ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 листопада 2020 року м. Київ № 640/14037/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до третя особа Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, за участі третьої особи Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, в якому просив, визнати протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни, а також зобов'язати відповідача встановити ОСОБА_1 статут інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації з письмовою заявою щодо видачі посвідчення інваліда війни. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у встановленні позивачу статусу та видачі відповідного посвідчення інваліда війни, оскільки останнім відповідачу надано усіх необхідні документи для отримання посвідчення інваліда війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Третя особа у встановлений судом строк надала пояснення щодо обставин справи, в яких зазначила, що особа з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи має право на встановлення статусу інваліда війни у разі, якщо вона приймала участь у ліквідації таких наслідків у складі штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони СРСР.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, з огляду на те, що позивач перебуває на обліку в управлінні, як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, має 2 групу інвалідності та користується пільгами відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідач зазначив, що обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни згідно пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є наявність у особи інвалідності, отриманої внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони. Свою відмову щодо встановлення позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення відповідач мотивує тим, що участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків при виконанні трудових обов'язків підтверджується посвідченням громадянина який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідкою МСЕК. Таким чином, свідчення позивача, який виконуючи свої трудові обов'язки, начебто був задіяний у виконанні робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони суперечить один одному та не підтверджується наданими документами. З таких підстав у задоволенні позову відповідач просить відмовити.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими. Окрім того, у відзиві відповідач практично повністю цитує своє рішення про відмову позивачу щодо видачі посвідчення інваліда війни.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів, ОСОБА_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням категорії 1 серія № НОМЕР_1 , яке є безстроковим, особою з інвалідністю 2 групи довічно з втратою професійної працездатності в розмірі 70 відсотків внаслідок профзахворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується наданими до матеріалів справи довідкою акта огляду МСЕК серія КА-1 №024966 про інвалідність, експертним висновком №11 від 15.04.1991.
Позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про видачу останньому посвідчення інваліда війни, оскільки він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 02.07.1986 по 04.07.1986 та з 15.07.1986 по 18.07.1986, і став інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
До зазначеної заяви позивач надав відповідачу: копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду, копію посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 серія № НОМЕР_1 , копію пенсійного посвідчення серія НОМЕР_2 , копію експертного висновку №11 від 15.04.1991 про захворювання позивача, копію довідки акта огляду МСЕК серія КА-1 №024966 про встановлення інвалідності, копію довідки з місця роботи.
Листом від 25.03.2019 року №10651-10651/Л-141-195 відповідач повідомив позивачу, що перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначений статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, яким видається «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни». З наданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС серії А категорії 1, однак зазначені документи не підтверджують, те що ОСОБА_1 , належить до визначених статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, яким видається «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» категорій осіб з інвалідністю.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції, станом на момент звернення позивача до відповідача із заявою) цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Стаття 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, необхідними умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС та участь особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Стаття 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302 (далі по тексту - Положення №302, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення №302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід».
Згідно з абзацом другим пункту 7 Положення №302 «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що обов'язковою умовою для видачі посвідчення інваліда війни та відповідного нагрудного знаку є наявність у особи статусу інваліда війни.
Чинним на момент аварії на ЧАЕС законодавством з питань Цивільної оборони, зокрема Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 року №90, передбачалось, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Наявні у справі документи, підтверджують лише факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Отже, наведені обставини та наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Водночас, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», крім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС законом також передбачено наявність обов'язкової умови, щодо участі такої особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, оскільки крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Документи, додані позивачем до заяви про видачу посвідчення інваліда війни, підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах, однак, належного документального підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме як особи зарахованої до складу невоєнізованого формування Цивільної оборони позивачем як відповідача так в суду не надано.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 по справі №279/12162/15-а, зазначив, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підпадають під дію статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Як встановив суд у даній справі, позивачем не надано доказів, які б підтверджували обставини його безпосередньої участі у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому висновок про недоведеність позовних вимог є обґрунтованим.
Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів залучення позивача саме до формувань Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, суд приходить до висновку про правомірність відмови відповідача у наданні статусу інваліда війни, видачі відповідного посвідчення ОСОБА_1 та протиправності у такий його діях не вбачає.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні задоволенню не підлягають.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур