необгрунтованою, протиправно, та такою, що порушує права та інтереси позивача.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління з питань праці Сумської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову № ОМС-СМ 1905/830/НД/АВ/П/ТД-ФС від 22 листопада 2019 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 876330, 00 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що на його думку, судом першої інстанції при вирішенні справи не правильно застосовані норми матеріального права, а саме: ст. 21, 23, 24 Кодексу законів про працю України, внаслідок чого у рішенні від 27.05.2020 по справі № 480/1908/20 наведене хибне твердження, що відповідачем висновок про наявність трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 та фізчними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 зроблено на підставі припущень та не доведено правомірності висновку про фактичний допуск ФОП ОСОБА_1 цих осіб до роботи без укладення трудових договорів.
Відповідач вважає, що суд першої інстанції висновки про наявність трудових відносин відповідач зробив виключно на підставі наданих позивачем документи про нібито цивільно-правові відносини між ним та особами, що здійснювали приготування їжі, фактично вчинив дії, спрямовані йа приховування трудових відносин. Більш того, саме ці документи підтверджують наявність саме трудових відносин між позивачем та зазначеними вище фізичними особами.
Позивачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому серед іншого зазначено, що частину осіб з якими укладено договір позивач знайшов безпосередньо в ідальні Сумського державного університету, де вони працювали, знаючи про те, що вони вже неодноразово кожного літа надавали такі послуги в університетському таборі “Універ”, що є структурним підрозділом Сумського державного університету, а частину зазначених осіб запропонували працівники СумДУ, оскільки тривалий час вони надавали такі послуги разом з ними, та були добре знайомі та знали характер робіт чи послуг, які мали надаватися та мали практичні навички їх виконання.
Позивач зазначає, що всі ці особи на момент укладення цивільно-правових договорів перебували в оформлених відповідно з трудовою книжкою трудових відносинах або з Сумським державним університетом або з іншими вищими навчальними закладами, де їдальня літом не працює у зв'язку з перебуванням студентів на канікулах, а викладачів - у відпустках.
Виконання умов договорів позивачем оформлювалось актами наданих послуг, а оплата проводилась позивачем у готівковій формі.
Позивач вважає, висновок відповідача, зроблений у постанові № ОМС-СМ 1905/830/НД/АВ/П/ТД-ФС від 22 листопада 2019 року не грунтується на наданих позивачем документах інспектору при здійсненні інспекційного відвідування, а тому він є припущенням відповідача, як вірно зазначив суд першої інстанції.
Жодних доказів існування трудових відносин чи доказів допуску до роботи осіб, про що йдеться у постанові № ОМС-СМ 1905/830/НД/АВ/П/ТД-ФС від 22 листопада 2019 року відповідачем як не було здобуто в період здійснення інспекційного відвідування, так і не було надано під час розгляду справи судом першої інстанції.
Також, позивач вважає, помилковим посилання відповідача у апеляційній скарзі на таку ознаку трудових відносин, як надання доступу до необхідного обладнання, адже ЦК України не містить заборони використання обладнання та матеріалів замовника при виконанні робіт, наданні послуг.
Крім того, вважає безпідставним посилання відповідача у апеляційній скарзі на низку нормативно-правових актів, що регулюють організацію харчування дітей на обгрунтування того, що такі роботи можуть виконуватися виключно на підставі трудових договорів штатними працівниками.
На думку позивача, за таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача- без задоволення.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Позивач та його представник, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що для забезпечення господарської діяльності за КВЕД 56.29 Постачання інших готових справ (діяльність їдалень або кафетеріїв (наприклад, для підприємств, офісів, лікарень або шкіл) на основі контракту), та на виконання договору від 24.06.2019 року № 466 (далі - Договір № 466), укладеному із Сумським державним університетом щодо надання послуг з п'ятиразового харчування дітей, що перебувають на оздоровленні та відпочинку в дитячому оздоровчому закладі «Універ», на період з 27 червня 2019 року по 29 серпня 2019 року ФОП ОСОБА_1 були залучені на підставі договорів про надання послуг фізичні особи ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (рнокпп НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 (рнокпп НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (рнокпп НОМЕР_5 ), ОСОБА_7 (рнокпп НОМЕР_6 ), ОСОБА_8 (рнокпп НОМЕР_7 ) для приготування їжі.
Праця цими фізичними особами здійснювалася відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, а саме: приготування їжі за професією кухар згідно з встановленим графіком харчування дітей.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем висновок про наявність трудових відносин між позивачем та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 зроблено на підставі припущень. Не доведено праомірності висновку про фактичний допуск ОСОБА_1 . Цих осіб до роботи без укладення трудового договору та наявності у зв'язку з цим підстав для притягнення його до відповідальності на підставі абзацу 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Згідно з ч. 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, необхідною умовою для накладення штрафу на юридичних осіб , які використовують найману працю, є, зокрема, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті Закону України "Про охорону праці" працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
За правилами ст.21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Нормами ст. 24 КзпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Згідно ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Укладення трудового договору передбачено у ст. 24 КЗпП України.
На виконання ч.3 ст. 24 КЗпП України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413, якою затверджено Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.
Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 ЦК України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 ЦК України, якою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦКУ).
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до частин 1 - 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З аналізу наведених норм, вбачається, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.
З матеріалів справи вбачається, що у ході інспекційного відвідування було встановлено наступні ознаки існування фактичних трудових відносин позивача з вказаними фізичними особами:
Працівники систематично отримували кошти за виконану роботу, шляхом виплати ФОП ОСОБА_1 готівкових коштів не за конкретний результат роботи, а за певний період - звітний місяць, що підтверджується видатковими касовими ордерами за липень 2019 року.
Виконання робіт проводилося фактично за наступними професіями: кухара, кухара дитячого харчування (код КП 5122 (коди ЗКППТР відповідно 16675, 16677) Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом
Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.07.2010 № 327 з подальшими змінами та доповненнями.
Організація умов праці, зокрема надання робочого місця та засобів виробництва (обладнання, продуктів, харчової сировини тощо) забезпечено ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого працівниками виконувалася робота.
Згідно з Договором № 466 право на користування обладнанням (пп.2.2.3 договору), а також обов'язок Сумського державного університету по наданню безперешкодного доступу до приміщень в яких здійснюється приготування їжі та приміщень, де здійснюється безпосереднє харчування дітей, (пп.2.3.3 договору) надавались лише ФОП ОСОБА_1 .
Отже, саме ФОП ОСОБА_1 забезпечував доступ ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 як своїх працівників до приміщень та обладнання для приготування їжі.
Так, на запит управління з питань праці Сумської міської ради директором ДОЗ «Універ» ОСОБА_10 було надано розпорядок дня табору у літньому сезоні 2019 року, відповідно до якого визначені наступні години прийому їжі дітей: 8:45 - 9:00 - сніданок; 12:45 - 13:15 - обід; 16:15 - 16:20 - підвечірок; 19:00 - 19:25 - вечеря; 21:00 - 21:20 - друга вечеря.
Таким чином, внутрішній трудовий розпорядок ФОП ОСОБА_1 , як виконавця по договору № 466 по наданню послуг з організації харчування дітей, безперервно пов'язаний з розпорядком дня ДОЗ «Універ» в частині визначених годин прийому їжі дітьми.
Дану обставину у судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила свідок ОСОБА_8 , яка зазначила, що вона та інші працівники ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) працювали у 2 зміни.
Отже, наявність зобов'язань ФОП ОСОБА_1 з приготування їжі у години, визначені графіком харчування дітей в оздоровчому закладі, унеможливлює фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 самостійно та на свій ризик організовувати надання послуг з приготування їжі без підлягання розпорядку дня ДОЗ «Універ», а й відповідно внутрішньому трудовому розпорядку підприємця.
Також, з матеріалів справи вбачається, що виконання фізичними особами роботи проводилось на постійній основі, що підтверджується Звітом про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за липень 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 перебували фактично у відносинах з підприємцем з 1 по 31 число звітного місяця.
Це підтверджується також і тим, що залучення вказаних фізичних осіб для надання послуг відбувалось на підставі договорів, які були укладені на тривалий термін з 27.06.2019 по 29.08.2019.
Пунктами 8, 12 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки України від 01.06.2005 року № 242/329 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.06.2005 року за № 661/10941), встановлено, що між засновником (власником) навчального, оздоровчого закладу та організацією (підприємством громадського харчування), що має відповідні документи, які дають право на проведення торговельної діяльності у сфері громадського харчування укладається угода. Якщо харчування учнів здійснюється організацією (підприємством громадського харчування), штат харчоблоку (їдальні, буфету) не належить до штатного розпису навчального, оздоровчого закладу.
Аналізуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що чинним законодавством, з підстав безпеки харчування дітей, дотримання усіх технологічних процесів та санітарних норм тощо, не передбачено існування інших відносин ніж трудові між підприємствами громадського харчування та його працівниками, що безпосередньо задіяні в організації харчування" дітей у навчальних та оздоровчих закладах, а також не передбачено укладання угод з іншими особами, а тим паче й делегування таким особам як підрядникам, які не є закладами громадського харчування, повноважень з приготування їжі дітям.
З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 перед допуском до роботи ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 перевірив у них, як це вимагалось пп. 2.1.9 Договору № 466, наявність особистих медичних книжок з відмітками про проходження медичних оглядів та допуск до роботи.
Колегія суддів зазначає, що жодним пунктом цивільно-правових договорів не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у договорах і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати підрядники замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.
Дійсно, з аналізу змісту наданих договорів, встановлено, що його предметом є сам процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки умовами договору не визначено конкретних фізичних величин або ж об'ємів послуг, їх вартість.
Також, зі змісту договору неможливо встановити, що саме є належним виконанням обов'язків, обумовлених цим договором, оскільки у договорі не зазначений матеріально-правовий результат, на досягнення якого направлений договір, та критерії його виміру. Фактично предметом договору є виконання фізичною особою робіт по приготуванню їжі, тобто, процес праці, а не її кінцевий результат.
Слід вказати, що наслідком невиконання або неналежного виконання сторонами цивільно-правових зобов'язань, зокрема, за договором про надання послуг, є штрафні санкції, які мають грошове вираження та прописуються у договорі, або дострокове розірвання договору в односторонньому порядку. Однак, про можливість застосування таких санкцій або інші наслідки його невиконання чи неналежного виконання у договорах не зазначено.
Таким чином, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначені обставини свідчать про наявність саме трудових відносин між сторонами, а не цивільно-правових.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені угоди укладені позивачем з фізичними особами не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов'язані із самим процесом, що є характерним для трудових функцій.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовомим договорам форми цивільно-правових договорів перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки тощо.
Відповідно до ч.2 ст.50 Закону України " Про зайнятість населення" роботодавцем забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії спрямовані на приховування трудових відносин.
За таких обставин, відповідачем при проведенні перевірки було вірно встановлено, що позивачем було допущено ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
При вирішенні справи суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 04.07.2018 по справі № 820/1432/17, від 26.09.2018 по справі № 822/723/17, від 13.06.2019 по справі № 815/954/18, від 13.06.2019 по справі № 820/2507/18.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про правомірність постанови Управління з питань праці Сумської міської ради №ОМС-СМ 1905/830/НД/АВ/П/ТД-ФС від 22.11.2019 про накладення штрафу, та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи, та доказам , наданим сторонами, що призвело до неправильного вирішення справи.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, зробив передчасні висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року по справі № 480/1908/20, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління з питань праці Сумської міської ради задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року по справі № 480/1908/20 скасувати.
Прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління з питань праці Сумської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.І. Сіренко В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 10.11.2020 року